2) судовий механізм захисту прав людини. Адміністративна юстиція виступає як форма судового захисту, різновид правосуддя, що отримало назву "вищої юридичної гарантії прав і свобод громадян" (Педько ст.41 - с.134). У сучасний період має місце тенденція нарощування на законодавчому рівні процесуальних гарантій, при якій адміністративне правосуддя від повноважень адміністративного органа йде до адміністративного судочинства. На думку Старилова Ю. М., інститут адміністративної юстиції є важливою ознакою сучасної правової держави, тобто держави, що законодавчо та практично забезпечує судовий захист прав та свобод як громадян, так і юридичних осіб Це судова влада, правосуддя в сфері адміністративної влади (виконавчої влади), тобто адміністративна юстиція - це адміністративна влада правосуддя (Старилов Ю.М. Административная юстиция /теория, история, перспективы/. - М. - 2001. - с.235; х25 ст.107, 108). Слід зазначити, що таке розуміння адміністративної юстиції він виробив не одразу. В попередніх працях ним давалось більш широке поняття адміністративної юстиції. Так, в роботі "Російська держава і правова система: сучасний розвиток, проблеми, перспективи" Старилов Ю.М. визначав адміністративний процес (адміністративну юстицію) як систему судових (або квазісудових) органів, що розглядають адміністративні справи, які порушуються за позовами громадян, котрі вважають, що діями чи рішеннями органів управління та державних службовців порушені права та свободи; при цьому громадяни повинні довести факт порушення. Тобто адміністративна юстиція вирішує спори (конфлікти), що виникають в процесі адміністративної діяльності органів виконавчої влади, коли громадянин (або інший суб'єкт влади) відчуває на собі неправомірну дію з боку адміністрації та, надсилаючи в адміністративний суд позовну заяву, просить перевірити законність скоєних органами управління та їх службовцями дій, а також прийнятих адміністративних актів (управлінських рішень). (Российское государство и правовая система: современное развитие, проблемы, перспективы / Под ред. Ю. Н. Старилова. Воронеж, 1999. с.635).

Погоджуючись з думкою Старилова Ю.М. про особливий правозахисний характер адміністративної юстиції, Педько Ю.С. зазначає, що  адміністративна юстиція поширюється на правовідносини правоохоронного характеру, а об'єктом правозахисної спрямованості виступають суб'єктивні права громадян. Громадяни, будучи безпосереднім  суб'єктом правовідносин, які виникають у сфері адміністративної юстиції, реалізують в них своє конституційне право на захист у судовому порядку від свавілля органів, які є носіями публічної влади. Таким чином, адміністративна юстиція виступає правозахисним інструментом зі специфічним функціонально означеним місцем в правоохоронній системі держави, який має свої принципові ознаки, що виокремлюють його серед інших видів правоохоронної діяльності як такий, що сприяє підтриманню режиму законності передусім з точки зору захисту прав і свобод громадян (х 37 ст. 73; Педько ст. 70);

3) адміністративне судочинство як галузь правосуддя, ціллю якої є вирішення судами спорів між  громадянами та органами управління (адміністрацією) або між самими органами управління (цппр ст. 9 - Бребан);

4) систему судових органів, спеціалізованих судів. Н.Ю. Хаманєв та І.В. Панова під адміністративною юстицією розуміють систему спеціальних органів, що здійснюють контроль в сфері управління та є прихильниками  ідеї створення адміністративних судів. (Хаменев Н. Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти. М. 1997, с.132 Панова И.В. Юридический процесс. Саратов, 1998. с.500-51);

5) інститут судового оскарження актів управління. Право адміністративного позову є правом громадянина на судовий захист у разі порушення його публічної правомочності (Педько ст. 26 - с.67). Влучним є визначення адміністративної юстиції О. Пасенюком, який вважає, що вона є "не структурою протистояння, а структурою виправлення допущенних помилок". (х35 ст.12). Це підтверджує і досвід інших країн які мають практику функціонування адміністративних судів. Так, Г. Шмідт підкреслює, що  саме адміністративні суди, як свідчіть досвід Німеччини, виправляють допущені помилки, виступаючи захисником громадян від свавілля держави. (х35 ст.12-13) Адміністративна юстиція на думку Єлістратова О.І. не може існувати поза судовим оскарженням, її не можна змішувати з випадками, коли сама адміністрація виступає "суддею" в управлінських справах, розглядаючи справи на підлеглих осіб, які видали акти управління, що порушують суб'єктивні права громадян  (Педько ст. 28 - с. 74). Деякі автори, наприклад І. П. Голосніченко, пов'язують з запровадженням інституту судового оскарження актів управління новий прояв такого інституту адміністративного права, як адміністративна відповідальність. А саме:  відповідальність органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб перед громадянами та іншими суб'єктами адміністративно правових відносин (х34 ст.20).  Головним завданням адміністративної юстиції є захист прав і свобод громадян і, у разі їх порушення органами влади, відновлення їх у судовому порядку, надання можливості користуватись своїми правами.  Тому, відповідальність органу, що порушив право громадянина, не може бути ототожнена з адміністративною відповідальністю.

