Законність залишається об'єктом пильної уваги вчених-юристів. У навчальній та монографічній літературі немає єдності думок з трактування цієї правової категорії. Так, В.В. Борисов визначає законність як демократичний принцип. Він виявляється в тім, що до всіх органів держави, установ, підприємств, громадських організацій, посадових осіб та громадян пред'явлена вимога найсуворішого виконання законів; проголошені права і свободи громадян, їхніх організацій, їхні законні інтереси гарантуються, і забезпечується виконання покладених на них обов'язків, реалізація відповідальності; точне і неухильне виконання нормативних актів і актів реалізації права забезпечується державними і громадськими засобами (Борисов В.В. Правовой порядок развитого социализма. Саратов, 1977. С. 332).

На думку деяких авторів, законність являє собою політико-правове явище, що характеризує процес вдосконалення державно-правової форми організації суспільства шляхом суворого та беззаперечного дотримання та виконання діючого законодавства з метою формування стану правомірності в системі соціальних відносин (ТГП Малько - А.Б. Лисюткіна - Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. - 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2001.-776с; Одегова Л.Ю. - тез. лекц. Разд. 1 (темы 1, 2, 3), Основы права: Учебное пособие. - Донецк: ДонНУ, 2001. - 254 с.). Н.В. Витрук зазначає, що законність є ідеєю, вимогою і системою (режимом) реального відображення права в законах держави, у самій законотворчості, у підзаконній нормотворчості" (Витрук Н.В. Законность, понятие, защита и обеспечение. Конституционная законность и конституционное правосудие// Общая теория государства и права. Академический курс 1) 2 т. / Под ред. М.11 Марченко. М., 1998. С. 15.) В.Н. Кудрявцев характеризує законність як визначений режим громадського життя, метод державного керівництва, що полягає в організації суспільних відносин за допомогою видання і неухильного дотримання законів і інших правових актів (Кудрявцев К II Законность: содержание и современное состояние // Законность в Российской Федерации. М., 1998. С. 4). Забезпечення законності є одним з важливих напрямків діяльності держави (ТГП Лазарєва, с. 37). 

Різне розуміння поняття "законність" науковцями пов'язане з його складністю та багатоаспектністю. Так, законність розглядається як принцип, режим, метод управління.

До елементів змісту категорії "законність" відносяться:

1. Сукупність ідей, поглядів і принципів.

2. Системоутворююча вимога суворого та неухильного дотримання і виконання діючого законодавства, що відображає мету й потреби державного й суспільного розвитку.

3. Ціль - формування правової держави. Вона може бути досягнута в процесі реалізації вимоги точного дотримання діючого законодавства.

4. Нормативна основа законності - право, без якого вона не має сенсу.

5. Мотиваційна діяльність людини в межах концепції законності. Даний елемент є сполучною ланкою у всій теоретичній конструкції. Саме за допомогою цілеспрямованого поводження суб'єктів суспільних відносин відбувається матеріалізація ідей законності.

6. Засоби, способи, прийоми перетворення в життя ідей та принципів законності.

  Принцип законності в адміністративному праві, вважає французький учений Г. Бребан, складається з двох взаємозалежних обов'язків: діяти відповідно до  закону і виявляти ініціативу для забезпечення виконання закону ( Бребан Г. Французьке адміністративне право. М., 1988. С. 171).

В.Гаращук поділяє законність на "демократичну", тобто таку, що  знайшла своє відображення в доробках передової філософської думки, міжнародно визнаних документах, у конституціях та законодавстві демократичних держав й реально виконується та на "формальну" - що хоча і має зовнішнє відображення в законодавстві, але не підкріплена практичними діями з боку держави щодо забезпечення прав, свобод фізичних та юридичних осіб (Гаращук, с.с. 24-25).

Гарантованість основних прав і свобод людини - один з найважливіших принципів не лише законності, але й права. Соціальну основу цього принципу складає ідея загального захисту індивіда і необхідності забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей. На теоретико-емпіричному рівні завдання полягає в тому, щоб знайти розумне сполучення приватних і публічних інтересів у стосунках типу: людина - суспільство - громадянин - держава; визначити межі їхнього правового регулювання. При цьому важливо враховувати весь спектр питань - національних, демографічних, економічних, політико-ідеологічних і власне юридичних.

Гарантія (франц. garantie, від garantir - забезпечувати) - один зі способів забезпечення виконання зобов'язань (Юр.енц. словник ст. 59). Гарантії - це система соціально-економічних, політичних, моральних, юридичних, організаційних передумов, засобів і заходів, що створюють рівні можливості особі для здійснення своїх прав, свобод та інтересів (А.С. Мордовець, ТГП).

Гарантії прав особистості мають потребу в організаційних, процедурних формах їхньої реалізації. Діалектичний взаємозв'язок процедур і гарантій полягає в тому, що перші чітко дають громадянам відповіді на питання: до кого звернутися? який порядок дій? у які терміни? у якій формі? з ким погодити? які результати можуть настати від судових процедур? які результати можливі від позасудових процедур?

Гарантії ж як соціально-правові заходи матеріального, організаційного й іншого характеру всебічно показують рівень економічного і політичного розвитку демократичності суспільства, суспільної і правової свідомості населення. У французькій Декларації прав людини і громадянина (1789 року) записано: "Кожне суспільство, у якому не забезпечені гарантії прав і не встановлений поділ влади, не має конституції" (ст. 16). Слід зазначити, що дане положення знайшло своє відображення й у філософії права. Так, до числа ознак правової держави, як мінімум відносяться: визнання та захист прав і свобод людини та громадянина (гуманітарно-правовий компонент), верховенство правового закону (нормативно-правовий компонент), організація та функціонування суверенної державної влади на основі принципу розподілу влади (інституціонально-правовий компонент) (Філософія права, Нерсесянц, с. 106).

