1. Захист прав і свобод людини та громадянина, законних інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів, які здійснюють владні управлінські функції на підставі законодавства або на виконання делегованих повноважень. Це завдання є базисним, воно пронизує все судочинство, має своє вираження в основних законодавчих актах України, що регулюють судочинство (Конституція України, Закон України "Про судоустрій України"), показує, що головним суб'єктом захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб повинен в Україні стати адміністративний суд.
2. Судовий контроль за дотриманням законності органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими  і службовими особами, іншими суб'єктами, які здійснюють владні управлінські функції на підставі законодавства або на виконання делегованих повноважень (контроль легальності). Дане положення повністю відповідає наявній світовій практиці та погляду юристів-теоретиків з питань судового оскарження дій адміністрації. Такий судовий контроль має подвійну мету: з одного боку, захищає фізичних та юридичних осіб від зловживань владою з боку органів управління, а з іншого, - поліпшує діяльність органів управління в інтересах суспільства в цілому (див. А 2 ст. 83 - 10). Призначенням адміністративного суду, як органу адміністративної юстиції, є зовнішній контроль за виконавчою владою, тобто судовий контроль за діяльністю органів управління та їх посадових осіб (А1 стр. 52). Адміністративне судочинство спрямовано на досягнення мети, що полягає у реалізації судового контролю за діяльністю суб'єктів владних повноважень, які в таких умовах по справжньому починають діяти в режимі законності, оскільки існує можливість оскарження адміністративних актів до суду. Таке  завдання адміністративного суду на даний час є досить актуальним й з того приводу, що адміністративне судочинство вирішує важливу проблему - попередження порушення прав та інтересів громадян, юридичних осіб незаконними актами, діями чи бездіяльністю різних суб'єктів владних повноважень. Дії будь-якого державного органу можуть бути оскаржені в суді, тобто вся ця діяльність перебуває під судовим контролем. (см. 26 ст. 8). Так, на профілактичну роль діяльності адміністративних судів звертав увагу і В.Стефанюк. На його думку, адміністративні органи при видачі акту повинні зважувати на те, чи витримає цей акт перевірку судом згідно з законом і правом (см. Х 24 ст. 8). Підтримуючи важливість профілактичної спрямованості діяльності адміністративних судів, слід все ж  підкреслити, що профілактика не є завданням, а є результатом реалізації  завдання адміністративного судочинства, що розглядається. Зі змісту ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що адміністративні суду не перевіряють рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, інших суб'єктів, які здійснюють владні управлінські функції, на предмет їхньої доцільності, чим забезпечується система стримувань та противаг в сфері державної влади. Адміністративні судді не мають права втручатись у дискрецію суб'єктів владних повноважень.     
3. Встановлення об'єктивної істини по справі - це  забезпечення повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин по справі, аналіз фактів, що входять в предмет доказування і необхідні для розв'язання справи по суті. Для реалізації цього завдання важливе місце займає принцип офіційності, відповідно до якого суддя в адміністративному судочинстві відіграє активну роль в виявленні, витребуванні та дослідженні доказів по справі.  Всі фактичні обставини по справі повинні бути з'ясовані та безпосередньо досліджені в ході судового засідання.

 Ще одним, факультативним, завданням можна назвати забезпечення судом порядку в сфері нормотворчої діяльності та застосування закону, тобто узгодження законодавства.  Це  пов'язано з тим, що зміни в законодавстві в ряді випадків відбуваються непослідовно, не узгоджено, що призводить до наявності норм права, які або виключають, або дублюють одна одну. З урахуванням того, що суб'єкти владних повноважень повинні в своїй діяльності керуватись законом,  а адміністративний суд буде контролювати відповідність діяльності в сфері державного управління вимогам законності і матиме можливість ставити питання про приведення законодавчих актів у відповідність.

Деякі завдання, що мають факультативний характер проявляються при розгляді окремих категорій справ - між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Можна виділити такі цілі цих завдань:

• забезпечення законності в процесі децентралізації;
• сприяння ліквідації дублювання в законодавстві - у випадку наявності компетенційних колізій;
• усунення випадків перевищення повноважень окремими органами державної влади, органами місцевого самоврядування,  посадовими і службовими особами (забезпечення компетенційної дисципліни);
• сприяння подоланню прогалин у сфері управлінського впливу як органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування (див. Педько ст. 59).

Законодавче закріплення зазначених завдань, як уявляється, відобразить сутність адміністративного судочинства, дозволить розкрити його зміст. У зв'язку з тим, що Кодекс адміністративного судочинства України знаходиться на доопрацюванні, то є можливість забезпечити нормативне закріплення у ньому всіх перелічених завдань адміністративного судочинства.