[11] Держави, що підписали дану Конвенцію, визнають, що дика фауна і флора в їх чисельних, прекрасних і різних формах, є незамінною частиною природних систем землі, які повинні охоронятися для справжніх і майбутніх, поколінь; усвідомлюють збільшується цінність дикої фауни і флори для всіх народів Землі з усіх точок зору - естетики, науки, культури, відпочинку та економіки; визнають, що саме народи і держави мають найкращим чином охороняти власну дику флору і фауну, а також визнають важливість міжнародного співробітництва, необхідного для захисту деяких видів дикої фауни і флори від надмірної експлуатації їх в між народною торгівлі, переконані в необхідності об'єднання зусиль та прийняття відповідних заходів з цією метою. Для реалізації цих цілей розроблені Програми, що містять списки видів дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Так, включені всі види, що знаходяться під загрозою вимирання і торгівля якими надає або може вплинути на їхнє існування. Торгівля зразками цих видів має перебувати під особливо суворим контролем з тим, щоб не піддавати небезпеку їх виживання, і може бути дозволена тільки у виняткових обставинах. Також включено: - всі види, які хоча в даний час не перебувають обов'язково під безпосередньою загрозою вимирання, але можуть стати такими, якщо торгівля зразками таких видів не буде строго регулюватися з метою запобігання їх використання, несумісного з їх виживанням; - інші види, які повинні бути предметом контролю з тим, щоб торгівлі зразками тих видів, які зазначені вище, могла б контролюватися. Також, включені всі види, які за визначенням будь-якої держави повинні піддатися регулюванню в межах її власної юрисдикції з метою попередження чи обмеження експлуатації і які потребують співпраці інших сторін у регулюванні торгівлі. При цьому торгівля зразками видів, що містяться у всіх додатках, може здійснюватися тільки відповідно до положень цієї Конвенції. Будь-яка торгівля зразками таких видів повинна здійснюватися під неухильним наглядом наукових компетентних та адміністративних органів держав-учасниць Конвенції і кожного окремо. Тоді ж було укладено укладено низку міжнародних угод про охорону флори і фауни в окремих регіонах Землі чи охорону окремих популяцій. Це, наприклад, Угода про збереження білих ведмедів 1973 р., Конвенція про риболовство і збереження морських живих ресурсів у Балтійському морі і Бельтах 1973 р., Конвенція про охорону тюленів Антарктики 1972 р. та ін. У 1979 р. було прийнято Боннську конвенцію про охорону мігруючих видів диких тварин. Вона зобов'язала держави-учасниці дотримуватися єдиних норм поведінки щодо мігруючих через їх кордони диких тварин, встановила види тварин, які підлягають збереженню і мисливство на які обмежується, а також види диких мігруючих тварин, щодо захисту яких прикордонні держави повинні укладати міжнародні угоди (понад 300 видів); поклала на держави обов'язок забезпечити статус захищеності для кожного конкретного мігруючого виду, вказавши конкретний зміст відповідної угоди. [19, с.528] Певним підсумком міжнародно-правової діяльності із захисту флори і фауни планети стало укладення на конференції в Ріо-де-Жанейро Конвенції про охорону біологічної різноманітності 1992 р. [19, с.529] Таким чином Конвенції, визначають об'єкти тваринного та рослинного світу, порядок їх використання, встановлюють заходи щодо охорони середовища їх проживання, передбачають форми державного регулювання використання живих ресурсів. Так, цілями Конвенції про біологічне різноманіття 1992 р. є збереження біологічного різноманіття, стале використання його компонентів і спільне одержання на справедливій і рівній основі вигод, пов'язаних з використанням генетичних ресурсів. Держави визначають компоненти біологічного різноманіття, вживають заходів щодо їх збереження і раціонального їх використання, здійснюють оцінку впливу і зведення до мінімуму несприятливих наслідків, регулюють застосування біотехнологій та ін. По лінії Конвенції про біологічне різноманіття завершена робота над Протоколом з біобезпеки (Картахенський протокол), який регламентує безпечне переміщення генетично модифікованих організмів у транскордонному контексті. [22, с.144-145] 3. Міжнародне співробітництво україни щодо охорони навколишнього середовища Підкреслимо, що досить часто об'єкти охорони навколишнього середовища важко поділити на національні і міжнародні. Це стосується не тільки Світового океану, а й досить часто тваринного і рослинного світу. Тому в правовому регулюванні відносин охорони середовища спостерігається досить чітка взаємодія міжнародного і внутрішнього державного права. Проте, оскільки національна експлуатація природи майже ніколи не ізольована цілком від міжнародної, у процесі регулювання експлуатації об'єктів природи держави дедалі частіше віддають перевагу міжнародним стандартам. [19, с.506] Відтак, професор Буткевич В.Г. в праці "Актуальна проблема сучасного міжнародного права", підкреслює цей зв'язок й взаємодію, що призвела до різкого зросту зв'язків в галузі охорони навколишнього середовища. З ростом цих зв'язків росте значення національного і міжнародного права. Процес їх взаємодії стає практично постійним. [9] Професор Кияниця І.