З метою захисту інтересів третьої особи, які порушуються відступленням права грошової вимоги, клієнт несе відповідальність перед боржником за порушення договірної умови, тобто має відшкодовувати збитки боржника, заподіяні відступленням вимоги. Вбачається, що клієнт має право передбачити в договорі факторингу обов'язок фактора відшкодувати клієнту суму, сплачену останнім на користь боржника [6, ст. 1086]. Тобто ми бачимо, що відповідальність клієнта згідно з Цивільним кодексом України полягає у відшкодуванні збитків, завданих боржнику. Які, в свою чергу, згодом можуть бути відшкодовані фактором самому клієнту. Але для цього потрібна вище зазначена умова, тобто зазначення даного відшкодування у договорі. Нагадуємо, що клієнт це одна із сторін у договорі факторингу, нею може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Право клієнта відступити вимогу всупереч умовам договору не розповсюджується на випадки, коли заборона відступлення права вимоги встановлена законом, зокрема, за договором факторингу, так само як і за договором купівлі-продажу неможливо відступити права вимоги, нерозривно пов'язані з особою кредитора [6, ст. 1086].

Цивільний кодекс України щодо захисту прав боржником у разі їх порушення клієнтом зазначає наступне: «У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта» [1, ст. 1086].

Таким чином боржник може захистити свої права у разі їх порушення клієнтом.

2.2 Захист прав боржника у разі їх порушення фактором

Окрім порушення прав боржника клієнтом, можливе їх порушення іншою стороною договору, тобто фактором.

Захисту даних прав присвячена ч.2 статті 1086 Цивільного кодексу України. Однак, положення даної статті не є вичерпними, адже тут мають значення й інші статті.

В результаті відступлення клієнтом права грошової вимоги до боржника в останнього виникає обов'язок здійснити платіж факторові. Виконання боржником грошової вимоги факторові у даному випадку звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом (ч. 3 ст. 1082 Цивільного кодексу). Проте такий обов'язок не є безумовним, а ставиться в залежність від одержання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові. В цьому повідомленні повинна бути визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Договором факторингу надавати вказане повідомлення боржникові може бути зобов' язаний як клієнт, так і фактор (ч.1 ст.1082 Цивільного кодексу). У разі неповідомлення боржникові про відступлення права грошової вимоги фактор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків:

– боржник звільняється від необхідності сплати грошових коштів на користь фактора.

При цьому виконання боржником свого обов' язку клієнту (кредитору за укладеним з ним договором) як первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу). Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Невиконання фактором цього обов'язку надає наступне право боржникові:

– здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним як первісному кредиторові (ч. 2 ст. 1082 Цивільного кодексу).

Боржнику надається також право вимагати повернення сплачених факторові грошових сум як безпосередньо від клієнта, так і від фактора. Підстави для заявлення таких вимог різняться в залежності від змісту порушення взятих на себе сторонами договору факторингу зобов'язань (ст. 1086 Цивільного кодексу). Боржник не може вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо у разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, він управі одержати ці суми безпосередньо від клієнта. На фактора покладається обов'язок повернути боржникові одержані від нього за відступленою грошовою вимогою кошти, які боржник управі одержати безпосередньо від клієнта у разі:

а) якщо фактор не передав клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги;

б) передав їх клієнтові, знаючи про порушення останнім зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.

Таким чином боржник може захистити свої права у разі їх порушення фактором.

2.3 Способи захисту прав боржника від «колекторських» організацій

Протягом останнього часу громадян України турбує діяльність так званих колекторських фірм. У правоохоронців викликає зацікавлення законність роботи подібних підприємств. Їх масова поява пов'язана з тим, що в умовах фінансової кризи люди - громадяни України, які залишилися без зарплати або інших доходів, втратили й можливості вчасно повертати кредити [13].

Вважається, що колекторські організації виникли в Сполучених Штатах Америки у 80-ті роки минулого століття. Однак швидкого поширення вони набули й в Україні. Виникає логічне питання «Що таке колекторське агентство (або організація)?».

Колекторське агентство - агентство, що професійно спеціалізується на справлянні проблемної заборгованості. Також, це є форма бізнесу, метою якої є сприяння здійсненню платежів по заборгованостях фізичних і юридичних осіб.

