Власне, демократія це не тільки державна формація, вона не є тільки тим, що записано в конституціях, демократія -- це погляд на життя, який полягає в довірі до людей, у людяності, немає довіри без любові, немає любові без довіри. Демократія -- це дискусія, а справжня дискусія можлива тільки там, де люди ставляться з довірою один до одного і чесно шукають правду. Демократія -- це розмова між рівними, розмірковування вільних громадян на очах усього суспільства Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2004. -- С. 214..

Важливо усвідомити, що багато конфліктів у демократичному суспільстві виникають не з причини чіткого визначення понять про правильність чи неправильність чогось, а завдяки різним тлумаченням демократичних прав і неоднакових пріоритетів.

Широкі правила демократії та її систем и містять лише загальні вказівки про розгляд і вирішення тих або інших питань. І саме тому важливо розвивати культуру демократії.

Треба зазначити, що демократія сама по собі не гарантує нічого. Вона пропонує можливість успіху і так само ризик невдачі. Отже, демократія є і обіцянкою, і викликом.

Громадяни демократичного суспільства поділяють тягар уряду і його досягнення. Беручи на себе обов'язок самоврядування, одне покоління намагається зберегти здобуту його попередниками особисту свободу, права людини і владу для наступного покоління. Кожне покоління повинно знову виконувати завдання демократії, виходячи з принципів минулого і пристосовуючи їх до умов нової доби і змін у суспільстві.

2. Основні засади демократії

Часто поняття «свобода» і «демократія» розглядаються як тотожності. Однак вони не є синонімами. Так, демократія -- це справді поєднання ідей і принципів свободи, однак водночас вона містить низку звичаїв та процедур, сформованих протягом довгої, часто складної історії. Одним словом демократія -- це свобода, вкладена в норми.

Демократичну державу визначають такі засади:

Національний суверенітет; Уряд, заснований на злагоді тих, ким він управляє; Влада більшості і права меншості; Гарантія основних прав людини; Вільні та справедливі вибори; Рівність усіх перед законом; Справедливе правосуддя; Конституційне обмеження влади уряду; Соціальний, економічний і політичний плюралізм; 10. Принципи толерантності, співпраці і компромісу. Зупинімося детальніше на виділених засадах Нерсесянц В.С. Общая теория государства и права. - М.: НОРМА - ИНФРА, 1999. - С. 121..

1. Національний суверенітет -- це сукупність повновладдя нації та прав, що гарантують незалежність особи. Він забезпечується, насамперед, державністю, комплексом конституційних прав і юридичних актів, а також традиціями і неписаними правилами поведінки. Істотну роль відіграють демократичні гарантії -- соціальні, економічні, політичні, культурні.

Національний суверенітет як загальнолюдська гуманістична цінність за сучасних умов набуває особливого значення у зв'язку з відновленням пріоритету саме загальнолюдських цінностей. Визнання суверенних прав нації є аналогічним визнанню прав людини. Воно надає гуманістичної і демократичної спрямованості політичному розвиткові держави, яка прагне до непідвладності іншим державам. Суверенітет -- та основа, на якій внаслідок вільного самовизначення встановлюється той чи інший політичний характер державності, соціальної та культурної цілісності суспільства. Він передбачає узгодження природного невід'ємного права основної нації на збереження і розвиток власної культури та самобутності з принципом забезпечення громадянських прав і культурного самоврядування всіх національних та етнічних груп, що проживають на певній території.

2. Уряд, заснований на злагоді тих, ким він управляє. Демократія -- це щось більше, ніж ряд конституційних правил і процедур, які визначають функції уряду. У демократичній державі уряд є лише однією ланкою, що співіснує з суспільним ладом, який включає в себе багато різнорідних інститутів, політичних партій, рухів, організацій. Така різноманітність називається плюралізмом, який означає, що в демократичному суспільстві безліч організованих груп та інститутів не завдячують своїм існуванням урядові.

Уряд, заснований на злагоді тих, ким він управляє, може діяти впевнено і авторитетно, чого не може робити режим, влада якого спирається на військову силу або на необраний голосуванням партійний апарат. За висловом А. Лінкольна, демократія -- це уряд народу, з народу і для народу.

3. Влада більшості і права меншості. В усіх демократичних системах громадяни вільно приймають рішення за принципом більшості. Однак влада більшості не завжди є демократичною. Ніхто, наприклад, не назве чесною й справедливою таку систему, в якій 51 відсоток населення гнобить решту 49 відсотків в ім'я поглядів більшості. У демократичному суспільстві влада більшості повинна включати в себе гарантії особистих прав людини, які у свою чергу мають захищати права меншин -- етнічних, релігійних чи політичних або просто тих, хто програв у дебатах навколо спірного законопроекту. Права меншості не залежать від доброзичливості більшості і не можуть бути скасовані голосами останньої. Вони захищаються тому, що демократичні закони й інститути охороняють права всіх громадян.

