Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Закон України "Про судоустрій України" дублює дане положення та доповнює його нормою - "судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства" (ст. 1). Відсутність чіткого визначення понять в законодавстві призводить до неоднозначного визначення основних правових інститутів, до змішання понять (Бринцев В.Д. Судебная власть (правосудие). Ксилон. Харьков. 2004.  ст. 144).

Чинне законодавство не містить чіткого визначення поняття судочинства, однак з  формулювання ст. 1 Закону України "Про судоустрій України" можна зробити висновок, що судочинство - це форма здійснення правосуддя. Відповідно з юридичним словником під правосуддям розуміють діяльність спеціальних державних органів - судів, здійснювану шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях справ з метою зміцнення законності та правопорядку.  (юр. словник с. 280)   Більш повним, на думку автора, буде визначення правосуддя, як регламентованої законодавством діяльності судів по розгляду у встановленому процесуальному порядку в судових засіданнях справ, що їм підсудні,  законному, обґрунтованому, справедливому їх вирішенні.

Специфіка адміністративного процесу полягає в ускладненості виведення поняття "адміністративне судочинство". Завдяки існуванню в радянські часи влади, що не визнавала навіть можливість існування та функціонування інституту "людина проти держави" і на даний час має місце підміна деяких понять та їх змісту. Так, під адміністративними судами деякі вчені розуміють лише суди,  що здійснюють діяльність по розгляду справ про  накладення стягнень за скоєння адміністративних правопорушень, тобто ототожнюються поняття адміністративного судочинства та адміністративно-деліктного судочинства. При здійсненні такого судочинства суд захищає саме державу від неправомірних дій людини, а не навпаки. Такий суд в свідомості людини асоціюється лише з каральною інституцією (см. Цппр  ст.16 - Футей).

Зміст будь-якого поняття не можна розглядати у відриві від місця, яке займає поняття в науці. Тому, доцільно розпочати визначення змісту поняття "адміністративне судочинство" з того місця, що відведене йому в науці адміністративного права. В спеціальній, адміністративно-правовій літературі не існує єдиного визначення як адміністративного судочинства, так і його місця в системі адміністративного права. З цього приводу серед науковців продовжуються дискусії.

Так, на думку Старилова Ю.М. "досягнення адміністративно-правової науки дозволяють назвати головними частинами адміністративного права управлінський процес та адміністративну юстицію (адміністративне судочинство або адміністративний процес). Адміністративне право набуває демократичного змісту, оскільки мова йде про встановлену законом систему  органів виконавчої влади, порядок здійснення управлінських дій, управлінські процедури та порядок розгляду судом адміністративних спорів громадян та органів публічної влади, органів державного управління та їх посадових осіб (адміністративний процесу в вузькому розумінні)" (х32 ст.4-5).  Старилов Ю. М. ставить адміністративну юстицію в один ряд  з найбільш суттєвим елементом адміністративного права - процесом управління, однак при цьому залишає його в межах адміністративного права, не висловлюючи сумніву щодо доцільності такого поєднання.  За такого підходу залишається невирішеним питання щодо місця адмнітративно-юрисдикційної діяльності, що поряд з адміністративною юстицією складає вагому частку розгляду адміністративних справ.

Більш привабливою є думка Бельського К. С.,  який до кола суспільних відносин, що складають предмет адміністративного права включив й відносини в області адміністративної юстиції, державно- управлінські та поліцейські відносини.   (см. х30, ст.23, Бельский К. С. К вопросу о предмете административного права // Государство и право. 1997. №11 с. 20-21). На його погляд, всі вони складають предмет адміністративно-правового регулювання та є підгалузями адміністративного права зі своїми правовими інститутами та, в принципі, відповідають одна одній.   

Відносини в області адміністративної юстиції є процесуальними відносинами, які пов'язані з особливим порядком розгляду в суді адміністративного позову громадянина на незаконні дії посадової особи (органа держави) та щодо забезпечення прав громадян шляхом скасування неправомірного акту управління. 

