О.В. Зінов'єв до гарантій відносить також правові санкції (контроль та нагляд у держ.управлінні, Гаращук - с. 26, Зінов'єв), а М.М. Тищенко - правові презумпції (Гражданин в адм.процессе, Тищенко, с.142).

Не дивлячись на різноманіття гарантій, лише цілісна їх система, в якій вони діють у тісному взаємозв'язку та взаємозалежності, органічно доповнюють одна одну, дає можливість говорити про режим дійсної законності (Гаращук, с. 27 - Чхиквадзе). У літературі досить докладно охарактеризований кількісний і якісний склад юридичних гарантій законності. Серед них: а) повнота й ефективність юридичних норм; б) високий рівень нагляду за реалізацією вимог законності; в) ефективність засобів юридичної відповідальності і захисту, що сприяють відновленню порушених прав громадян; г) високоякісна і професійна робота органів державної влади щодо забезпечення законності і правопорядку; д) постійне вдосконалення юридичної діяльності; е) розвинута правова свідомість й висока правова культура населення країни.

Серед юридичних гарантій особлива роль приділяється процесуальним гарантіям, тому що процес є формою життя матеріального права, реальне втілення в життя формально закріплені права і свободи можуть одержати, лише маючи процесуальне забезпечення. Юридичний механізм реалізації правових норм припускає наявність чіткої нормативної бази. Конституційні норми, що закріплюють права і свободи, досить чіткі, хоча багато з них не підкріплені поточним законодавством, чітким юридичним механізмом реалізації, що утрудняє їхнє здійснення (Алексєєв С.С. - ТГП, підручник, 1998). Процесуальні гарантії - це система правових заходів, встановлених законом для забезпечення належного відправлення правосуддя, реалізації, втілення завдань судочинства (Юр. енц. словник ст. 58). Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при  здійсненні ними владних  управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з визначення процесуальних гарантій та завдань адміністративного судочинства можна зробити висновок, що до гарантій законності адміністративного судочинства відносяться всі принципи адміністративного судочинства, інститути, порядок здійснення судочинства, ухвалення законного та обґрунтованого рішення по справі, що забезпечує належний захист прав, свобод, законних інтересів в сфері публічно-владних відносин. Такі гарантії мають бути спрямовані на виконання ролі своєрідних "бар'єрів", що відокремлюють суб'єктів права від бюрократичного свавілля та в деякій мірі компенсують нерівне становище суб'єктів адміністративних процесуальних правовідносин (Громадянин в адміністративному процесі, Тищенко, с. 138 - Чванов).

Л.Ю. Грудцина зазначає, що гарантії мають потребу в розробленому й ефективному механізмі їхньої реалізації. Адже несистематизоване прийняття нормативних правових актів, відсутність турботи законодавця про створення налагодженого механізму їхньої реалізації призводить, як правило, до жалюгідних результатів. Вона пропонує розподіл конституційних гарантій на загальні та спеціальні (правосуддя), а спеціальні в свою чергу теж поділяє на загальні та спеціальні гарантії судочинства. До загальних гарантій судочинства відносить: державний захист прав і свобод людини і громадянина; право кожного захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом; непорушність прав і свобод людини і громадянина; гарантування державою рівності прав і свобод людини і громадянина незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового положення; недопущення збору, збереження, використання і поширення інформації про приватне життя особи без її згоди та інші. До спеціальних конституційних гарантій прав людини в судочинстві автор відносить: рівність усіх перед законом і судом; гарантування кожному судового захисту його прав і свобод (ч. 2 ст. 46); гарантування кожному права на одержання кваліфікованої юридичної допомоги, що у випадках, передбачених законом, надається безкоштовно; обов'язок органів державної влади забезпечити кожному можливість ознайомлення з документами і матеріалами, що безпосередньо торкаються його прав і свобод, якщо інше не передбачено законом  ("Особенности конституционних гарантий реализации прав человека в гражданском судопроизводстве", "Законодательство и экономика" N 6,2004, ГРУДЦЫНА Л.Ю).

З урахуванням наведених класифікацій й того, що предметом розгляду є гарантії законності в адміністративному судочинстві, тобто вузько спеціалізовані гарантії, автором для полегшення сприйняття пропонується наступна класифікація:

1.  Гарантії, що забезпечують право на судовий захист (доступність адміністративного судочинства; право на звернення до суду з адміністративним позовом).

