В міжнародно-правовій літературі термін "міжнародна система" використовується в широкому та вузькому розумінні. В першому сенсі міжнародна система розглядається в якості сукупності різноманітних суб'єктів (держав, їх об'єднань, націй (народів), міжурядових організацій, міжнародних неурядових організацій, транснаціональних корпорацій, міжнародних конференцій, фізичних і юридичних осіб тощо), відносин між ними, сукупності правових систем [452, с. 5]. Умовно автори цієї позиції називають всю людську цивілізацію міжнародною системою. У вузькому значенні міжнародна система трактується ними як цілісна сукупність суб'єктів міжнародного права, міжнародних відносин і міжнародного публічного права.

Автори "Курса международного права" (в 7 томах) та підручника "Международное право" (МДУ, 1994) використовують поняття "міждержавна система", включаючи до нього суб'єктів міжнародного права та міждержавні відносини.

Видається, що обидві позиції є слушними, так як і міждержавна, і міжнародна системи є реальними явищами, але відрізняються за колом своїх суб'єктів. Водночас автори вказаних позицій не відзначають тенденцію розвитку цих систем, пов'язану зі зміною у них ролі суб'єктів, а саме - збільшення впливу неурядових організацій та транснаціональних корпорацій. Якісні зміни світової соціальної системи сприяли розвитку її економічного компонента, який виступає визначальним фактором утворення та розвитку будь-якої міждержавної чи міжнародної системи, відіграє домінуючу роль у стабілізації світових політичних відносин і безпеки людства. Звідси випливає необхідність визначення з нових позицій місця та ролі держав і неурядових організацій в системах. Видається, що в нинішній перехідний період саме міждержавним системам має бути відведена роль стабілізатора відносин у світовій спільноті, урівноважувача різновекторних сил (інтересів).

На підставі вищесказаного можна зробити висновок, що нині під впливом глобалізації формуються світова та регіональні соціальні системи. Як відзначав Д.М. Гвішиані, на основі загальнолюдських критеріїв, цінностей та норм формується система відносин, консолідуючих людство як спільність [464, с. 20]. Регіональні соціальні системи вирішують велике коло питань суспільного життя регіону (особливо інтенсивно формування регіональної системи відбувається в Європі). Під впливом економічних і політичних інтеграційних процесів відбувається становлення економічної, політичної, правової та інших підсистем соціальної системи. Ці процеси сприяють створенню міждержавних правових систем, на які покладається завдання забезпечення структуризації соціального простору. Міждержавні правові системи в свою чергу впливають на формування соціальних систем.

Тому і міждержавно-правові системи мають складну структуру, адже в їхньому соціальному просторі функціонує як національне (внутрішньодержавне), так і міжнародне (універсальне та автономне) право.

Оскільки правова система є відносно стійкою взаємодією її елементів (суб'єктів), то суб'єктами міждержавної правової системи є держави та інші суб'єкти міжнародного права. Забезпечення належної взаємодії між такими суб'єктами, зокрема шляхом регулювання (погодження) їх поведінки, впливає як на ефективність функціонування самої системи, так і на досягнення її мети - створення відповідного міжнародного правопорядку. Це сприяє належному функціонуванню не тільки регіональних, але й світової системи.

Міжнародне право відносить до суб'єктів права держави та міжнародні організації, а в деяких відносинах - фізичних та юридичних осіб, проте суб'єктами (елементами) міждержавно-правових систем виступають, як правило, держави, інколи міжнародні організації. Водночас правосуб'єктність держав, міжнародних (міждержавних) організацій, ТНК та інших суб'єктів є критерієм їх включення до структури правової системи.

Міждержавна правова система як цілісна впорядкована сукупність суб'єктів міжнародного права, як і будь-яка інша правова система складається з трьох основних частин: інституційної, функційної та нормативної [465, с. 125].

До інституційної частини входять суб'єкти міжнародного права, що є її елементами (в основному - держави та міждержавні організації). Як елемент міжнародно-правової системи міжнародна організація має об'ємний правовий статус і є складноорганізованим суб'єктом, покликаним виражати спільні інтереси держав-учасниць. Водночас міждержавна організація є вторинним суб'єктом міжнародного права, похідним від держави - первинного суб'єкта (це стосується й інших суб'єктів). Міжнародна правосуб'єктність держав є універсальною, що означає широку їх участь у створенні та функціонуванні міжнародної системи й досягненні міжнародного правопорядку, формуванні норм міжнародного права; здатність набувати й реалізовувати права; виконувати взяті на себе обов'язки. Хоча загальновизнаного переліку прав і обов'язків держав на сьогодні немає, міжнародно-правова доктрина до основних прав відносить: право на незалежність і вільне здійснення своїх законних прав; право на здійснення юрисдикції на всій своїй території та над усіма особами й речами, що знаходяться в її межах з додержанням визнаних  міжнародним правом імунітетів; право на суверенну рівність держав; право на індивідуальну або колективну самооборону проти військового нападу; до основних обов'язків - утримуватись від втручання у внутрішні та зовнішні справи інших держав, а також від розпалювання міжусобиць на їх території; поважати права людини; встановлювати на своїй території умови, які б не загрожували міжнародному миру; вирішувати свої спори з іншими державами мирними засобами; утримуватись від погрози силою чи її застосування проти територіальної недоторканості або політичної незалежності іншої держави, чи іншим шляхом, несумісним з міжнародним правом; утримуватись від надання допомоги іншій державі в порушення попереднього зобов'язання або державі, щодо якої ООН застосовує заходи попередження чи примусу; утримуватися від визнання територіальних придбань іншої держави, яка діяла з порушенням зобов'язання незастосування сили; добросовісно виконувати свої міжнародні зобов'язання [466, с. 61-62]. Інші автори доповнюють вищеперелічені обов'язки такими, як: повага до суверенітету інших держав; підтримання міжнародної безпеки; розвиток міжнародного економічного співробітництва; захист прав людини; охорона навколишнього середовища [453, с. 82-83; 467].

