Стефанюк В. С. вважає, що адміністративний процес, представлений адміністративною юстицією, являє собою процедуру з вирішення спорів, які виникають в процесі адміністративно-процесуальної діяльності органів виконавчої влади, тобто коли суб'єкт права оскаржує дію або бездіяльність адміністративного органу, посадової чи службової особи, сторін адміністративного договору або їх представників (Х 38 с. 24 Стефанюк В.С. Запровадження адміністративних судів у контексті судово-правової реформи в Україні/ Адміністративне судочинство в Україні: Книга 1. Адміністративно-процесуальний кодекс України (проект). Реформа судів. - Харків, 2002). Таким чином, автор, відзначає єдність двох понять, їх співвідношення як форми та змісту.

Стефанюк В.С. визначає, що судовий адміністративний процес можна визначити як систему взаємопов'язаних  правових форм діяльності уповноважених суб'єктів, що виявляється в здійсненні правосуддя в адміністративних справах, яка врегульована адміністративними процесуальними нормами, закріплена в Адміністративному процесуальному кодексі та забезпечена засобами юридичної техніки (х2 ст. 51)

З такою думкою погоджується  Старилов Ю. М. Під адміністративним процесом (адміністративним судочинством) він розуміє судовий захист громадян від дій та рішень органів публічної влади, що порушують їх права та свободи (розгляд скарг на дії та рішення органів управління, посадових осіб, державних та муніципальних службовців). Наука адміністративного права визначає судовий захист прав та свобод громадян, як адміністративну юстицію. (х 32 ст. 10) Старилов Ю. М. також не розрізняє ці поняття, тим самим зазначаючи на їх взаємозамінність та взаємовизначення.

Кодекс адміністративного судочинства України визначає адміністративне судочинство  як діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом (п. 4 ч. 1 ст. 3). Тобто процес, який здійснюється судом набирає значення адміністративного судочинства. Правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Таким чином, проект не розмежовує поняття "адміністративний процес" та "адміністративне судочинство". Але все ж таки це поняття не тотожні, оскільки адміністративне судочинство - це форма здійснення правосуддя, метою якої є вирішення судами спорів між громадянами та органами управління або між самими органами. А процес - це вже сама діяльність суду, процедура судочинства. Однак для забезпечення єдності форми та змісту не слід протиставляти "адміністративне судочинство" "адміністративному процесу".

Для визначення змісту "адміністративного судочинства" необхідно провести чітке розмежування цього правового поняття з категорію "адміністративна юрисдикція".

Латинський термін jurisdictio походить від словосполучення jus dicere та означає "проголошувати право". Термін "юрисдикція" використовується в трьох значеннях: як судочинство, правосуддя; як підвідомчість, підсудність; як повноваження вирішувати справи і застосовувати повноваження (Педько ст. 38 с.115, 116, 117). Сьогодні термін "юрисдикція" вживається для визначення всієї сукупності правомочностей відповідних державних органів вирішувати правові спори і справи про правопорушення (Педько ст. 38 с. 119). Адміністративна юрисдикція є специфічним різновидом правоохоронної діяльності, складовою діяльності органів виконавчої влади, це розгляд справ без звернення до суду (Педько ст. 40 с. 130).

Адміністративна юрисдикція - "діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, уповноважених законодавством розглядати і вирішувати справи про адміністративні правопорушення" (цппр ст.. 57 -  Пасенюк). Такої ж думки додержується й Герасименко Є.С. (До питання про адміністративну юрисдикцію в Україні. Науковий вісник Чернівецького університету. 2000. вип. 75. Правознавство. С. 74 - Х 10). На нашу думку, більш коректно було б назвати зазначену діяльність адміністративно-деліктною юрисдикцією. Щодо адміністративної юрисдикції, то це діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, уповноважених законодавством розгляди спори, що виникають в сфері публічно-владних відносин. Правосуддя ж в адміністративних справах здійснюється виключно судами. Адміністративна юрисдикція та адміністративна юстиція є суміжними видами діяльності, але їх не можна ототожнювати, оскільки:

• адміністративна юрисдикція здійснюється органами виконавчої влади, а адміністративна юстиція - органами судової влади;
• органом, що розглядає та вирішує спір в адміністративній юрисдикції є орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (виступає активним суб'єктом), а в адміністративній юстиції - адміністративний суд, в той час як орган виконавчої влади є пасивним суб'єктом;
• адміністративна юрисдикція використовує примусові заходи щодо об'єктів управління (зокрема громадян), а в межах адміністративної юстиції, хоча й можуть застосовуватись примусові заходи, але щодо суб'єктів управління (Педько ст. 44).

Адміністративне судочинство має свою предметну сферу, й тут вживається термін "юрисдикція", але вже в значенні підсудності окремих категорій справ. Підсудність - встановлюється процесуальним законодавством з урахуванням сукупності юридичних ознак судової справи. Через правила про підсудність забезпечується передбачене ст. 7 Загальної декларації прав людини право на розгляд й вирішення її справи компетентним судом.

