У 40 випадках, оскільки умови узгоджених дій не містили загрози монополізації товарних ринків, дозвіл на їх здійснення було надано без встановлення додаткових зобов'язань.

Протягом 2011 року Антимонопольним комітетом України було розглянуто 11 справ про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання (що на 83 відсотки більше, ніж у попередньому році), оскільки існували підстави для заборони узгоджених дій або проведення поглибленого дослідження.

У 17 випадках Комітет обумовив надання дозволу певними вимогами і зобов'язаннями, оскільки концентрація чи узгоджені дії могли мати негативний вплив на конкуренцію (табл. 3.1.). Зокрема, у 2011 році на 30 відсотків збільшилася кількість рішень Комітету, обумовлених зобов'язаннями учасників концентрації та узгоджених дій (з метою пом'якшення можливого негативного впливу) порівняно з 2010 роком.

Таблиця 3.1.

Динаміка кількості рішень Комітету, обумовлених зобов'язаннями

Показник

2009 рік

2010 рік

2011 рік

Кількість рішень Комітету, обумовлених зобов'язаннями

4

13

17

У своїй практиці Антимонопольний комітет може вдаватися до використання різноманітних санкцій при порушенні вимог до антиконкурентних узгоджених дій:

ѕ фінансові санкції: до 5 - 10% доходу (виторгу) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік;

ѕ кримінальна відповідальність: ст. 228 КК «Примус до антиконкурентних узгоджених дій шляхом насильства/заподіяння матеріального збитку» [2, 7, 8].

До прикладу, дозвіл на узгоджені дії компаній, що діють на загальнодержавному ринку ядерного палива для реакторів, у вигляді створення ними третього суб'єкта господарювання, був обумовлений зобов'язаннями для утворюваного суб'єкта ринку щодо недопущення обмеження обсягів постачання ядерного палива для реакторів типу ВВЕР-1000 без економічно обґрунтованих причин, якщо це може завдати шкоди українським споживачам, та забороною встановлювати такі ціни чи інші умови реалізації ядерного палива, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Крім того, новостворений суб'єкт господарювання було зобов'язано протягом трьох років з моменту початку реалізації ним продукції на ринку України надавати Антимонопольному комітету України один раз у півріччя інформацію про обсяги виробництва, постачання ядерного палива власного виробництва на ринок України та інформацію щодо собівартості виробництва та оптово-відпускних цін ядерного палива для реакторів типу ВВЕР-1000. Надання такої інформації Комітету забезпечить можливість здійснювати оперативний контроль за дотриманням цим суб'єктом господарювання законодавства про захист економічної конкуренції.

Антимонопольний комітет України обумовив надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання, що діють на ринках страхування наземного транспорту (крім залізничного), цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та на ринку відновлювального ремонту автомобілів, зобов'язаннями щодо викладення пунктів договору про здійснення узгоджених дій у редакції, що забезпечить однозначність та прозорість тлумачення договірних норм.

4. СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА ВІТЧИЗНЯНА ПРАКТИКА КОНТРОЛЮ ЗА АНТИКОНКУРЕНТНИМИ УЗГОДЖЕНИМИ ДІЯМИ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Згідно зі ст. 81 (1) Договору про Європейське Співтовариство забороняються, як несумісні із загальним ринком, угоди (змови) між підприємствами, рішення, спільно прийняті підприємствами чи їх об'єднаннями, будь-яка картельна практика, які можуть негативно впливати на конкуренцію в межах загального ринку [12,13].

Поняття «угода», як і поняття «підприємство» у змісті ст. 81(1) уживається специфічним образом. Згідно із практикою, для наявності угоди достатньо вираження наміру підприємств діяти на ринку певним чином. Форма угоди може бути різної: від простого фактичного об'єднання зусиль підприємств до письмового договору. Основне тут - волевиявлення сторін. У цьому зв'язку, термін «угода» інтерпретується інститутами ЄС досить широко [19].

Для наявності угоди в змісті ст. 81 (1) не обов'язково, щоб сторони домовлялися детально про конкретні права й обов'язках, не має значення й чи досяглися вони згоди по всіх пунктах угоди чи ні. Досить того, що сторони діють незалежно, але в обкреслені ними рамках.

З метою досягнення угоди підприємства можуть проводити різні зустрічі й наради, на яких можливе обговорення питань роздягнула ринків, фіксування цін, квотування і тощо, тобто, здійснення дій, несумісних із принципами конкуренції й забороненими ст. 81(1). При цьому виникає питання - як кваліфікувати діяльність підприємства, що брало участь в зустрічі, але, не приєднувалося до угоди. Відповідь на це питання дала Комісія, згідно з яким підприємство, що ухвалювало участь у подібного роду нарадах, уважається стороною угоди доти, поки своєю поведінкою на ринку не позначить позицію, несумісну з умовами угоди. При цьому зацікавлене підприємство повинне представити доказу, що воно брало участь у нараді в інших цілях, ніж приєднання до угоди, спрямованої на обмеження конкуренції. У якості виправдувальних не можуть приводитися доводи, що участь у зустрічі було обумовлено побоюваннями щодо застосування репресивних заходів з боку інших учасників до підприємства, що було відсутнім на зустрічі [12,13, 20].

Порушенням норм права конкуренції буде вважатися навіть угода, учасники якого не збираються забезпечувати його виконання.

Також не відіграє ролі наявність перерв або пауз у здійсненні дій, обумовлених угодою, якщо вони переслідують загальну мету. У той же час, формальне припинення угоди може, однак, не спричинити припинення порушень норм права конкуренції. При цьому виникає питання - як визначити чи припинена угода чи ні. В цьому випадку необхідно з'ясувати чи збереглися в поведінці сторін на ринку елементи картельної змови.