4. Гарантія основних прав людини. Згідно з формулюванням філософів-просвітників, невід'ємні права -- це дані Богом природні права. Вони не зникають із появою людського суспільства. Ні суспільство, ні уряд не можуть усунути чи «відняти» їх.

Водночас треба підкреслити, що держава повинна не тільки декларувати основні права людини, а й гарантувати їх.

5. Вільні та справедливі вибори. Виборне центральним інститутом демократичних режимів, оскільки в умовах демократії влада ґрунтується виключно на злагоді тих, ким управляє уряд. Головним механізмом перетворення цієї злагоди в урядову владу є вільні та справедливі вибори.

Демократичні вибори -- це конкурентні, періодичні, всенародні й остаточні вибори, під час проведення яких найвищі особи, які прийматимуть державні рішення, обираються громадянами, котрі користуються широкою свободою критикувати уряд, публікувати таку критику і висувати альтернативи.

Опозиційні партії та їх кандидати повинні мати свободу слова, проведення зборів та пересування, необхідну для відкритого висловлювання критики на адресу уряду і для ознайомлення виборців з альтернативною політикою. Вибори, під час підготовки яких опозиція не має доступу до засобів масової інформації, організовані нею мітинги зриваються, а газети піддаються цензурі, не є демократичними.

У демократичних державах не обирають диктаторів або президентів, які б займали цей пост довічно. Обрані офіційні особи є підзвітними народові. Вони повинні повертатися до виборців у визначені терміни, якщо бажають продовжити свій мандат ще на один період.

Визначення понять «громадянин» і «виборець» повинно бути настільки широким, щоб вони включали в себе значну частину дорослого населення. Влада, обрана невеликою, привілейованою групою, не є демократичною.

Демократичні вибори визначають керівництво держави. Кермо влади тримають у своїх руках обрані народом представники, які зобов'язані підкорятися законам і конституції країни.

Нарешті, демократичні вибори не обмежуються обранням кандидатів. Виборців можуть також просити вирішувати політичні питання підчас проведення референдумів та шляхом висловлювання ініціативних пропозицій, вміщених у виборчих бюлетенях.

6. Рівність усіх перед законом. Право на рівність перед законом (право на рівний захист законом) є фундаментальною основою будь-якого справедливого і демократичного суспільства. Багатий і бідний, член етнічної більшості та релігійної меншості, політичний союзних держави і супротивник -- усі вони мають право на рівний захист законом.

Демократична держава не може гарантувати однакового рівня життя для всіх та, зрештою, це й не є її обов'язком. Але за будь-яких обставин держава не повинна породжувати додаткових нерівностей, вона зобов'язана поводитись справедливо з усіма своїми громадянами.

7. Справедливе правосуддя. Кожна держава повинна мати повноваження підтримувати правопорядок і карати за злочини. Однак правила й процедури, застосовувані державою при виконанні законів, мають бути відкритими й чіткими, виключати можливість здійснення державою свавільних політичних махінацій.

8. Конституційні обмеження влади уряду. Скеля, на якій побудовано демократичний уряд, -- це конституція держави, офіційний звід її фундаментальних зобов'язань, певних обмежень, процедур та інститутів. Конституція -- це основний закон держави. Всі її громадяни, від президента до селянина, повинні підкорятися її положенням. Представницька демократія, яка діє згідно з конституцією, що обмежує владу уряду і гарантує права всіх громадян, є конституційною демократією.

9. Соціальний, економічний і політичний плюралізм. Плюралізм -- це різноманітність інтересів, поглядів та їх відображення в системі управління суспільством та діяльності усіх його інститутів. Демократія не передбачає будь-якої економічної доктрини. До складу демократичних урядів входять як соціалісти, так і прихильники вільного ринку. Практично в будь-якому сучасному демократичному суспільстві широко дебатується питання про роль уряду в економіці. Але є всі підстави стверджувати, що прихильники демократії, як правило, вбачають в економічній свободі ключовий елемент будь-якого демократичного суспільства.

10. Принципи толерантності, співпраці і компромісу. Демократія не є машиною, яка працює сама по собі за умови, що вона сконструйована згідно з відповідними принципами і процедурами. Демократичне суспільство вимагає відданості від своїх громадян, які визнають неминучість конфлікту і потребу толерантності.