Найбільш часто оскаржувались рішення,  дії чи  бездіяльність податкової служби - 25% від загальної кількості, державної виконавчої служби - 16% , місцевих органів самоврядування - 15%, державних юридичних осіб - 10%, пенсійного фонду - 4%.

З 66 ухвал та 53 рішень, які оскаржувались за період, що був проаналізований,  практично всі ухвали, були скасовані  (96%) і  тільки 2% ухвал суду першої інстанції залишені без змін. Рішення скасовувалися по 60% скарг, при цьому в 16% випадків було винесено нове   рішення чи вони були змінені, й лише 8% рішень суду першої інстанції були залишені без змін.

Узагальнення судової практики по справах, що виникають із адміністративно-правових відносин дає можливість найбільш поширеними порушеннями визнати формальне відношення суддів до дотримання прав заявників. Зокрема, це необґрунтовані відмови у прийнятті заяв,  у  продовженні процесуальних строків на прохання учасників процесу, неповідомлення належним чином осіб, які беруть участь у справі, про час і місце її розгляду.

Зазначені  порушення склали 45% з числа всіх порушень, допущених судами першої інстанції по справах, що виникають з адміністративних правовідносин.

На думку Соловйової А. К. доступність правосуддя в судах загальної юрисдикції ускладнена через дорожнечу, повільність та формалізм процесу (Старилов, с. 82-83 - Соловйова).

Для забезпечення ефективного доступу громадян до правосуддя у всіх суб'єктах Російської Федерації відповідно до Закону РФ "Про мирових суддів Російської Федерації" (1998 року) засновані первинні, найбільш наближені до населення судові системи - мирові суди, що обслуговують невеликі судові території з населенням у кілька тисяч чоловік. ("Судебная защита прав и свобод личности: теоретический аспект, "Законодательство и экономика", N 8, 2003, Грудцина Л.Ю.). Закон визначив, що мирові судді призначаються на посаду законодавчим органом суб'єкта Федерації або обираються на посаду населенням відповідної території (15 - 30 тис. чоловік) на термін не більш п'яти років (при повторному і наступному  призначенню чи обранню - на термін не менш п'яти років) (Федеральный закон "О мировых судьях в Российской Федерации" // СЗ РФ. 1998. N 51. Ст. 6270).

 Мирові судді розглядають цивільні спори і виносять вироки при скоєнні нетяжких злочинів (максимальний строк покарання до трьох років позбавлення волі). Вони є суддями загальної юрисдикції суб'єктів Російської Федерації і входять у єдину судову систему країни. Ефективність діяльності таких судів можна побачити зі статистики. Так, мировими суддями завершено: у 2001 р. - 1,2 млн. справ, у 2002 р. - 2,3 млн. справ, у першому півріччі 2003 р. - 1,6 млн. справ, що складає відповідно 23,8; 46,2 і 57,0% від числа всіх справ, завершених судами першої інстанції в Російській Федерації ("Мировой судья в гражданском судопроизводстве", под ред. А.Ф. Ефимова и И.К. Пискарева, Издательский дом "Городец", 2004).

Створення системи мирових судів в адміністративному судочинстві в даний час не є сприйнятим для української системи судів. В системі адміністративних судів, враховуючи специфіку адміністративного судочинства, більш високі вимоги, що ставляться до кандидатур на посади суддів адміністративного суду. Це пояснюється також високим рівнем складності справ, вирішення яких як, і забезпечення ефективного правосуддя, можливе лише високопрофесійними суддями, з великим досвідом, а не початківцями - мировою юстицією або "народними" суддями, які обрані за спрощеною процедурою (Бринцев В.Д. Судебная власть (правосудие). Ксилон. Харьков. 2004. ст.127).  

Не слід забувати й про те, що створення спеціалізованих адміністративних судів деякі науковці вважали перепоною на шляху доступності правосуддя для громадян. Так, Д.Н. Бахрах зазначає, що велика кількість судів вимушує громадянина бігати по адвокатах, щоб дізнатись до якого суду йому звернутися (Старилов, с. 73 - Бахрах). Не підтримували ідею створення спеціалізованих адміністративних судів й деякі інші науковці (Бринцев В.Д. Судебная власть (правосудие). Ксилон. Харьков. 2004.  ст. 142; х35 ст.12).

  Підсумовуючи зазначене, можна зробити висновок, що головними перешкодами доступності адміністративного судочинства можуть стати такі, як велика навантаженість суддів адміністративних судів, віддаленість адміністративних судів від населення, формалізм та дорожнеча.  

З іншого боку, забезпеченню доступності адміністративного судочинства слугує:

 1) право на звернення до суду для відкриття провадження в адміністративній справі та порядок реалізації цього права;

2) територіальне розташування адміністративних судів;

3) відсутність матеріальних перешкод (судові витрати, надання правової допомоги та платних послуг);

4) встановлення такого порядку судового розгляду адміністративної справи, що забезпечує можливість безпосереднього здійснення особами, які беруть участь у справі, процесуальних прав у всіх інстанціях (особиста участь, мова, перекладач).