2.  Гарантії, що забезпечують справедливий та своєчасний розгляд адміністративної справи:

а) гарантії, що забезпечують реалізацію прав осіб, які беруть участь в адміністративному судочинстві (знайомитись з матеріалами справи; подавати докази та брати участь в їх дослідженні; заявляти відводи та клопотання тощо);

б) інші гарантії (рівність сторін перед законом та судом, гласність та фіксація судового засідання технічними засобами, активна роль суду, правова допомога, процесуальний примус).

3. Гарантії ухвалення законного та обґрунтованого рішення в адміністративній справі (нарадча кімната; оскарження судового рішення).

  Розглянемо перелічені гарантії більш детально:

1.  Найважливішим завданням, метою судово-правової реформи є забезпечення права людини на правосуддя (Право людини на правосуддя, с.218). Правова основа захисту прав, свобод та інтересів громадян, в тому числі і в адміністративному порядку, базується на положеннях ст. 3 Конституції України, в якій людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (А 26, с. 42). Держава має позитивне зобов'язання закріпити фундаментальні права і свободи у вигляді правових норм у конституціях та законах, в законодавчому порядку визначити механізм забезпечення та захисту цих прав і свобод, а також гарантувати їх судовий захист відповідно до встановленої законом процедури (Х 11, с. 28).

Кожному в Україні гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових та службових осіб (ст. 55 Конституції України). При чому, ч.2 ст. 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це дозволяє особі звернутись в суд у випадках, коли вона вважає, що її права чи законні інтереси були порушені, не залежно від того чи є припис про захист таких прав в процесуальних нормах чи нема. Те саме гарантує  ч.3 ст.8 Конституції України та ч. 3 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, які наголошують, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечності чи відсутності законодавства, що регулює спірні відносини. З цього слідує, що людина вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених прав безпосередньо посилаючись на норми Конституції України, як на норми прямої дії.

  Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року кожен має право на справедливий та відкритий розгляд справи (спору) упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом. Незалежність суду повинна бути забезпечена як відносно державних інстанцій, так й відносно сторін у справі. Кожна держава зобов'язана забезпечити всякій особі, права і свободи якої порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні (п.а ч. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадські та плітичні права). Нажаль, мета служіння держави інтересам людини, хоча й знайшла своє текстуальне відтворення, але ще не стала пануючою в свідомості державних службовців та в їх практичній діяльності (А 28, с. 25).

Права та свободи людини й громадянина захищаються судом. Судовий захист у науці розглядається як правовідносини між державою, з одного боку, і особою - з іншого, у якому принциповому праву особи на дотримання і захист його прав і свобод кореспондується принциповий же обов'язок держави надати їй цього захисту. Слабкий, неналежний захист породжує ілюзію, здивування й озлобленість громадян, дискредитує саму ідею звертання за допомогою до суду (А 27, с.6).

Право громадянина на звернення з позовом, на підставі якого виникає подібний спір, знаходиться під охороною акту вищої юридичної сили - Конституції України, порядок його реалізації закріплений в процесуальних та матеріальних нормах.  Право кожного оскаржувати в суді рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень є важливою гарантією реалізації конституційного принципу відповідальності держави за свою діяльність перед людиною (А 24, с.14).

З прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України положення Конституції України втратили декларативний характер, отримали врегульовану процесуально процедуру реалізації. Особлива юридична процедура, в якій відбувається правосуддя в адміністративних справах забезпечує дотримання засад законності, захисту прав і свобод громадян, реалізацію найважливіших демократичних принципів правосуддя.

Гарантованість права громадянина на звернення до суду за захистом багато в чому залежить від його процесуальної активності (АПС громадянина, Тищенко - Гревцов, с. 168). Правова активність ґрунтується на безпосередній зацікавленості індивідів та організацій у здійсненні норм права, вона є антиподом правової відчуженості та пасивності, зневіри в силу та ефективність права (Загальна теорія держави і права, За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина , Харків "Право" 2002,  с. 146). Право на адміністративний позов хоча теоретично і існує завжди, але реально ним користуються далеко не всі, оскільки для його реалізації мало знати, що є таке право, потрібно знати, як його можна здійснити, мати певні фінансові можливості, не відчувати побоювань із приводу можливих негативних наслідків.

Не маючи доступу до правосуддя, особа не може реалізувати своє право на судовий захист, а вказівка щодо забезпеченості його прав правосуддям надає сенсу для звернення в суд за захистом прав ("Судебная защита прав и свобод личности: теоретический аспект, "Законодательство и экономика", N 8, 2003, Грудцина Л.Ю.).

Доступність до правосуддя складається з багатьох елементів, що в своїй сукупності складають важливий принцип адміністративного судочинства, а його реалізація має питому вагу серед гарантій забезпечення законності в адміністративному судочинстві.