Автори в різному обсязі визначають юрисдикцію адміністративних судів. Так, Лебедев В.М. відносить до юрисдикції адміністративних судів розгляд скарг громадян на діяльність посадових осіб органів управління та місцевого самоврядування, а також справи, пов'язані з оскарженням нормативних актів та про порушення виборчих прав громадян (Лебедев В.М. От идеи нормоконтроля к административному судопроизводству. Российская юстиція. 2000. № 9. с.2). Більш широко визначає юрисдикцію Тихомиров Ю.А., виділяючи ще й справи по спорах про законність притягнення до адміністративної відповідальності, всі справи, що мають публічно-правовий характер, тематичні спори, що випливають з податкового, митного, бюджетного та іншого спеціалізованого законодавства (Тихомиров Ю.А. Административное судопроизводство в России: перспективы развития.  Российская юстиция. 1998. № 8. с. 36-37).

За такого підходу до адміністративного судочинства особливе місце займає вирішення справ про адміністративні правопорушення, які розглядаються судом,  оскільки така діяльність суду є судочинством.

Ідея про необхідність розподілу судочинства з адміністративних справ на окремі форми висловлювалась Д. Н. Бахрахом та А.Т. Боннером. (Бахрах Д. Н., Боннер А.Т. Административная юстиция: развитие и проблемы совершенствования// сов. Государство и право. 1975. №8. с.13-14). Перша з них адміністративно-сутяжебна юрисдикція (адміністративна юстиція), друга - адміністративно-деліктна юрисдикція, або адміністративно-каральна юрисдикція (Якимов А. Суды в системе органов административной юрисдикции. // Российская юстиция. 1996. №1. с.40).  Адміністративно-сутяжебне судочинство - форма захисту прав громадян та юридичних осіб в сфері виконавчої влади, адміністративно-деліктна юрисдикція - форма реалізації адміністративної відповідальності. В теоретичному плані виділення двох форм адміністративного судочинства та їх відповідних предметів - адміністративного спору та адміністративного правопорушення - породжує питання про необхідність використання якоїсь більш загальної категорії для визначення предмету адміністративного судочинства в цілому. В якості такої категорії може виступати адміністративно-правовий конфлікт. (х39 ст. 70)

Деякі сучасні українські науковці виділяють дві самостійні складові адміністративного судочинства: це справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції) та справи про адміністративні правопорушення (Бринцев В.Д. Судебная власть (правосудие). Ксилон. Харьков. 2004.  ст. 123). З таким висновком не можна погодитись, оскільки такі складові крім загального слова "адміністративний" не мають спільних завдань, процесуального законодавства, мають абсолютно різне змістовне наповнення.

На нашу думку, ідея розподілу адміністративного судочинства на форми має важливе значення з появою адміністративного судочинства по справам, що виникають з адміністративно-правових спорів. Раніше ця проблема не стояла так гостро, оскільки під адміністративним судочинством розуміли лише діяльність суду по розгляду та вирішенню справ про адміністративні правопорушення. Це була єдина категорія справ, що розглядалась в порядку адміністративного судочинства. З запровадженням адміністративних судів вважаємо доцільним визначити судову діяльність по розгляду справ про адміністративні правопорушення як адміністративно-деліктне судочинство, а розгляд справ, що виникають з адміністративно-правових спорів - як адміністративне судочинство.

Кодекс адміністративного судочинства України встановив, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень, у яких вони вважають, що суб'єкт владних повноважень своїм рішенням, дією чи бездіяльністю порушив їхні права, свободи чи законні інтереси; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спорів, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у передбачених законом випадках, за винятком звернень про накладення стягнень за адміністративні проступки; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії з мотивів їх незаконності чи невідповідності правовому акту вищої юридичної сили, крім випадків, коли щодо таких актів Конституцією чи законами України передбачено інший порядок судового провадження (ст. 171 Кодекс адміністративного судочинства України).

Адміністративне судочинство створює тим самим правові засоби організації, ефективного функціонування та контролю не лише в сфері виконавчої влади, а й у судовій, нормотворчій сферах. Контрольні повноваження судової влади, що встановлюють та забезпечують режим законності організації та діяльності органів публічного управління та їх посадових осіб; що обмежують свавільне застосування правових норм та виправляють юридичні помилки, застосовуються з метою підтримання дії принципу розподілу влади та відповідності адміністративної практики визнаним стандартам правової держави (Старилов Ю.Н. От административной юстиции к административному судопроизводству ст. 32).

 "Визначення будь-якого поняття виступає як уявне відображення речей в їх суттєвих ознаках, ознаках, які б були конче необхідні й достатні для того, щоб за їх допомогою відрізнити цей предмет від решти інших" (КПК ст. 5). Тобто, щоб сформулювати поняття адміністративного судочинства потрібно також з'ясувати такі суттєві ознаки як суб'єкти, мета, завдання, сутність, зміст, структура та форма адміністративного судочинства.