Закономірно, що Конституція України, з огляду на міжнародний досвід, проголосила Україну демократичною, унітарною, правовою державою з республіканською формою правління, закріпила принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, а також обумовила систему гарантій. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження та забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України). Тому, не випадково в Конституції України в ряді статей йдеться про гарантованість здійснення особою своїх прав і свобод (ст.ст. 3, 10, 32, 33, 43, 46, 50, 55-64 Конституції України), а у галузевому законодавстві закріплені відповідні гарантії здійснення певних прав суб'єктів стосовно галузей права (Гаращук, с. 27 - Стативка).

Питання про гарантії - складна і самостійна проблема в рамках єдиної теорії законності. Це та ланка, що переводить ідею законності з області наукових міркувань у практичну сферу діяльності людини, суспільства і держави. Тут виявляється все різноманіття аспектів законності, що визначають зміст процесу упорядкування суспільних відносин. Гарантії законності являють собою умови суспільного життя та спеціальні заходи, що приймаються державою, та які забезпечують надійний режим законності (ТГП Хропанюк, с. 351).

Гарантії законності в літературі підрозділяють на дві групи: загальні та спеціальні (основи держави та права, Комаров, с. 50; ТГП, Матузов; Теория государства и права. Под ред. С. С. Алексеева. М., 1985. С. 411.). До першої групи відносяться: економічні, політико-ідеологічні, морально-духовні; до другої - власне юридичні.

Загальні гарантії утворюють матеріальну основу застосування юридичних заходів для зміцнення законності. Останні, будучи безпосередніми засобами забезпечення законності, у той же час похідні від перших; спеціальні гарантії повинні бути закріплені в нормативно-правових актах.

Юридичні гарантії законності - це обумовлена особливостями соціально-економічного ладу система умов і засобів, закріплених у чинному законодавстві і безпосередньо спрямованих на забезпечення законності.

Гарантії прав людини і громадянина з позиції системи поділяються на: загальні, організаційні та юридичні. У свою чергу, названі види гарантій, як  підсистема мають свій зміст і форми вираження. Так, загальні гарантії поділяються за соціальною спрямованістю на матеріальні (єдність економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг і фінансових засобів, підтримка конкуренції), політичні (система народовладдя, можливості особи брати участь в управлінні справами держави і суспільства), духовні (система культурних цінностей, заснованих на любові і повазі до Батьківщини, вірі в добро і справедливість; це суспільна свідомість і освіченість людини). Організаційні гарантії - діяльність держави, її органів, посадових осіб, громадських організацій в сфері правотворчості, правозастосування, здійснення заходів процедурного, режимного, контрольного та іншого характеру.

Юридичні гарантії являють собою систему юридичних засобів і способів охорони і захисту прав людини та громадянина. Насамперед,  мова йде про обов'язок держави забезпечити особі право на судовий захист, всі інші способи захисту, не заборонені законом, а також право на одержання кваліфікованої юридичної  допомоги, у тому числі безкоштовної, на доступ до правосуддя і на компенсацію заподіяної шкоди.

Серед юридичних гарантій прав особистості слід розрізняти гарантії реалізації і гарантії охорони (АПС громадянина, Тищенко, с. 167 - Витрук). До першої групи відносяться: межі прав і свобод, їхня конкретизація в поточному законодавстві; юридичні факти, з якими пов'язується їхнє володіння і безпосереднє користування; процесуальні форми реалізації; засоби заохочення і пільги для стимулювання правомірної й ініціативної їхньої реалізації. Другу групу юридичних гарантій складають; засоби захисту і засоби відповідальності винних за порушення прав і свобод особи; процесуальні форми здійснення контролю і нагляду; засоби попередження і профілактики порушень прав особистості й інші правові засоби.

Головний принцип побудови системи юридичних гарантій прав людини і громадянина - загальність захисту прав, свобод і законних інтересів усіма способами, що не суперечать закону.

За сферою дії гарантії можна класифікувати на внутрішньодержавні і міжнародні механізми гарантій прав людини і громадянина. За способом викладу в нормативно-правових актах інституційні гарантії можна класифікувати на прості, складні і змішані (система засобів, умов, передумов, факторів, що закріплюються в законодавстві й забезпечують охорону і захист одночасно і економічних, і політичних, і цивільних, і інших прав, свобод людини та громадянина, а також і їхніх організацій).

Гарантії можна класифікувати за підставами правового положення особи на загальні, спеціальні й індивідуальні.

Тищенко М.М. найбільш універсальним критерієм класифікації гарантій прав громадян в адміністративному процесі називає те, як вони відносяться до суб'єктів реалізації. Він виокремлює гарантії, що реалізуються безпосередньо громадянами для забезпечення своїх прав, свобод та законних інтересів (право на подання скарги; невиконання явно незаконних актів) та гарантії, що реалізуються іншими суб'єктами адміністративного процесу в інтересах громадян (адміністративно-процесуальний контроль; нагляд органів прокуратури; процесуальна діяльність суб'єктів, що представляють інтереси громадян) (АПС громадянина, Тищенко, с. 167, 169, 170).