Для констатації протиправного діяння необхідна наявність, принаймні, двох учасників угоди, тобто однобічні дії не становлять порушення норми права, передбаченої ст. 81(1). Необхідно відзначити, що при певних обставинах однобічні дії на перший погляд можуть порушувати розглянуту нами норму. Зокрема, це може бути справедливо для вертикальних угод, наприклад, між компанією виробником і дистриб'ютором. У той же час однобічна дія може розглядатися як пропозиція іншій стороні брати участь в угоді й спільно домагатися поставлених цілей.

Отже, «узгодження дій підприємств» є центральним елементом будь-якої угоди. Але можливі й ситуації, коли вираження згоди відбувається не одночасно - один учасник ринку пропонує умови, а інші їх ухвалюють і надалі дію згідно ім [13].

Порушення норм права конкуренції може відбуватися при участі об'єднань підприємств. У ст. 81(1) термін «асоціація» або «об'єднання» має розширене тлумачення й не зводиться лише до торговельних асоціацій, а може включати сільськогосподарські кооперативи, об'єднання торговельних асоціацій тощо.

Тією самою мірою розширеному тлумаченню підлягає й категорія «рішення». Щоб попадати в сферу дії розглянутої норми, досить, щоб рішення об'єднання підприємств мало на меті вплинути на ринкову поведінку членів асоціації. Суд ЄС у ухвалив, що рекомендації, що даються торговельними об'єднаннями також включаються в категорію «рішення об'єднання підприємств». Значимість згадування в ст. 81(1) рішень об'єднань підприємств укладається в тому, що на асоціації підприємств покладає відповідальність за антиконкурентні дії її членів.

Широке тлумачення статті 81(1) необхідно мати на увазі при використанні терміна "картельна практика". Якщо навіть Комісія або судові органі не зможуть довести існування угоди в значенні статті 81(1), підприємства можуть бути притягнуті до відповідальності за проведення картельної практики.

Картельна змова є формою координації поведінки підприємств на ринку, яка припускає усвідомлену підміну ризику конкуренції практичною взаємодією. Для картельної практики необов'язкова наявність угоди або прийняття спільного плану дій. Контроль над картелями, передбачений ст. 81(1), для попередження порушення або обмеження конкуренції підприємствами шляхом змови з метою обміну інформацією про передбачувану поведінку на ринку. У цьому випадку конкуренти будують свою лінію поведінки, знаючи про позиції інших сторін і тим самим знижують конкуренцію [13, 20].

Стаття 81(1) виключає будь-який прямій або непрямий контакт між підприємствами, метою або результатом якого є вплив на поведінку фактичного або потенційного конкурента на ринку або розкриття такому конкурентові лінії поведінки, з метою визначення загальних позицій на ринку.

Суд ЄС визначив три критерії для визначення картельної практики:

ѕ прямі або непрямі контакти між підприємствами;

ѕ послідовна поведінка на ринку учасників змови;

ѕ причинно-наслідковий зв'язок між попередніми двома елементами.

Для настання відповідальності щодо ст. 81 (1), необов'язково, щоб поведінка суб'єктів у рамках картельної змови в дійсності негативно вплинула на рівень конкуренції [20].

Необхідно відзначити, що навіть якщо підприємство не бере участь у картелі й не працює на ринку, де була зроблена картельна змова, проте, воно може бути притягнуте до відповідальності за порушення вимоги ст. 81(1).

Важливе значення має питання про докази погоджених дій. Необхідно вирішити, чи може Комісія посилатися, а Суд установлювати наявність картельної практики, якщо фактичних доказів зв'язку між передбачуваними порушниками не існує, а є лише такі побічні докази такі, як практика одночасного встановлення або підвищення цін. Така ситуація може складатися на олигополістичному ринку. Такий ринок відрізняє незначна кількість продавців, порівняно закритий доступ на ринок, нерозвинена диференціація товарів, прозорість цін, коли вони можуть легко диктуватися конкурентами. За таких умов підприємства, зрештою, установлять ціни на одному рівні, хоча й не на підставі змови [22].

Паралельна поведінка може розглядатися в якості доказу існування картельної змови у випадку, якщо воно веде до порушення конкуренції, не обумовленому іншими об'єктивними причинами. Факт існування паралельної поведінки не означає безумовну провину підприємств. Необхідне надання додаткових доказів, що вказують на те, що паралельна поведінка з'явилася результатом змови [24].

На практиці досить складним питанням є відмінність між діями в рамках угоди й картельною практикою. Межа між ними досить умовна й нечітка. Одне й теж порушення може обумовлюватися як наявністю угоди, так і картельною змовою. Протиправне діяння, почате в одній формі, може тривати в іншій. Комісія у своїх розслідуваннях найчастіше затверджує, що мала місце угода або картельна практика, не роблячи між ними відмінності. Однак, необхідно відзначити, що й підприємства у своїй діяльності чи навряд проводять таку відмінність. В основному, Комісія застосовує комплексний підхід у розгляді дій підприємств, що порушують право конкуренції - подібні дії розглядаються як єдине триваюче порушення. Угоди й картельна практика становлять єдине порушення й об'єднані загальною метою - обмеження, запобігання або порушення конкуренції. Суд виходить із тлумачення таких дій, що як полягають із декількох окремих порушень. На практиці, визначення «картельної практики» має особливе значення у випадку наявності тільки побічних доказів у справі [12, 24].

У багатьох країнах в антимонопольному законодавстві введений інститут «Leniency» - система пом'якшення відповідальності за картельну змову для особи, яка першою серед інших учасників картелю заявить антимонопольному органу проуснування картелю, надасть відповідні докази, припинить свою подальшу участь у картелі та буде сприяти її розкриттю.