Ст. 124 Конституції України встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Правосуддя відображає сутність діяльності суду, його головне призначення як органу судової влади. Принцип здійснення правосуддя виключно судами має тісний зв'язок із принципом розподілу влади.  Законодавча, виконавча і судова влада в державі повинні врівноважувати один одну і не втручатися в діяльність одна одної.  Ні законодавча,  ні виконавча влада не можуть здійснювати функцію  правосуддя чи будь-яким чином впливати на здійснення її судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Ця норма є одним з елементів системи стримувань та  противаг. Ч.2 ст. 5 Законом  України "Про судоустрій України" за порушення цього правила передбачена відповідальність.

  Конституція України одним з основних принципів правосуддя закріплює принцип незалежності суддів та підкорення їх лише закону (ч.1 ст.129), незалежність та недоторканість суддів гарантується  Конституцією та законами України (ч.1 ст.126). Таким чином, наша держава визнає існування незалежної судової системи та зобов'язує свої органи не втручатись у здійснення правосуддя всіма судами на території України, а за порушення незалежності та недоторканості суддів передбачає відповідальність.

"Тільки незалежні суди як загальної, так і конституційної юрисдикції здатні ефективно захищати верховенство права і Конституції, права і свободи людини і громадянина, конституційний лад, зобов'язати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами, справедливо та неупереджено вирішувати віднесені до їх компетенції питання." (суд реф ст.34-35)  

Принцип незалежності суддів закріплений в багатьох міжнародно-правових актах (ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини). "Рівень об'єктивного та справедливого судочинства, яке базується лише на  законі, в демократичній країні є одним з основних показників стану демократії суспільства. Воно є можливим за наявності реальної незалежності суддів" (х 22 ст. 42). Суд, як інстанція, що вирішує спори між фізичними та юридичними особами й державою для ухвалення неупередженого об'єктивного та законного рішення повинен бути незалежним не лише від конкретних осіб, але й від самої держави та її органів. При ухвалення рішення по справі суддя повинен керуватись лише положеннями закону та своїм внутрішнім переконанням, яке склалось в процесі розгляду  даної справи. Ніякі інші зовнішні фактори не повинні впливати на процес прийняття рішення по справі.  В цьому і полягає основна ідея принципу незалежності суддів.

Гарантіями реалізації принципу незалежності суддів та підкорення їх лише закону є: специфічний порядок обрання та звільнення суддів з займаних посад, право судді на відставку, передбачена законом процедура відправлення правосуддя, заборона втручання в здійснення правосуддя, відповідальність за неповагу до суду та судді, недоторканість суддів, існування органів суддівського самоврядування, створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умова для діяльності суддів, відповідне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. (см х5 ст125,126). Крім того, "незалежність має гарантуватися шляхом забезпечення відповідної кількості суддів, безпеки перебування на посаді, належного навчання, відповідного штату працівників та обладнання. Належний статус та оплата, сумірна з гідністю професії й навантаженням, має також зміцнювати авторитет та престиж, надаючи тим самим підтримку виконання судових рішень з боку адміністративних органів" (х 19 ст. 5). Гарантією незалежності є і реалізація такої його складової, як недоторканість суддів, яка закріплена в  ст. 13  Закону України "Про статус суддів".

Незалежність судді означає, що при здійсненні своєї професійної діяльності він нікому не підкорюється, має всі необхідні повноваження та функції для здійснення правосуддя. Прийняття суддею рішення не потребує попереднього узгодження з якою-небудь посадовою особою чи органом. Рішення судді, що набрало законної сили має силу закону та обов'язкове для виконання всіма органами та посадовими особами  на території України.

Важливою гарантіє  незалежності сддів є бестроковість їх перебування на посаді, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Конституція України передбачає вичерпний перелік  випадків, коли суддя може бути звільнений з займаної ним посади. Тому, жоден закон не може передбачати додаткових підстав для звільнення суддів. Положення про те, що суддя звільняється з посади тільки органом, що його обрав або призначив гарантує стабільність професійного штату суддів та виключає можливість впливу на них шляхом необгрунтованого звільнення з посади.

Будь-яке втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне за собою передбачену законом відповідальність (А1 стр. 58).

Принцип незалежності та підкорення суддів лише закону має особливе значення при здійсненні адміністративного судочинства. Для запобігання втручанню та впливу органів публічної влади на суд позитивним би був крок щодо зміни прив"язки суду до адміністративно-територіальної одиниці, оскільки це "в умовах панування в менталитеті владноможців філософії тоталітарного суспільства, якщо не ліквідує, то принаймі зменшить вплив виконавчої влади на місцях на  суддів щодо прийняття рішень у конкретному провадженні" (х 18 ст. 23). "Не можна забувати, що втручання в судочинство - це не лише посягання на незалежність суддів у прийнятті рішень, а насамперед - спроба позбавити громадян-учасників процесу права  на неупереджений та об"єктивний суд." (х 20 ст.9 уточнить страницу). На нашу думку, саме тут в повній мірі повинні проявитись гарантії, що надані законом суддям для можливості постановлення законного та неупередженого рішення, а особи, що намагались вплинути на судове рішення повинні понести покарання, навіть кримінальне, у відповідності до діючого законодавства та незалежно від займаної посади. Тільки таким чином можливо забезпечити ефективність діяльності судової системи в цілому та адміністративного судочинства зокрема. 

