Певними повноваженнями наділені органи місцевого самоврядування у сфері оподаткування. Деталізує повноваження місцевих Рад у галузі оподаткування Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Виключною компетенцією сільських, селищних та міських рад щодо встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених Законом, та затвердженні, відповідно до Закону: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом) встановлюються нормативи централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено і досить цікаву конструкцію, яка на сьогодні не застосовується, але дуже широко використовувалась за часів радянської влади. Згідно із ст. 1 цього Закону на рівні територіальних громад може використовуватись самооподаткування як форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру. Навряд чи цей припис може бути життєздатним, бо цей підхід не може бути узгоджений із ст. 6 цього Кодексу. По-перше, не можна справляти обов'язкові примусові платежі (податки та збори) на добровільній основі. По-друге, виходячи із положень Закону, справляння таких платежів повинно мати цільову спрямованість. Тоді як податок відрізняється нецільовим характером Науково-практичний коментар Податкового кодексу за загальною редакцією М.Я. Азарова..

Поняття „підзаконні нормативні акти як джерело податкового права” включає в себе широкий комплекс актів правотворчості, що видаються органами законодавчої та виконавчої влади. Нормативними вони є саме тому, що містять в собі норми податкового права.

Згідно із ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. На підставі цих нормативно-правових актів реалізуються повноваження Кабінету Міністрів стосовно забезпечення економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики (фінансової, цінової, інвестиційної та податкової), виконання Конституції і законів України, актів Президента України Науково-практичний коментар Податкового кодексу за загальною редакцією М.Я. Азарова..

Системний аналіз Конституції України, податкового законодавства держави дозволяє зробити висновок, що не сутнісні, а факультативні елементи юридичного складу податку законодавець допускає первинно врегульовувати підзаконними нормативними актами. Вивчення суті, змісту, особливостей та юридичної сили усіх підзаконних актів держави, що врегульовують податкові правовідносини, дозволяє поділити їх на чотири якісно відмінних між собою групи: а) постанови Верховної Ради України; б) Укази Президента України; 3) постанови Кабінету Міністрів України; 4) акти органів місцевого самоврядування Жук Л.В. Джерела податкового права України. - Ірпінь. - 2005. - С. 148..

Усім підзаконним нормативним актам властиві ряд спільних рис. По-перше, усі вони мають імперативний загальнодержавний характер. Так, держава наділяє органи, організації, посадові особи правом розробляти та приймати підзаконні нормативні правові акти, тобто, правотворчою компетенцією. Вона ж забезпечує і реалізацію прийнятих підзаконних нормативних правових актів, включаючи примусовий вплив на осіб, що не виконують добровільно відповідні нормативні приписи. По-друге, підзаконні нормативні акти приймаються не усіма, а строго визначеними суб'єктами, спеціально уповноваженими на це державою - Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування. По-третє, підзаконні нормативні акти приймаються з дотриманням відповідної процедури, а також вимог до змісту і форми цих актів і являють собою в підсумку акт - документ. По-четверте, усі підзаконні нормативні акти з питань оподаткування мають чіткі параметри їх дії в часі, просторі та за колом осіб. По-п'яте, вони зажди містять в собі юридичні норми, що власне і робить їх нормативними, загальнообов'язковими. Саме в цьому й полягає головна функція нормативного підзаконного акту, що він є формою реального буття, існування норм права.

Отже, підзаконні нормативні акти є важливим джерелом податкового права України. Формою цих актів є відповідно постанова Верховної Ради України, указ Президента України, постанова Кабінету Міністрів України, рішення органу місцевого самоврядування. Між собою вони перебувають саме у наведеній ієрархії. Для перших трьох форм цих актів властивий всезагальний характер, оскільки їх видають органи загальної компетенції. Просторова дія рішень органів місцевого самоврядування обмежена відповідними територіальними рамками. По відношенню до законів України зазначені нормативні акти мають підзаконний характер. Правове поле, що врегульовується підзаконними нормативними актами, за жодних умов не може бути адекватно врегульованим ні законами України, ні відомчими нормативними актами. Тобто, сутність проблеми підзаконних нормативних актів полягає не в тому, щоб зменшувати їх вплив та роль у регулюванні податкових відносин, а у тому, щоб глибше з'ясувати правову природу цих актів і на основі цього готувати та реалізувати їх незрівнянно якісніше, на принципово вищому рівні.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України Законом України від 28 червня 1996 р. №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 23 липня 1996 р. - 1996 р. - №30. - Ст. 141.. У цьому випадку вони розглядаються вже як внутрішній складовий елемент національного податкового законодавства, поряд з актами Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України. Таким чином, коли держава з певних причин виділяє норму міжнародного договору, то вона забезпечує її гарантіями до виконання так само, як і свої національні нормативно-правові акти. Інакше кажучи, держава виступає як суб'єкт примусу, і норма міжнародного договору стає елементом національного законодавства Кучерявенко Н.П. Курс налогового права. В 6 томах / Н.П. Кучерявенко. - Т.II: Введение в теорию налогового права. - Х.: Легас; Право, 2004. - С. 520..

