Без належної чіткості у законодавстві, систематизації нормативно-правового масиву не можна говорити про завершеність судової реформи, оскільки в такому випадку буде не можливо забезпечити високий рівень правосуддя в державі. В спеціалізованій літературі зазначають, що "багаторічний практичний досвід на ниві систематизації законодавчих та інших нормативно-правових актів показує, що правову державу неможливо побудувати без подальшого розвитку норм права та їх систематизації" (х 27 ст. 3). Труднощі кодифікації норм адміністративного судочинства не в останню чергу зумовлені тим, що доктрина адміністративного процесу в Україні загалом і доктрина адміністративного судочинства зокрема перебувають на етапі становлення [цппр; с. 46].

Реформування будь-якого правового інституту перш за все пов'язано з реформуванням самого законодавства, вивченням та аналізом вже існуючих норм. Серед  нормативних актів, що регулюють адміністративне судочинство, найбільш суттєвими поки що є - Конституція України, Закон України "Про судоустрій України", Кодекс адміністративного судочинства України.

Концепція судово-правової реформи в Україні, що  була схвалена Постановою Верховної Ради України від  28 квітня 1992 року стала першим кроком в реалізації ідеї створення системи адміністративних судів в Україні. Вона обґрунтувала необхідність проведення судово-правової реформи, визначала її принципи, закріпила основні ідеї та спрямованість побудови даної судової системи, визначила її завдання.

В Конституції України передбачено створення системи судів загальної юрисдикції на засадах спеціалізації. У систему спеціалізованих судів загальної юрисдикції входять  Вищі спеціалізовані суди, апеляційні та місцеві суди. Ст.ст. 124 та 125 проголошують, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України, а система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Однак, норми Конституції України "сформульовані у вигляді загальних норм, а одже являють собою пусті судини, які треба наповнювати конкретним змістом у процесі реалізації Конституції. Насамперед це стосується прийняття норм адміністративного права." (х 9 ст. 54) Конституція є нормативно-правовим актом первинного характеру, актом установчої влади, який через врегулювання відносин, віднесених до предмета конституційного права, справляє опосередкований вплив на предмет адміністративного права (х 29 ст. 15).

Важливим не лише для адміністративного судочинства, але й для всієї судової системи став Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав та  основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу і протоколів №№ 2,4,7 та 11 до Конвенції" (ввру -1997. - №40 ст. 236.)  Конвенція закріплює право громадян на захист їх прав та законних інтересів в суді від порушень з боку органів влади. Україна повністю визнає на своїй території компетенцію Європейської комісії з прав  людини  приймати від будь-якої  особи,  неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення  Україною прав,  викладених  у Конвенції,  та юрисдикцію Європейського суду з прав  людини  в  усіх  питаннях,  що   стосуються  тлумачення   і застосування Конвенції.

Концепція адміністративної реформи в  Україні, затверджена Указом Президента України "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні" [8] від 22 липня 1998 року фактично поклала початок розбудови адміністративної юстиції. В ній обґрунтовано  необхідність, доцільність та своєчасність адміністративної юстиції, а також важливість для правової, соціальної держави. Концепція встановила поетапне формування системи адміністративних судів - Вищого адміністративного  суду  України,  апеляційних та місцевих, визначила основні етапи здійснення реформи, завдання, які потрібно вирішити в процесі її проведення, основи побудови системи адміністративного судочинства, шляхи розвитку адміністративного законодавства.

Нормативно-правову базу, що регламентує організацію судової системи та порядок діяльності суддів становлять наступні Закони України: "Про статус суддів", "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів", "Про судоустрій України", "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України".  

Закон України "Про судоустрій України"  від 7 лютого 2002 року став своєрідним завершенням одного з етапів судової реформи. Він визначив правові засади організації судової влади та систему  судів, що її здійснюють. Саме на основі його положень розроблятиметься законодавство про процедуру судочинства та судового слідства, порядок участі та здійснення правосуддя представників народу - народних засідателів та присяжних, мають бути створені реальні умови для втілення в життя конституційних засад судочинства (х 31 ст. 5).  

Головною ланкою системи адміністративних судів є місцеві окружні суди, що утворюються в округах  відповідно до указу Президента України. У Законі України "Про судоустрій України" не має визначення поняття "округ". Термін "окружні суди" згадується також в Концепції судово-правової реформи в Україні, але і там немає визначення понять "округ" та "окружний суд". Хоча, на даний час це питання вже вирішено Указом Президента України, але все ще залишається дискусійним серед науковців.

