Протилежною наведеній думці є міркування деяких сучасних авторів про те, що суд повинен акцентувати свою увагу не на цілі доказування, а на дотриманні процесуальної форми процесу доказування. На їх думку роль суду зводиться до дотримання процедури досягнення певних результатів розгляду справи, а не до встановлення об'єктивної істини і лише так суд стає істинно незалежним та неупередженим при ухваленні рішення по справі. (см. Х7 список лит.ст.158). В адміністративному судочинстві суду повинні бути надані найширші повноваження для активного впливу на хід процесу та встановлення об'єктивної істини по справі. Це пов'язано з різними можливостями у громадянина та державного органу щодо надання доказів по справі й підтриманням своєї точки зору,  публічним характером рішень суду, котрі можуть вплинути на права та інтереси широкого кола осіб. "Сама по собі змагальність сторін без активної позиції суду не може слугувати гарантом встановлення істини, а значить й правосуддя". (х7 ст.160)

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суду надається право запропонувати особам, які беруть участь у справі, надати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких на думку суду не вистачає. В той же час суд не зобов'язаний підміняти собою осіб, що беруть участь у справі. Він може надати допомогу в зборі окремих доказів, на котрі посилається сторона чи витребувати матеріали, що не були використані сторонами при обґрунтуванні своєї точки зору. Якщо суд запропонував стороні надати докази, що обґрунтовують її позицію по справі чи підтверджують обставини, на які посилається сторона, а вона ігнорує таку пропозицію суду, то суд вирішує справу на основі тих матеріалів, що були надані по справі. Активна роль суду в жодному разі не повинна звужувати змагальність сторін.

Суть принципу офіційності або об'єктивного дослідження всіх обставин адміністративної справи з боку суду полягає в тому, що адміністративній суд може за власною ініціативою залучити до провадження, дослідити та встановити правдивість всіх важливих для прийняття ним рішення фактичних обставин справи.

Принцип офіційності (об'єктивного дослідження всіх обставин  справи)  спрямований на порядок дослідження та оцінки фактичних обставин справи, включаючи результати отриманих судом доказів у фактичному їх розумінні.

Адміністративний суд має активно підтримувати хід провадження, досліджувати  фактичні обставини справи в  найбільш повному обсязі. Для цього суд повинен сприяти активній участі учасників провадження у дослідженні фактичних обставин справи та їх з'ясуванні. "Суд під час розгляду справи не повинен бути стороннім спостерігачем. Закон зобов'язує суд створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, а також контролювати дії сторін, активно досліджувати представлені докази і виключати з розгляду ті з них, які є неприпустимими, залучати нові, забезпечувати неухильне додержання учасниками судового процесу всіх правил судочинства, встановлених законом." (х 23 ст. 4)

Виходячи з того, що предметом розгляду в адміністративних судах будуть позовні заяви на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб, особливої актуальності для адміністративного судочинства набуває принцип швидкості розгляду адміністративних справ. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа повинна бути розглянута в розумні строки (в найкоротший строк розгляду та вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного судового захисту порушених прав, свобод та інтересів в публічно-правових відносинах). Це  зумовлено перш за все тим, що, якщо предметом оскарження буде незаконний правовий акт, то потрібно якомога швидше припинити його дію. "Специфіка адміністративних справ полягає в тому, що нерідко зволікання з їх розглядом та вирішенням може призвести до заподіяння значних збитків особі, територіальній громаді, державі, зокрема, у наслідок дії незаконного акту". (цппр ст.55)

Скорочення строків розгляду справи, хоча і обумовлене необхідністю запобігти  заподіянню шкоди людині, суспільству, юридичній особі чи державі ні в якому разі не повинно позначитись на законності розгляду справи та обґрунтованості винесення судового рішення. Скорочення строків розгляду справи не може тягнути за собою порушення процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі.

  На законодавчому рівні не можливо передбачити всі випадки, коли буде необхідним  скорочення строків. Питання про скорочення строків розгляду справи має вирішуватись судом у кожному конкретному випадку, виходячи з наявних обставин  справи.

Сутність принципу апеляційного та касаційного оскарження полягає в тому, що особа, яка приймала участь в розгляді адміністративної справи,  має право подати апеляційну чи касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції, якщо вона з ним не згодна. "Встановлення такої важливої засади судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень вимог закону, допущених при проваджені у справі, гарантування прав і охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості у ... судочинстві. Водночас право на оскарження судового рішення є засобом судового нагляду з боку апеляційної і касаційної інстанції за діяльністю нижчестоящих судів." (коментарій ст.32) 

Судові рішення по адміністративним справам згідно з п.9 ч.3 ст.129 Конституції України є обов'язковими для виконання всіма державними органами, органами місцевого самоврядування, посадовими та службовими особами, громадянами, що є відображенням принципу обов'язковості судових рішень. Виконання рішення завершує судове провадження по справі, без нього буде втраченим значення тих процесуальних дій, що проводились до нього, воно є засобом захисту прав та інтересів громадян. Обов'язковість, точність та ефективність виконання судових рішень важливі для існування судової системи взагалі та створення й підтримання її іміджу зокрема.