Не всі науковці так розрізнено підходять до розуміння поняття адміністративної юстиції. Так, ще в радянські часи Д. М. Чечот запропонував розуміти під адміністративною юстицією порядок розгляду та вирішення в судовій процесуальній формі спорів, що виникають в сфері адміністративного управління між громадянином або юридичною особою з одного боку та адміністративним органом - з іншого, що здійснюється юрисдикційними органами, спеціально утвореними для вирішення правових спорів. (Чечот Д. М. Административная юстиция (Теоретические проблемы). Л., 1973. с31)  На нашу думку, зазначене поняття відповідає сучасному розумінню адміністративної юстиції, але з урахуванням тенденцій в науці слід відмовитись від ототожнення суду з юрисдикційним органом, оскільки поняття останнього є більш широким та включає в себе не лише суд, а й інші публічні органи, що здійснюють захист осіб, розглядаючи окремі справи. Так, Битяк Ю.П. конкретизує наведене визначення адміністративної юстиції, додаючи, що вона здійснюється  в процесуальній формі загальними або спеціально створюваними судами та в результаті приймається рішення про визнання недійсним і (чи) скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб'єктивного права зацікавленої особі (А4 ст.116). З викладеною точкою зору погоджується  й деякі інші науковці (Георгієвський десерт. Ст.21; А3 ст.123; Педько ст. 33 - с. 96; Педько ст. 46). 

Інакше розглядає питання співвідношення адміністративного судочинства та адміністративної юстиції І.В. Панова. Вона вважає, що адміністративне судочинство є видом судочинства, діяльністю суду, що регламентується в порядку встановленому нормами адміністративного права, воно не є часткою адміністративно-процесуальної діяльності, що охоплює власну діяльність виконавчих органів публічної влади, за виключенням діяльності, що регламентується іншими галузями права (законотворча, кримінально-виконавча). Не співпадаючими називає І.В. Панова поняття "адміністративна юстиція" та "адміністративне судочинство". Адміністративна юстиція - розгляд судами скарг громадян на акти посадових осіб та органів виконавчої влади, тобто правосуддя в адміністративних справах. Адміністративне судочинство відрізняється від адміністративної юстиції за своєю процедурою, що повинна бути адміністративною й мати свою специфічність у зв'язку з цим. Суди в порядку, встановленому нормами адміністративного права, є органами, що притягають до відповідальності, а не захищають. 

Панова І. В. проводить розмежування таких понять як адміністративна юстиція й адміністративне судочинство за декількома підставами:

за суб'єктами - адміністративна юстиція здійснюється судами загальної юрисдикції і конституційним судом,  захищає права і свободи громадян у той час як адміністративне судочинство відправляється суддями, які накладають  адміністративне стягнення, притягають до адміністративної відповідальності;

за процесуальними розходженнями - в адміністративній юстиції суд виступає як орган захисту прав громадян, а в адміністративному судочинстві суд - це караючий орган, що залучає до відповідальності;

за категоріями розглянутих справ - за правилами адміністративної юстиції розглядаються суперечки про право по скаргах громадян на акти посадових осіб, а в адміністративному судочинстві розглядаються справи про адміністративні правопорушення (с 2, ст. 13-20).

Таким чином, на думку Панової І. В. адміністративне судочинство - це лише судове провадження у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, що не може не викликати заперечень.

На наш погляд, співвідношення адміністративного судочинства та адміністративної юстиції можна визначити як співвідношення процесуального та матеріального поняття. Тобто, адміністративне судочинство являє собою процесуальний вираз адміністративної юстиції.

Поряд з проблемою співвідношення понять адміністративного судочинства та адміністративної юстиції існує проблема розуміння змісту  адміністративного процесу та адміністративного судочинства. Тут також існують різні підходи.

  Деякі вчені, наприклад, Сорокін В.Д. та Кононов П.І. визначають адміністративний процес - як порядок вирішення конкретних юридичних справ в сфері державного управління виконавчими та розпорядчими органами державної влади, й іншими державними та адміністративними органами в передбачених законом випадках, тобто вид діяльності, в ході здійснення якої виникають суспільні відносини, що регулюються нормами адміністративно-процесуального права та здійснюються в передбачених процесуальними нормами несудових формах (процедурах) (Сорокін В.Д. Проблемы административного процесса. М. Юр.лит. 1968. с. 71-72; Кононов П.І. Административный процесс: подходы к определению понятия и структуры. Государство и право. 2001. № 6. с. 22-23).  Таке визначення, на нашу думку, звужує адміністративний процес до розгляду адміністративних справ лише управлінськими органами. В ньому не має місця для провадження в адміністративних справах в суді. Крім того, Сорокін В.Д. розглядає адміністративний процес, як порядок вирішення індивідуальних конкретних справ, тобто він виніс за межі адміністративного процесу справи, що торкаються невизначеного кола осіб (наприклад, справи щодо законності публічних нормативно-правових актів).  Т. С. Волчецька та В. Н. Хорьков розглядають адміністративний процес як сукупність різноманітних адміністративних проваджень. На їх думку, адміністративний процес - більш широке поняття, що включає не лише діяльність по розгляду адміністративних справ органами виконавчої влади, але й адміністративну юстицію (х33 ст. 107).

Салищева Н.Г. визначає адміністративний процесс як діяльність по розгляду спорів (Административный процесс в СССР. М. Юр. лит. 1964. с. 13-15).  Таке розуміння адміністративного процесу є неповним та в той же час занадто розширеним. Так, якщо мова йде про спір взагалі, то таке явище  може належати до різних галузей права. А якщо мова йде про адміністративно-правовий спір, то не зрозумілим є місце для конфліктів, що виникають у зв'язку з протиправною поведінкою фізичних осіб (адміністративні правопорушення).