Необхідним чинником забезпечення доступності судочинства є реалізація в процесуальному законодавстві конституційних положень, відповідно до яких права і свободи людини та громадянина захищаються судом (Коментар до ЗУ, с. 13). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15/рп/2002 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України, право на судовий захист не може бути обмежене законом чи іншими нормативно-правовими актами навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (оф.вісник України, 2002, № 28, с. 4). Судовий захист прав людини набуває важливого значення у зв'язку із встановленням у Конституції України нового типу відносин між особою та державою у тому числі органами виконавчої влади й особою), проголошенням людини найвищою соціальною цінністю в Україні (А 4, с. 116). Конституція України подібна до конституцій країн Європи саме через розуміння домінанти людини як постаті у суспільному середовищі, а держави - як спеціального механізму для обслуговування інтересів людини через забезпечення реалізації їх прав (природних чи набутих) (Х 18, с. 22). Гарантія права звернення особи до суду не має винятків. Усі без винятку дії органів державного управління можуть бути перевірені органами правосуддя (Х 24, с.3). У випадках, коли після використання всіх національних заходів захисту, особа вважає, що її права все ж таки незаконно  порушені, пердбачена можливість звернутись  за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55).

Закріплення  зазначених норм в адміністративному-процесуальному законодавстві та реалізація їх на практиці належним чином забезпечить доступність правосуддя. Аналогічні норми містить Загальна декларація прав людини (ст. 10) та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 14). Кодекс адміністративного судочинства України також дублює цю норму в ст. 6, зазначаючи, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи та права на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції.

Практика Європейського Суду з прав людини виробила мінімальні стандарти доступу до правосуддя. Відповідно до них, будь-яка вимога, що стосується громадянських прав та обов'язків, може бути пред'явлена до суду; якщо особа не має коштів на оплату послуг представника, держава зобов'язана надати їй безкоштовну юридичну допомогу; розгляд справи має бути здійснений судом у розумний строк. Наявність та втілення цих міжнародних стандартів є однією з ознак кожної правової держави (А 24, с. 14).

Елементом доступності правосуддя при зверненні з адміністративним позовом є альтернатива в виборі способу подання позовної заяви до суду (особисто, поштою, представником). Важливою ознакою ефективного правового захисту є прийнятні передумови доступу для прийняття (допустимості) заяв, які не повинні занадто ускладнювати шлях правового захисту (А 11, с. 5). Тобто повинні бути встановлені прийнятні строки для подання адміністративного позову та не повинно бути встановлено занадто високих вимог до форми адміністративного позову. За загальним правилом, строк  звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та законних інтересів особи встановлений в один рік, що обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України).

Кодекс адміністративного судочинства України також закріплює, що на прохання позивача службовцем апарату адміністративного суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви. Якщо забезпечити апарат адміністративного суду кваліфікованими кадрами, то ця норма буде мати важливе значення для швидкого та якісного розгляду справи. Слід зазначити, що Кодекс не закріплює надання цієї послуги на платній основі, хоча також і не встановлює механізму реалізації (яка форма прохання, можливість й наслідки відмови службовця апарату допомогти в оформленні адміністративного позову).

Альтернатива позивача у виборі адміністративного суду теж відіграє позитивну роль в реалізації доступності адміністративного судочинства. Так, справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача. Позивач сам здійснює вибір суду, який йому більш підходить (з урахуванням територіальної наближеності, довіри до суддів окремих судів тощо). У разі невизначеності предметної чи територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача. В країнах Європи питання невизначеної підсудності вирішується по різному. Так, у законодавстві Франції розмежовано підсудність справ судовим органам, проте коли виникає прогалина в законодавчому полі, питання підсудності вирішується в юрисдикційному провадженні. Таку функцію має трибунал з конфліктів, який відіграє посередницьку роль у французький судовій системі. Він створений за принципом паритетного представництва суддів від кожної гілки правосуддя - Касаційного суду Франції й Державної ради, його рішення оскарженню не підлягають (А 30, с. 44).

На нашу думку, доступність судочинства забезпечується, насамперед, за рахунок реалізації принципу територіальності у побудові системи адміністративних судів, за яким суди наближені до населення. Конституція України закріпила, що система судів загальної юрисдикції будується за принципом територіальності, тобто вона пристосована до адміністративно-територіального устрою України. Сутність такої побудови спрямована перш за все на забезпечення наближення судів для населення. Разом з тим, в адміністративному судочинстві реалізація принципу територіальності має свої особливості, оскільки територія, яку обслуговуватиме той чи інший адміністративний суд не співпадатиме з адміністративно-територіальним устроєм країни, що однак не повинно спричинити складнощів для громадян при зверненні за захистом своїх прав і свобод. 

Системи адміністративних судів побудовані таким чином, щоб вона була максимально наближена до позивачів, але в той же час була захищена від можливих посягань органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб вплинути на хід розгляду справи в суді та ухвалення рішення по справі. Це, безумовно, складне завдання. Чим більша територія підсудна адміністративному суду, тим складніше громадянам безпосередньо звернутись до нього за захистом своїх порушених прав та брати участь у судовому процесі. З іншого боку, зменшення території, що підсудна адміністративному суду, може вплинути на їх залежність від органів виконавчої влади.