Теорія учасницької (партисипаторна) демократія обґрунтовує необхідність участі широких верств населення не лише у виборах своїх представників чи прийнятті рішень на референдумах, виборах, а й участі безпосередньо у політичному процесі (підготовці, прийнятті, впровадженні вжиття владних рішень). Прихильники цієї теорії вважають, що громадяни спроможні свідомо приймати розумні рішення, їм притаманний раціоналізм, розмежування добра і зла. Критики цієї теорії зауважують, що прийняття важливих рішень широким колом непрофесіоналів може призвести до популістського авторитаризму. На їх думку, автори концепції переоцінюють можливість залучення більшості громадян до участі у політиці без примусу, бо відомо, що основна маса населення добровільно не бажає всерйоз займатися політикою. Елітарна демократія. Це протилежна до учасницької теорія, її автори наголошують на необхідності обмеження участі мас в управлінні державою. В будь-якому суспільстві реальна влада має належати політичній еліті, яка розглядається як група, наділена управлінськими здібностями, що захищає демократичні цінності і здатна стримувати емоційну неврівноваженість, радикалізм мас. Народу, згідно із цією концепцією, належить тільки право періодично обирати шляхом виборів представників еліти. Плюралістична демократія. Ця теорія є компромісом між теоріями партисипаторноїта елітарної демократії. Основні її положення були розроблені у працях М. Вебера, Й. Шумпетера, А. Бентлі, Р. Дала, С. Л'тсета, К. Дойча та ін. Вони доводять, що за виключенням широких, загальносистемних трансформаційних процесів, якими, наприклад, є національно-визвольні рухи, народ не може виступати єдиним суб'єктом політичної дії, бо є вкрай неоднорідною спільнотою, поділеною на конкуруючі групи за інтересами. Це унеможливлює досягнення «спільної волі», прихід до ідеалу «народного блага». Тому сучасна демократія не може бути просто владою народу, системою правління на основі його безпосереднього волевиявлення, а повинна стати механізмом представництва суперечливих інтересів для їх подальшого узгодження. Демократія у такому варіанті має здійснюватися не народом, а компетентними його представниками, здатними приймати виважені політичні рішення. 3. Співвідношення демократії та народовладдя Демократія - це організація та здійснення (безпосередньо або через делегування владних повноважень державі та її органам, а також через контроль за їх реалізацією) влади народу у правовій формі на засадах гарантування та втілення прав і свобод людини Шипілов Л. Про деякі питання теорії народовладдя // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 4. - С. 225. . Системотворчою, сутнісною ознакою та визначальним принципом демократичної держави виступає влада народу (народовладдя). Інші ознаки демократії виступають або предикатами до категорії “народ” (верховний суверенний носій та джерело державної влади; політична свобода та політична рівноправність громадян) або спрямовані на організацію та здійснення влади народу (державний характер, поділ влад, правозаконність тощо). Як такі, вони здійснюють функцію формалізації народовладдя. З огляду на таку дихотомічну природу справедливо зазначити, що демократія виступає єдино адекватною формою втілення народовладдя. Використовуючи в дослідженні парні категорії “сутність - явище” та “форма-зміст”, Л.М. Шипілов встановив діалектичний взаємозв'язок поміж народовладдям, демократією та державою. Явищем, яке назовні об'єктивує в собі народовладдя і демократію, виступає держава. Виходячи з гегелівського поділу форми на зовнішню та внутрішню, демократія визначається як “форма - зміст”, внутрішня форма держави. Це зумовлено тим, що демократія як загальна категорія відносно конкретної держави, характеризується ознаками, притаманними усім демократіям світу; водночас внаслідок взаємодії форми та індивідуалізованого змісту, вона виступає конкретною категорією відносно більш загальної сутності держави, і як така, має власні характеристики, відмінні за темпоральними, цивілізаційними та ідеологічними показниками Шипілов Л.М. До питання про ідею народовладдя в давньогрецькій політичній мислі // Проблеми законності: Респ. міжвідом. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. Вип. 54. - С. 17. . Сутність держави визначається в її сенсі, соціальному призначенні. За сучасного рівня розвитку людства держава повинна розглядатися як інструмент слугування людині та суспільству, їх розвитку. Оскільки в державно-правовій площині модусом суспільства виступає народ, то відтак, сутність держави відшуковує себе у вираженні волі та інтересів народу, втіленні народовладдя. Саме народовладдя, трансформуючись через відповідний собі зміст, об'єктивується у формі демократичної держави. Виходячи з цього, народовладдя необхідно розуміти як сутності держави, що характеризується належністю та здійсненням влади народом відносно себе та у власних інтересах у правовій, демократичній формі, на засадах гарантування та втілення прав і свобод людини. Відносно демократичної системи влада характеризується як вид правової діяльності. Розгляд структури влади як складу правової поведінки дозволяє віднести до її елементів об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт та суб'єктивну сторону. За об'єкт влади слугують ті суспільні відносини, заради виникнення, зміни чи припинення яких створюється та здійснюється влада. Суб'єктний склад влади передбачає виокремлення апріорного суб'єкта влади - народу, владного та підвладного суб'єктів Шипілов Л. Теоретичні аспекти народовладдя // Конституція - основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України: Тези доп. та наук. повідомлень учасників наук. конф. молодих учених (м. Харків, 30 червня 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. - С. 6. . Владна суверенність народу базується на загальносвітовім визнанні індивідуальних та колективних прав і свобод особистості, наявності висновку про функціональність влади відносно народу через її зосередженість та здійснення в суспільстві, розумінні держави як публічно-владної організації народу, а відтак і похідністю державного суверенітету від суверенітету народного. Сама похідність виступає наслідком перманентного процесу раціонально-легальної легітимації державної влади народом. Рівень легітимності влади безпосередньо пов'язаний зі станом правопорядку та правової культури в державі. 4. Сутнісні характеристики демократії як цінності для суспільства