Загальний міжнародно-правовий статус держави зумовлюється державним суверенітетом. Саме за цією ознакою держави є юридично рівними між собою, незалежними та самостійними.

Основою правосуб'єктності міждержавної організації є відповідний установчий документ, який закріплює її міжнародно-правовий статус. Правосуб'єктність цих організацій обмежовується цілями та завданнями поставленими їх державами-учасницями.

Правосуб'єктність міждержавних організацій відрізняється від правосуб'єктності держав за характером і обсягом юридичної здатності суб'єкта міжнародного права до самостійних дій, правового волевиявлення. В міжнародному праві суб'єкти не тільки самі творять юридичні норми, але й забезпечують їх виконання. Тобто, для міжнародної правосуб'єктності важливими є: 1) здатність суб'єкта бути носієм міжнародних прав і обов'язків та здійснювати їх своїми діями; 2) здатність суб'єкта брати участь у процесі міжнародної правотворчості; 3) можливість самостійно (індивідуально чи колективно) забезпечувати виконання міжнародно-правових норм [468, с. 25]. Перелічені ознаки дають підстави відносити міжнародну організацію до суб'єктів міжнародного права.

Правосуб'єктність міждержавної організації проявляється в її правовому положенні, в обсязі тих прав і обов'язків, якими держави наділяють організацію (та можливості їх здійснювати), а також інших прав і обов'язків, які вона може набути в майбутньому [450, с. 53].

Деякі автори до прав і обов'язків міждержавної організації відносять: право на укладення міжнародних договорів (з міжнародного публічного права); право подання міжнародних претензій (в т.ч. до держав); право на розгляд своїх спорів за допомогою міжнародних процедур такого розгляду; право на імунітети та привілеї; право обмінюватись місіями та представництвами; обов'язки щодо: добросовісного виконання своїх міжнародних зобов'язань; несення відповідальності за порушення чи невиконання цих зобов'язань; утримання від втручання у внутрішні справи своїх членів [469, с. 16-17]. Зрозуміло, що перелік прав і обов'язків міждержавних організацій є різним, а найбільший їх обсяг належить ООН - універсальному міждержавному об'єднанню.

Інституційна частина тісно взаємодіє з функційною частиною міждержавної правової системи.

Реалізація правового статусу міждержавної організації здійснюється через утворювані нею органи, які виконують правотворчі, правозастосовчі, правотлумачувальні і правореалізаційні функції. Саме ці види юридичної діяльності відповідних органів міждержавних об'єднань є засобом досягнення такої мети, як правопорядок, і разом з тим - способом виразу зв'язків між елементами міждержавної правової системи. Зв'язки між елементами виникають на підставі діяльності суб'єктів права і знаходять свій вияв у правових відносинах.

Зв'язки між елементами такої правової системи будуються на основі двох принципів: співробітництва та координації [470], що мають договірне походження. Водночас елементи правової системи міждержавних організацій набувають інтегративних властивостей (хоча вони й розрізняються ступенями останніх), які не притаманні їм поза системою. Така інтегративна єдність елементів забезпечує цілісність правової системи, проте, в свою чергу, детермінується генетичною однорідністю міжнародних суспільних відносин, хоча за своєю природою вони є складними та багатоманітними. Насамперед, це пов'язано з тим, що міжнародні зв'язки (відносини) виникають між різними суб'єктами: державами, міжнародними організаціями, фізичними та юридичними особами окремих держав, міжнародними юридичними особами тощо. А тому між суб'єктами міжнародного права, виникають зв'язки владного та невладного характеру. А отже і міжнародні відносини поділяються на міждержавні (міжвладні) відносини та міжнародні відносини неміждержавного характеру (які, в свою чергу, поділяються на владні та невладні відносини) [471; 143].

Посередницьку роль у виникненні зв'язків між суб'єктами виконує третя частина міждержавно-правової системи - нормативна. У міжнародно-правовій літературі виділяються три групи правових норм: 1) норми міжнародного публічного права, які є узгодженими правилами держав та міждержавних організацій та фіксуються у міжнародних договорах, звичаях; 2) норми міжнародного приватного права, що регулюють невладні відносини фізичних та юридичних осіб (наприклад, цивільно-правові договори); 3) норми "внутрішнього" права міжнародних організацій, що регламентують неміждержавні відносини власного характеру (наприклад, субординаційні відносини структурних підрозділів чи службовців міжнародної організації) [114, с. 44]. Остання група норм називається міжнародними адміністративними правилами. В літературі підкреслюється, що міждержавна організація для кожного виду відносин створює свою групу норм - публічно-правових, приватно-правових, адміністративних правил [472]. Для ефективного функціонування вищевказаної сукупності норм важливою є їх уніфікація.