Сучасні дослідники сходяться на думці про те, що громадянське суспільство -- це як економічні, духовно-моральні, сімейні, культурні, національні, так і соціально-економічні відносини. Виходячи з цього вони визначають громадянське суспільство як сферу спонтанного самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих ними організацій та об'єднань у всіх сферах життя суспільства і відносин між і ними, які захищені необхідними законами від прямого втручання і свавілля органів державної влади. Як вважали Дж. Локк та Ш. Монтеск`є, громадянське суспільство -- це самостійна, відокремлена від держави структура. Основа громадянського суспільства -- вільна, незалежна особистість, що зобов'язана своїм існуванням і процвітанням не опіці чи бажанню влади, а своїми власними зусиллями і здібностями Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. -- Харків: Право, 2009. -- С. 127.. Таким чином, громадянське суспільство -- це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості, політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею. Функціонування розвиненого громадянського суспільства створює можливості для більш адекватного буття права, сутність якого за цих умов виявляється як більш глибока та змістовна. Воно за цих умов формується на теренах громадянського суспільства, що, однак, не виключає потреби набуття за посередництвом державно-владних інститутів таких важливих рис, як ясне й чітке визначення прав, що виникли в результаті обміну свободою, спільного визнання сформульованих правил поведінки, можливості їх примусового гарантування. Водночас громадянське суспільство є підґрунтям для практичного здійснення правових норм, де складаються реальні, об'єктивні показники соціальної ефективності права. 6. Проблеми становлення демократії в Україні Владна суверенність народу базується на загальносвітовім визнанні індивідуальних та колективних прав і свобод особистості, наявності висновку про функціональність влади відносно народу через її зосередженість та здійснення в суспільстві, розумінні держави як публічно-владної організації народу, а відтак і похідністю державного суверенітету від суверенітету народного. Сама похідність виступає наслідком перманентного процесу раціонально-легальної легітимації державної влади народом. Рівень легітимності влади безпосередньо пов'язаний зі станом правопорядку та правової культури в державі. Народовладдя як соціокультурний феномен актуалізує своє буття в державі через відповідні зовнішні інституалізовані прояви - форми здійснення народовладдя. Форми народовладдя входять в загальну систему форм демократії, до яких також належать організація діяльності апарату держави на демократичних засадах та юридичне закріплення і фактичне використання громадянами їх демократичних прав і свобод, узятих у єдності з відповідними обов'язками. Критерієм формалізації народовладдя в цілому, так і виокремлення конкретних форм, виступає співвідношення безпосередності та опосередкованості волевиявлення суспільства у владних відносинах. Безпосередня форма здійснення народовладдя має історичну першість виникнення, та вже відчула міфологізації через такі пам'ятки демократії, як античні народні збори, віча княжої та ради козацької України, збори міст-держав Середньовіччя тощо. На сучасному етапі безпосередня форма зазнала конвергенції з представницькими інститутами народовладдя, без яких вона не в стані вповні здійснити своє призначення. Відповідно до сконструйованих ознак пропонується визначення безпосередньої форми народовладдя як прямого владного волевиявлення народу, що тягне юридичні наслідки з суспільно-значущих питань у формах, які не суперечать праву, та яке гарантується і забезпечується державою. Аналізується об'єкт, суб'єктний склад та зміст безпосередньої форми. Встановлюється, що не зважаючи на закріплення незакінченого переліку прямих форм народовладдя у статті 69 Конституції України, в національному законодавстві отримали своє закріплення лише наступні форми: вибори, референдум та народні обговорення. Референдум, поруч із виборами, виступає основною безпосередньою формою здійснення народовладдя. Референдум, найчастіше, характеризується як народне волевиявлення, що, на відміну від всенародного опитування, здійснюється шляхом прийняття імперативного рішення, володіє вищою юридичною силою, з питань, які складають загальносуспільний інтерес, в межах, встановлених конституцією Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.-- К.: Атіка.-- 2001.-- С. 142.. Народні обговорення Конституцією України не закріплені, але системне тлумачення конституційних норм та інших нормативно-правових актів дозволяє виокремити таку форму безпосереднього здійснення народовладдя. Сутність народних обговорень полягає у виявленні суспільного інтересу та волі народу з приводу важливих питань державного життя, з метою втілення їх у владних рішеннях, і характеризується найвищим ступенем присутності представницького елементу серед усіх безпосередніх форм.

Загальнотеоретичне розуміння демократичної держави в якості публічно-владної організації народу покладає на нього як засновника та суверена відповідальність за дії власного витвору. Юридизація такого бачення визначає необхідність закріплення конституційного обов'язку громадян України, участі у виборах та референдумах, оскільки саме вони визначають подальший розвиток суспільства і держави. У царині вдосконалення інститутів представництва народу перспективним вбачається формування виокремлення контрольно-наглядової гілки влади та завершення, започаткованої Президентом України Л.Кучмою політичної реформи з метою переходу до парламентсько-президентської республіки.

Для найбільш повного втілення волевиявлення народу є доцільним впровадження бікамералізму національного парламенту, де нижня палата формується за пропорційною виборчою системою преференцій, а верхня - за мажоритарною системою із наявністю механізмів підконтрольності та підзвітності депутатів виборцям. Пропорційна виборча система вільних списків, що поєднує позитиви як пропорціоналізму так і мажоритаризму, робить більш прозорим процес виборів, дозволяє диференціацію ставлення до того чи іншого кандидата. Мажоритарна виборча система за територіальним принципом найбільш адекватно відповідає регіональному представництву. Водночас впровадження верхньої палати парламенту може бути стратегічно вірним лише за умови проведення адміністративно-територіальної реформи, з метою урахування щільності населення в регіонах, історичних та економічних особливостей Шипілов Л. Принцип народовладдя в ідейній спадщині Миколи Міхновського // Визвольний шлях. - 2001. - Кн. 5. - С. 76..

В сфері виборчого процесу Л. Шипілов пропонує скасування загороджувального бар'єру, як такого, що спотворює наслідки народного волевиявлення, та формування натомість окружних (територіальних) виборчих комісій суб'єктами виборчого процесу, з кола осіб, що мають вищу юридичну освіту; не представлення політичними партіями (виборчими блоками) вказаних осіб на всі окружні (територіальні) виборчі комісії тягне скасування їх статусу суб'єкта виборчого процесу. Така новація покликана значно підвищити якість виборчого процесу, водночас фактично виконуючи до нечисленних та недієвих партій функцію загороджувального бар'єру, але без негативу, що йому притаманний Там само. - С. 68. .

демократія державність влада

Висновки

Сьогодні український народ переживає складний період відродження, і тому тяжко чекати результатів, які були б досконалими на віки. Але це не означає, що наша демократія і наші порядки не можуть бути кращими, ніж зараз. Демократія має свої недоліки, тому що люди також мають свої недоліки. Наш народ тілом і душею демократичний; тому ми повинні наполегливо долати всі недоліки, а не поборювати демократію.

Всупереч деяким уявленням здорове демократичне суспільство не є ареною, на якій окремі люди прямують до досягнення своїх цілей. Демократичні держави процвітають, якщо про них піклуються громадяни, готові використовувати свободу для активної участі в житті суспільства, які обирають до державних органів своїх представників, підзвітних за свої дії, якщо життя суспільства грунтується на засадах толерантності та компромісу.