І. також приділив достатню увагу розгляду питання про співвідношення джерел міжнародного і внутрішньодержавного права в регулюванні внутрішньодержавних відносин. [14] Певні сфери дії міжнародного права мають велике значення як для теорії, так і для практики, для ефективності міжнародного права і для його взаємодії з національним правом. Поки як в теорії, так і в практиці відсутня ясність і даному питанні. Правда література і практика стали приділяти йому більше уваги. Під сферою діяльності міжнародного права розуміється область застосування міжнародно-правових засобів взаємодії на об'єкт регулювання. [16] Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони навколишнього природного середовища на державному і громадському рівнях відповідно до законодавства України та міжнародного права. Якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про охорону навколишнього природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору. Україна здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення міжнародного співробітництва у галузі охорони навколишнього природного середовища з іншими державами, а також у рамках природоохоронної діяльності ООН та організацій, що входять до її системи, інших урядових і неурядових міжнародних організацій. Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля почалося ще в 1913 р. на Першій природоохоронній конференції в Берні і було продовжене 1972 р. на Стокгольмській конференції ООН з проблем навколишнього середовища, на якій прийнято Стокгольмську декларацію. На цій конференції не тільки були прийняті важливі документи (Декларацію, що містить 27 принципів екологічно коректної поведінки держав, і Програму дій), але саме вона послужила джерелом формування міжнародного екологічного права. Потужним поштовхом до співробітництва у справі охорони довкілля на міжнародному рівні стала Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро (саміт "Планета Земля" 1992 p.), на якій визначено програму дій "Порядок денний на XXI століття" ("Agenda 21"), або, інакше кажучи, довгострокову стратегію сталого розвитку, яку схвалила міжнародна спільнота. Через п'ять років на дев'ятнадцятій спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (23-28 червня 1997 р.) прийнято Програму дій з подальшого впровадження "Порядку денного на XXI століття" (Rio + 5). Всесвітній саміт зі сталого розвитку, що проходив у Йоганнесбурзі, ПАР (з 26 серпня по 4 вересня 2002 p.), за формулою саміту "Rio + 10", передбачав, з одного боку, його спадкоємність стосовно першого саміту в Ріо-де-Жанейро (1992 p.), а з іншого - аналіз досягнутого у світі за минулі 10 років і пошуки нових шляхів розвитку. Підсумковими документами Саміту стали політична Декларація і План дій. Україна проводить активну багатосторонню політику в рамках універсальних та регіональних міжнародних організацій. Україна також має на меті регіональне лідерство та просування в регіоні європейських цінностей. На двосторонньому рівні Україна прагне використовувати весь потенціал стратегічного партнерства на основі взаємного інтересу та спільних підходів до розвитку відносин з країнами-партнерами, досягти і підтримувати добрі відносини з країнами-сусідами в атмосфері поваги до їхнього суверенітету та територіальної цілісності. Україна бере активну участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони довкілля, наприклад, шляхом підготовки та проведення в м. Києві у травні 2003 р. 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища "Довкілля для Європи". Цей форум мав особливе значення для розвитку міжнародного співробітництва та розв'язання актуальних екологічних проблем в Україні. До нього наша країна спеціально підготувала "Національну доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства в навколишньому природному середовищі". Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Україна знаходиться у центрі Європи і тому екологічні проблеми наших сусідів тією чи іншою мірою, рано чи пізно обов'язково відображаються на нас. Таким же чином і безконтрольне забруднення довкілля України негативно впливає на життя та здоров'я мешканців Європи. Відповідно до Статуту ООН і принципів міжнародного права, держави зобов'язані турбуватися про те, щоб будь-яка діяльність, яка ведеться під їх юрисдикцією чи контролем, не завдавала шкоди навколишньому природному середовищу інших країн чи районів, які знаходяться за їх межами. Якщо важливе значення захисту Чорного моря для нашої держави є беззаперечним, то взяті на себе зобов'язання щодо захисту Балтійського моря у багатьох можуть викликати закономірні питання, оскільки наша країна дійсно не має безпосереднього виходу до його акваторії. Але довкілля не визнає державних кордонів. У Європі, де антропогенне та техногенне навантаження на біосферу перевершує всі уявні межі, забруднення навколишнього природного середовища на території якої-небудь країни невідворотно спричинить настання екологічно шкідливих наслідків у суміжних країнах, а інколи і у всіх європейських країнах. Територія західних областей України знаходиться у водозбірному басейні Балтійського моря. Річки Сян та Західний Буг, які є правими притоками р. Вісла, протікають по території Львівської та Волинської областей, мають розвинуту мережу притоків, що є малими річками. Тому Україна безпосередньо зацікавлена у захисті вод цих річок від забруднення прикордонними державами і сама зобов'язана турбуватися про недопущення порушень вимог екологічного законодавства на своїй території. Ці обставини обумовили участь України як країни-спостерігача у Конвенції про захист морського середовища району Балтійського моря 1992 року. Україна здійснює міжнародне співробітництво з охорони спеціальних природних об'єктів: Світового океану; навколишнього середовища від радіоактивного забруднення; навколишнього середовища у космосі; тваринного світу; рослинного світу; біологічного різноманіття; природних ресурсів Антарктики.