Взяття Умані супроводжувалося грабежами і жорстоким винищенням польських шляхтичів, євреїв, лихварів та ксьондзів. Переможці зібрали в Умані раду, на якій Залізняка проголосили гетьманом, а Ґонту — уманським полковником. Уманщину поділили на сотні, як було за козацьких часів, а уніатам запропонували або прийняти православ?я, або покинути край. Охопивши Київщину та Брацлавщину, повстання, що все більше набирало антикріпосницького характеру, поширювалося у Східній Галичині, Поділлі, загрожуючи перекинутись на територію Польщі та Російської імперії. Це викликало тривогу у російського і польського урядів. За таких умов царське військове командування, яке спочатку загравало з повсталими, у червні 1768 р. обманом захопило керівників повстанців та їх табір, а пізніше розбили решту загонів на Правобережжі. Залізняка і запорозьких козаків як російських підданих судив російський суд, згідно з вироками якого вони були покарані різками і вислані до Сибіру. Ґонту і його прибічників як польських підданих судив польський суд, який відзначався надзвичайною жорстокістю. Особливо люто карав повстанців польський генерал Стемпковський, штаб якого стояв у Кодні під Житомиром. Там загинуло понад 3 тис. українців. На іншому суді у селі Сербах, недалеко від Могилева на Дністрі, два тижні бенкетуюча шляхта насолоджувалася видовищем кривавої кари гайдамаків. Особливо жахливих тортур зазнав Гонта: з нього були зрізані смуги шкіри, потім він був порубаний на частини, голову його прибили цвяхами до воріт Могилева. Так жорстоко польська шляхта і російський царизм розправилися з повстанцями, які боролися за відродження державності та козаччини на Правобережжі, об?єднання українських земель, ліквідацію нового наступу польського кріпосництва і католицтва. Це повстання, незважаючи на поразку, ослабило шляхетський режим у Польщі та натиск феодалізму на українське селянство.
   Після Коліївщини процес занепаду польської шляхетської держави прискорився. Цим скористалися її сусіди, в першу чергу Росія і Пруссія, а також Австрія, які давно вже дивилися на польські області як на свою майбутню здобич, безперервно втручалися у внутрішні її справи. У 1772 р. проведено перший поділ частини польських земель між Росією, Пруссією та Австрією. До складу Російської імперії відійшла східна частина Білорусії. Галичину захопила Австрія, включивши її до складу своєї території під назвою Галіції і Лодомерії (Галичини і Володимирщини). У 1774 р. Австрія окупувала Буковину, визволену російськими військами від турецького гноблення. Ще раніше, наприкінці XVII ст., влада Австрії поширилася на Закарпаття. Тепер до утисків польських, угорських, румунських, молдавських і українських феодалів додалося гноблення правлячих кіл Австрії, які підтримували польських поміщиків, проводили політику насильницького онімечення населення.
   У 1793 р. Прусія і Росія провели другий поділ Польщі. Правобережні Українські землі були возз?єднані з іншими українськими територіями в складі Російської імперії. До неї відійшла також східна Білорусія з Мінськом. У Польщі поширюються патріотичні настрої, розгортається визвольний рух, який очолив Тадеуш Костюшко, однак він зазнав поразки.
   У 1795 р. Росія, Пруссія й Австрія провели третій поділ Польщі. До царської Росії були приєднані західна Білорусь і західна Волинь, безпосередньо польські землі захопили Пруссія і Австрія. Розвал Польщі був результатом антинародної політики магнатства, егоїзму і розгнузданості шляхти. На Правобережжі була створена російська система адміністративного поділу, на яку поширювалося чинність «Жалуваної грамоти» дворянству і російського законодавства. За рахунок конфіскованих та державних земель великі земельні наділи були виділені російським генералам, чиновникам, кількість яких постійно зростала. Становище народних мас майже не змінилося. Царизм відроджував православ?я, яке отримало офіційне визнання влади. Вже у 1794-1795 pp. з унії в православне віросповідання перейшло мільйон чоловік, в основному селян.
   Визволення Правобережжя з-під влади Польщі і возз?єднання його з Лівобережжям та іншими українськими землями в єдине ціле сприяло деякому прискоренню розвитку продуктивних сил, посиленню економічних і культурних зв?язків між окремими українськими землями і тому в цілому мало, прогресивний характер.