В тім, не слід забувати про те, що "незалежність судової гілки влади не може і не повинна призвести до перетворення її у відокремлену, замкнену корпорацію, що не визнає ні законодавчої, ні виконавчої влади" (х 21 ст. 6). Поняття "незалежність" не повинно бути підмінено поняттям "уседозволеність". Тому, гарантії незалежності суддів не можна вводити в абсолют, а суддя  повинен залежати від закону та підкорюватись в своїй діяльності лише йому (см. Х 21 ст. 7).

Зміст принципу правової рівності проявляється насамперед у рівності прав і свобод; рівності юридичних властивостей, в рамках яких суб'єкти права здійснюють свою діяльність, а також рівності перед законом та судом. Правова рівність громадян є розвитком принципу справедливості та однією з характерних рис демократії. Принцип "абстрактної, формальної рівності суб'єктів, що виступають у ролі учасників певного кола відносин, фактично відмінних між собою, є основним принципом будь-якого права, що виражає його специфіку на відміну від всіх інших видів соціальних норм та типів соціальної регуляції" (х 11 ст. 27. - 9 - Нерсесянц). Принцип правової рівності знайшов своє відображення в декількох статтях Конституції України. Так, ст. 24 Конституції України визначає рівність конституційних прав та свобод громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність громадян перед законом і судом закріплена в ст.129 Конституції України та ст.7 Закону України "Про судоустрій України".

Слід відмітити, що для адміністративного судочинства більш доцільне закріплення правової рівності перед законом і судом не тільки  громадян, а й правову рівність  громадянина з  державними органами та їх посадовими особами. Позбавлення представників органів влади переваг і привілеїв щодо пересічного громадянина сприяло б появі довіри громадськості в цілому й окремого громадянина зокрема, до діяльності адміністративного суду при оскарженні неправомірних рішень (дій чи бездіяльності), надало б упевненості, що судом будуть застосовані  всі належні засоби для захисту його прав та законних інтересів. Зміст правової рівності включає в себе відсутність неузаконених привілеїв та заборону дискримінації за будь-яких підстав, тому в спеціальній літературі зустрічається назва цього принципу як принципу "недискримінації" (Т. Фулей) й в такому вигляді він набув широкого використання в міжнародних судових органах.  Згідно ст.ст. 10, 50 Кодексу адміністративного судочинства України, учасниками судового розгляду визначені не тільки фізичні, а й юридичні особи. Втілення цього принципу не допускає будь-яких обмежень прав учасників судового процесу, а також встановлення для них переваг чи привілеїв за ознаками раси, кольору шкіри, національності, статі, мови, походження, майнового і посадового стану, місця проживання, політичних, релігійних та інших переконань, а щодо юридичних осіб - залежно від форми власності, місця знаходження, підпорядкованості. На наш погляд аналогічне слід зробити по відношенню до державних органів та органів місцевого самоврядування.

Принцип доступності та гарантованості судового захисту  прав та свобод людини і громадянина має важливе значення для функціонування судової системи та захисту прав і законних інтересів громадян, що передбачені Конституцією України та законами України. "Доступність правосуддя - це нормативно закріплена і реально забезпечена можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав" (суд реф. ст.33)

В ст.6 Закону України "Про судоустрій України" кожному гарантується право на судовий захист. Іноземцям та особам без громадянства гарантується право на судовий захист на рівні з правами громадян України.

Елементом  доступності судового захисту на практиці можна назвати те, що суди повинні бути територіально наближені до населення. Законом мають бути також передбачені випадки звільнення громадян від сплати судового збору, а самі платежі встановлені в розмірах, що не будуть перешкоджати зверненню громадян до суду.

Ще одним елементом доступності є забезпечення простоти, зрозумілості, як самих  процесуальних дій, так і норм адміністративного процесуального законодавства, забезпечення прозорості судового процесу та ін.

Принцип доступності та гарантованості судового захисту  прав та свобод людини та громадянина пов'язаний з принципом державної мови судочинства. Діючі на даний час норми, надають громадянам, які не володіють мовою ведення судочинства, можливість брати участь в судовому засіданні користуючись послугами перекладача. Витрати, що пов'язані з наданням послуг перекладача, а відповідно з забезпеченням доступності судочинства для осіб, які не володіють мовою судочинства, у передбачених законом випадках, бере на себе держава. Також, передбачений переклад процесуальних документів на мову, котрою володіє дана особа.