В. Авер"янов, розглядаючи зазначене питання, прийшов до висновку, що доцільним виглядає варіант з виокремленням у структурі адміністративного права двох відносно самостійних інститутів адміністративного права: інституту так званого "позитивного" адміністративного процесу - адміністративні правозабезпечувальні і правозахисні провадження, які охоплюють процедури розгляду заяв і скарг приватних осіб, в тому числі надання їм різноманітних адміністративних послуг, та інституту юрисдикційного адміністративного процесу - адміністративно-юрисдикційні провадження, які охоплюють процедури застосування заходів адміністративного примусу, включаючи відносини адміністративної відповідальності. Щодо адміністративного судочинства, то деякі вчені вважають, що воно має бути не складовою частиною адміністративно права, а цілком самостійною галуззю права судово-процесуальної спрямованості (поряд з цивільним, кримінальним, господарським), оскільки у галузі адміністративного судочинства спільним з предметом регулювання адміністративного права можна вважати   лише сам термін "адміністративне". (х 36 ст.118, с. 1, ст. 114).

Всупереч такої думці, Ю.О. Тихомиров вважає адміністративне судочинство лише частиною адміністративного процесу (х 38 ст. 24 Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. - М., 1998. - ст. 729).  Таким чином в першому випадку адміністративне судочинство розглядається, як самостійна галузь права, а в другому як частина адміністративного прав.

Наявність таких різних міркувань викликано неопрацьованістю адміністративного судочинства в науці адміністративного права.

На нашу думку, адміністративне судочинство необхідно виокремити в самостійну галузь права. Ми погоджуємось з науковцями, які вважають, що адміністративне судочинство має судово-процесуальну та правозахисну спрямованість, яка відрізняє його від інститутів адміністративного права.

Проблема місця адміністративного судочинства в адміністративно-правовій науці тісно пов'язана з проблемою розмежування змісту адміністративного судочинства та суміжних з ним понять. Серед таких понять можна назвати адміністративну юстицію, адміністративний процес, адміністративну юрисдикцію. Деякі автори поєднують поняття адміністративного судочинства, адміністративної юстиції та адміністративного процесу, висловлюючи думку, що вони є тотожними (х 33, х 32). Інші ж розрізняють їх (с 2, ст. 13-20).

  Для відокремлення "адміністративної юстиції" та "адміністративного судочинства" слід перш за все проаналізувати, що вкладається в поняття адміністративної юстиції. Юридичний словник визначає юстицію, як  термін, що позначає всю сукупність судових установ, їхню діяльність по здійсненню правосуддя, а так само судове відомство (юр. словник с. 414), а адміністративну юстицію - як  систему спеціалізованих органів по контролю за дотриманням законності в сфері державного управління, а також у більш вузькому змісті особливий процесуальний порядок вирішення адміністративно-правових спорів між громадянином або організацією з однієї сторони й органом державного управління - з іншої. (юр. словник с.16). А судочинство - як  порядок розгляду справ у суді (юр. словник с. 365).

Ю.С. Педько зазначає, що термін "адміністративна юстиція" є неоднозначним, оскільки поєднує різні за своєю суттю явища - адміністрація (управлінська складова) і юстиція (судова складова). Але таке поєднання є справедливим та буквально означає правосуддя в сфері управління (Педько ст.45).

Можна виділити декілька  підходів до поняття "адміністративна юстиція" з його розглядом як:

1) судовий контроль, що здійснює суд при вирішенні спорів у сфері публічно-правових відносин.  Н. Г. Салищева розглядає адміністративну юстицію, як систему зовнішнього контролю за діяльністю адміністративних органів та їх посадових осіб по відношенню до громадян. (Салищева Н.Г. О некоторых способах защиты и охраны прав, свобод и законных интересов граждан в сфере деятельности исполнительной власти в Российской  Федерации с.78). Таке розуміння, що підкреслює контрольну функцію адміністративної юстиції, не містить вказівки на її головне завдання - розгляд спорів та захист прав громадян від порушень з боку органів державної влади та місцевого самоврядування. І. Коліушко зазначає, що суд є одним з елементів контролю за виконавчою владою.  І треба ламати стереотип, що суд це каральній орган. Громадяни мають усвідомити, що суд це - захисник їх прав перед державою.   (х35 ст.12). Писаренко Н.Б. також наголошує на важливості здійснення судового контролю за функціонуванням виконавчої влади поряд з захистом прав та свобод людини від зловживань з боку управлінців (А5 ст. 73). Функція контролю  адміністративних судів за діяльністю в сфері публічно-владних відносин стає на думку О. Константого невід'ємним атрибутом існування правової держави (див. А6 ст. 46).

Як систему судових органів, що контролюють дотримання законності в сфері державного управління шляхом вирішення в адміністративному процесуальному порядку публічно-правових спорів, які виникають у зв'язку зі зверненням фізичних чи юридичних осіб до органів державного управління або їх посадових чи службових осіб, визначає адміністративну юстицію й Стефанюк В.С. (Педько ст. 32 - с.93);