Варто підкреслити, що міжнародні податкові угоди не створюють нових податкових законів, вони лише забезпечують, якщо це можливо, «м'яке» і надійне стикування двох податкових юрисдикцій, двох національних податкових законодавств. Тому основне правило міжнародних податкових угод полягає в тому, що вони не можуть дати кожній країні більше прав і переваг, аніж це передбачено її національним законодавством Кашин В.А. Налоговые соглашения России. Международное налоговое планирование для предприятий / В.А. Кашин - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998. - С. 12.. Тому є досить очевидним значення для кожної країни у розробці і суворому дотриманні відповідних правил і норм на рівні національного податкового законодавства. При правильному підході до цього питання значну, якщо не всю, частину необхідного регулювання (і при цьому з досить високим рівнем захисту національних інтересів) цілком можна забезпечити тільки за рахунок односторонніх, національних заходів, не вдаючись до допомоги податкових угод. Однак слід зазначити, що список цих односторонніх заходів, так само як і механізм їхнього застосування, у значній мірі був складнений під впливом податкових угод Вдовічена Л.І. Податковий кодекс України як елемент системи правового регулювання діяльності держави у сфері уникнення подвійного оподаткування «Вісник Вищої ради юстиції». - №4 (12) 2012. - С.45..

У Законі України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р., у статті 19 якого зазначено: «Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору» Про міжнародні договори України. Закон України від 29 червня 2004 року №1906-ІV // Юридичний вісник України. - 2004. - №34(478). - 21-27 серпня..

Міжнародний договір важливим джерелом податкового права. Податкова угода (у цій праці ми не зупиняємося на різниці між договором, угодою, конвенцією), як зазначає С.Г. Пепеляєв, має подвійну природу. Дійсно, з одного боку, вона регулюється міжнародним правом, з іншого -- після її інкорпорації в національне податкове право стає елементом внутрішньодержавного податкового законодавства.

За юридичною силою міжнародні податкові угоди бувають двох видів.

-- які мають більшу юридичну силу порівняно з національними податковими законами. Наприклад, в Україні(згідно із п. 2, ст. 3 Податкового кодексу України), Російській Федерації, де міжнародні договори мають більшу юридичну силу, ніж національні закони, незалежно від того -- раніше чи пізніше їх було прийнято.

-- які мають рівну юридичну силу (США, Великобританія). Така ситуація породжує багато суперечностей, в основі яких лежить зіткнення окремих положень рівних за силою національних і міжнародних норм, хоча після затвердження міжнародний договір стає актом, рівним національному, і за особливостями використання мало чим відрізняється від знов прийнятого національного закону.

Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини, можна обґєднати в три групи.

1. Умовно податкові -- угоди, в яких питання оподаткування регулюються поряд з іншими, які не входять до предмету податкового чи фінансового права.

2. Загально-податкові -- угоди, присвячені загальним, основним проблемам оподаткування між договірними країнами (угоди про усунення подвійного оподаткування).

3. Обмежено-податкові -- угоди, що обумовлюють застосування механізму оподаткування щодо конкретного виду податку, платника чи обґєкта оподаткування.

Завдання податкових угод (усунення подвійного оподаткування і механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації) реалізуються при розгляді чотирьох груп проблем:

а) сфери застосування договору;

б) закріплення конкретних видів податків за державами;

в) усунення подвійного оподаткування і механізму, що його забезпечує;

г) поведінка договірних сторін.

Загальна податкова угода про усунення подвійного оподаткування доходів і капіталу (майна) звичайно складається з трьох частин: у першій встановлюється сфера дії угоди, у другий визначаються податкові режими, у третій передбачаються методи і порядок виконання угоди.

Перша частина складається, як правило, з двох статей, що визначають коло осіб, охоплюваних угодою, і податки, про які йдеться в угоді.