Закон України "Про судоустрій України"  (ст.11)  закріпив, що судові рішення, якими закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України,  що мають силу закону. Це підкреслює авторитет судової влади та гарантує виконання його рішень.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Кодекс встановлює перелік осіб, для яких рішення адміністративного суду, що набрали законної сили є обов'язковими. Це пов'язано з специфікою виконання справ, що виникають з адміністративно-правових спорів, оскільки доцільно запровадити спеціальний механізм контролю за своєчасністю й повнотою виконання рішень адміністративного суду. 

Поряд з переліченими, деякі автори називають й інші принципи судочинства. Так В. Стефанюк виділяє принципи безпосередності судового розгляду, усності, законності управління, захисту довіри та співрозмірності; Педько Ю.С. - принцип державного гарантування прав сторін, презумпції правомірності вимог громадянина, попереднього судового захисту прав позивача. 

Нормативне вираження принципу безпосередності судового розгляду, на думку В. Стефанюка, полягає в тому, що суд при розгляді адміністративної справи повинен, як правило, приймати докази по справі з першоджерел й досліджувати їх безпосередньо. Це забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали адміністративної справи, повно й всебічно вникнути в усі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених в обґрунтування заяви та заперечення проти нього.  Сторонам судового адміністративного процесу та іншім особам, які беруть участь у справі, реалізація принципу безпосередності, забезпечує можливість увійти в особисті зносини зі складом адміністративного суду, давати йому пояснення по суті справи з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.

Принцип усності полягає в тому, що розгляд адміністративної справи провадиться усно,  процесуальна діяльність суддів і учасників судового адміністративного процесу відбувається в словесній формі. Розгляд адміністративної справи в усній формі дає можливість адміністративному суду особисто та безпосередньо вступати в контакти з учасниками процесу, сприймати фактичний матеріал у повному обсязі.

На нашу думку, виділення цих принципів адміністративного судочинства є цілком виправданим. Додержання принципу безпосередності є умовою для ухвалення по справі обґрунтованого та законного рішення,  оскільки забезпечить можливість в повному обсязі та з першоджерел дослідити всі докази по справі, об'єктивно, повно та всебічно розглянути справу.  Принцип усності повністю узгоджується з принципом гласності та фіксування процесу технічними засобами. На думку дисертанта слід підтримати В. Стефаника з приводу закріплення зазначених принципів в Кодексі.

 В той же час такі принципи, як законність управління, захисту довіри не можуть розглядатися в якості принципів адміністративного судочинства. Першій поглинаються принципом законності, а останній відноситься до принципів матеріального права. Уявляється, що принцип захисту довіри є засадою управління, а не судочинства.

  Ще одним принципом, що виділяє В. Стефанюк є принцип концентрації, згідно з яким необхідно намагатись вирішити спір по можливості за один усний розгляд. Тому судові слід ще до усного розгляду віддавати усі необхідні для цього розпорядження (см. Х 24 ст. 7). Такий принцип, на нашу думку дублює принцип швидкості розгляду адміністративної справи судом.

  Принцип гарантування прав сторін, який виокремлює Педько Ю.С. полягає у гарантуванні з боку держави стороні адміністративного судового розгляду можливості використання всіх передбачених законодавством процесуальних прав, що забезпечить створення необхідних умов для неупередженого, справедливого та своєчасного розгляду справи. На нашу думку, закріплення прав сторін в процесуальному законодавстві вже само по собі презюмує гарантування їх забезпечення відповідними уповноваженими органами і тому виділення зазначеного принципу як самостійного буде недоцільним.

  Принцип презумпції правомірності вимог громадян обумовлений специфікою процесу в адміністративних судах. Відповідно до нього, обов'язок доказування покладається  на сторону адміністративного спору, яка має владні повноваження. Це зумовлено різними можливостями в доказуванні громадянина, державного органу чи органу місцевого самоврядування. Обов'язок доказування громадянином може обмежуватися підтвердженням факту порушення права. Суд же в будь-якому випадку зобов'язаний перевірити юридичні та фактичні причини оскарження управлінського акту. Цей принцип на думку автора доцільно було б закріпити в Кодексі адміністративного судочинства України, оскільки він відповідає європейським стандартам захисту прав людини. Так, наприклад, він має місце в адміністративному судочинстві Німеччини.