Визначивши поняття, виникає наступне питання «Чи є законною діяльність колекторських компаній, якщо відповідного закону, який би регулював їхню діяльність, не існує?».

В Україні існує проект Закон України «Про заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб - боржників». Зокрема, ми можемо ознайомитися з пояснювальною запискою до даного проекту.

В ній визначаються найбільші колекторські компанії, що діють на Україні: "Європейська агенція з повернення боргів", "Кредит Колекшн Груп", "Укрборг", "Українська Колекторська Група", "Фінансове Агентство по Збору Платежів", "УКРФІНАНСИ", "Агенція по управлінню заборгованістю", "Служба виконання зобов'язань", ЗАТ "Екол", "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта-М", "Кредитекспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі.", "Прімоколект. Центр грошових вимог".

На ринку діють ще 2 великі компанії, що нещодавно увійшли на ринок: EOS Ukraine (Німеччина), Пристав (Росія).

На сьогодні в Україні загальна кількість підприємств, які надають послуги з повернення боргів, нараховується більше 200.

За кордоном, наприклад у США, "колекторська діяльність" (Debt Collection Practice, Debt Collector) законодавчо визначена і врегульована. При цьому метою регулювання є встановлення рамок дозволеного, тобто відповідне законодавство визначає, які дії щодо переконання боржника заплатити є допустимими, а які ні.

Колекторські фірми здебільшого діють досить жорсткими методами. Після закінчення чергового терміну погашення заборгованості працівники колекторських компаній або спеціальних підрозділів банків за допомогою листування, телефонних розмов та SMS-повідомлень намагаються, у першу чергу, переконати боржника добровільно сплатити борг (так званий "reminder service"). При цьому зазвичай телефонні дзвінки відбуваються як удень, так і вночі, а листи, що надсилаються боржникові, містять погрози й залякування. Більше того, колектори тиснуть на неплатників шляхом "знайомства" з їх близькими та родичами, а також шляхом повідомлення на роботу про наявність у неплатника невиконаного зобов'язання. Ці дії охоплюються так званим першим - м'яким етапом (soft collection).

Якщо попередній метод не приносить бажаного результату, колектори переходять до другого - жорсткого етапу (hard collection), під час якого відбувається безпосередній контакт із боржником. Колектори знаходять боржників за місцем проживання рано вранці або пізно увечері, коли позичальника найімовірніше можна застати вдома. Йому роз'яснюють наслідки несплати кредиту, про можливості відстрочки або реструктуризації боргу, надсилання претензії або копії позовної заяви до суду без фактичного подання позову до суду, звернення до правоохоронних органів із заявами про вчинення боржником злочину (шахрайства) тощо. Всі ці дії також супроводжуються психологічним тиском.

На третьому етапі (legal collection) колектори звертаються із позовами до суду.

Необхідно зазначити, що колекторські компанії здебільшого не зацікавлені у зверненні до судової системи, оскільки через довгу тривалість судових розглядів, а потім і тривале виконання рішень вони не досягнуть швидкого й, головне, ефективного результату - повернення грошей.

Що стосується законодавчого регулювання (правових підстав) діяльності колекторських фірм, то відповідного спеціального законодавчого акту в Україні немає. Колекторська діяльність тісно межує із кримінально карними діяннями разом з іншими порушеннями законодавства.

Так, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Цивільним кодексом України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва, виконання обов'язку боржника поручителем чи заставодавцем (майновим поручителем) або виконання обов'язку боржника третьою особою.

Частина 3 ст. 512 Цивільного кодексу України містить положення, згідно з яким кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Так, колекторська компанія може діяти від імені банку (кредитора) на підставі договору доручення, комісії або надання послуг за певну винагороду. В такому випадку банк разом із наданням колектору права вчинити певні юридичні дії щодо стягнення з боржника заборгованості передає колектору інформацію про клієнта-боржника. При цьому ст. 1076 Цивільного Кодексу України встановлено, що банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. При цьому, відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

Статтею 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банківською таємницею, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів та ін. Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Стаття 62 цього ж Закону містить порядок розкриття банківської таємниці, відповідно до якого інформація, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; на письмову вимогу суду або за рішенням суду органам прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ та деяким іншим державним органам.