На нашу думку, за таким варіантом побудови системи адміністративних  судів доцільним є окреслення території, на якій діє відповідний окружний адміністративний суд, з тим, щоб вона охоплювала декілька районів, але не більше двох-трьох. Як вбачається, з одного боку, це гарантуватиме адміністративні суди від впливу на них органів виконавчої влади, з іншого - забезпечить можливість громадян безперешкодно звертатися за захистом своїх порушених прав. Адміністративні суди за таких умов будуть доступними для громадян, а доступність адміністративного судочинства - запорука його ефективності у справі забезпечення прав та свобод громадян і юридичних осіб. (система ад.суд. моя стаття).

До повноважень окружних адміністративних судів закон відносить адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління та  місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім  справ  адміністративної юрисдикції в сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди (ст.22).

Другою ланкою системи адміністративного судочинства є апеляційні  адміністративні  суди,  які утворюються в апеляційних округах (ст.25). Їхні повноваження подібні з повноваженнями інших апеляційних судів (крім господарських) (ст.26).

Вищим  судовим  органом у системі адміністративних судів є Вищий адміністративний суд України,  що утворюється Президентом України в порядку, встановленому Законом України "Про судоустрій України" (ст.38).

Закон визначає основні засади діяльності системи адміністративних судів. До створення адміністративної юстиції, формування адміністративних судів, законодавець передав розгляд справ, що виникають із адміністративних правовідносин, відповідним загальним  судам, які мають їх розглядати на основі діючого цивільного та господарського процесуального законодавства, до набрання чинності нового процесуального закону. Це закріплено в п.16 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону.  Також,  законодавець встановив термін створення системи  адміністративних судів усіх рівнів впродовж   3 років.

 Слід відзначити, що судова реформа охоплює не лише сферу напрацювання нормативної бази для новостворених адміністративних судів усіх рівнів, а й прийняття нормативних актів, що регулюють фінансове та організаційно-технічне  забезпечення судів, тобто закріплюють порядок фінансування судів, штатну кількість та інше. 

Згідно з Указом Президента України від 1 жовтня 2002 року "Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України" [9]  у системі судів загальної юрисдикції створюється Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України.

У межах реалізації Плану заходів організаційного забезпечення виконання в 2002 р. Закону України "Про судоустрій України" прийнято Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року "Про граничну чисельність працівників апарату Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України" [10]. Кількість співробітників апарату  Апеляційного суду України,  Касаційного  суду  України  та  Вищого адміністративного  суду України складає 145,  277 і 225 одиниць відповідно.

Указом Президента України "Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України" [11] встановлено кількісний склад суддів, перелічених вище судів,  50, 96, 65 одиниць відповідно.

В березні 2003 року Президент України видав Указ "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" [12], яким створена Державна судова адміністрація України. Відповідно до Положення вона здійснює  організаційне забезпечення діяльності судів загальної  юрисдикції,  інших  органів  та  установ  судової системи, приймає участь у межах своїх повноважень у формуванні судів загальної юрисдикції, розробляє пропозиції  щодо  вдосконалення   організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів та працівників апаратів судів.  Утворення цього органу в деякій мірі позбавляє  суди загальної юрисдикції залежності від Міністерства юстиції, що, на наш погляд, повинно позитивно вплинути на підвищення рівня довіри населення до судочинства, зокрема адміністративного. Це є "досягненням судової реформи в аспекті посилення гарантій самостійної судової влади" (х 32 ст. 17). Разом з тим, відмічено, що не до кінця вивченим залишається коло процесуальних відносин, що потребують адміністративно-правового регулювання, тобто ще не повно визначена модель адміністративного процесу демократичної держави України з урахуванням особливостей її розвитку [3; с.513], не вистачає теоретичних та прикладних розробок щодо механізму дії адміністративної юстиції в українських умовах [4; с.12].  

16 листопада 2004 року Указом Президента України "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів" було створено 27 місцевих адміністративних судів з розташуванням в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Севастополі, а також 7 апеляційних адміністративних судів. Зазначений Указ визначив територію, на яку поширюються повноваження, мережу та кількісний склад суддів новостворених судів.