Демократія -- це форма керівництва, за якої приймаються політичні рішення, що спираються на владу більшості.

Якщо рішення приймаються всіма громадянами, то це -- демократія безпосередня, вона переважно практикується лише в невеликих групах. Наприклад, професійні спілки повинні діяти демократично і спиратись на збори всієї спілки, які обирають керівників та приймають рішення більшістю голосів.

Крім такої демократії, більш поширена виборна демократія (представницька). У місті, де налічується 100 тисяч мешканців, чи в країні з 50 млн громадян неможливо провести загальні збори, тому мешканці повинні обирати представників для прийняття політичного рішення. Якщо така демократія діє відповідно до Конституції, яка обмежує владу керівника, але гарантує права громадян, то така форма влади -- конституційна демократія. У такій державі більшість господарює, а право меншості захищають заклади, створені для цієї мети.

Демократичне суспільство -- це спосіб життя, який проникає в усі суспільні установи, а не лише в ті, які формально мають владу. В демократичному суспільстві влада -- це лише один із багатьох заходів, який співіснує в плюралістичній суспільній тканині. У демократичному суспільстві уряд, керівництво вузько визначені й обмежуються правом. У демократичному суспільстві право однієї особи базується на праві, пов'язаному з переконаннями й щоденним життям людей.

Важливо пам'ятати, що демократія -- це процес, форма життя і співпраці. Ця форма еволюційна, а не статична. Свобода означає відповідальність, а не свободу без відповідальності. Якщо люди самі керують собою, вони роблять багато помилок. Але демократичний процес гарантує викриггя помилок, здійснення змін та перевиборів нової влади. Ні демократія, ні інша система влади не можуть створити ідеального суспільства Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.-- К.: Атіка.-- 2001.-- С. 142..

Суть демократії полягає в тому, що «ми -- народ» можемо самі керувати й створювати спосіб життя, співпрацюючи один з одним у межах законів та закладів, які охороняють свободу.

Філософія демократії -- прагматизм. Вартість теорії слід оцінювати після досягнення результатів у реальному житті. Вчорашні рішення можуть бути непридатними сьогодні. Ті, хто живе в демократичному суспільстві, переконані втому, що добре змінювати час від часу керівництво. Нормальне явище -- публічно проявляти розбіжності, недовіряти політичним догмам, опрацьовувати ідеї, теорії та методи. Якщо вони дієві, працювати над ними далі, якщо ні -- відкинути і йти далі.

У політиці основною характерною рисою демократії є те, що керівна влада виходить із вимог тих, якими керують. Влада існує для потреби людей, люди не повинні служити владі, для влади вони громадяни, а не піддані.

Одна з найважливіших вимог громадян -- участь у незалежних виборах. Демократія вимагає багатопартійної системи, щоб, голосуючи, можна було вибирати з багатьох політичних кандидатів та програм. Голосування переважно таємне, щоб позбутися тиску керівної групи. Право голосу мають усі, за винятком дітей, осіб, визнаних недієздатними, іноземців.

У конституційній демократії громадян поєднує демократична етика. Демократична етика -- поєднання цінностей та постанов, які необхідні для самоврядування. Демократичну етику ще можна визначити як почуття толерантності та співпраці, спортивного духу та чесної гри. її дух вимагає чесних виборів, у ході яких усі кандидати домагаються такої самої мети. Демократична етика вимагає від кандидатів цивілізованої поведінки. Ті, хто програв, повинні прийняти рішення обраних. Якщо ця партія і влада програли, то передача повноважень повинна відбуватися спокійно. Незалежно від того, хто виграє, обидві сторони погоджуються на співпрацю у вирішенні суспільних проблем. Ті, що програють, знають, що не втратять життя і не потраплять до в'язниці, а мають шанс змагатися на наступних виборах. Незгода з урядом не означає зради. Демократична етика допускає розбіжності, і це -- нормальне явище: висловлювати протилежні думки з метою аналізу всіх можливих напрямків дій та доведення їх до відома публічної влади Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. -- Харків: Право, 2009. -- С. 121..

Усі конституційні демократії мають одну спільну рису: влада керівництва обмежена, а народ має права, які закріплені в конституції, і уряд не може позбавити їх. Громадянські права людям дає не влада, ці права належать людям і гарантовані конституцією. У конституційній демократії система урядування побудована так, щоб жодна група чи орган не отримали надмірної влади. Наприклад, дуже важливо мати незалежне судочинство, але таке, щоб керівна влада в нього не втручалася, не порушувала прав громадян.

Демократія може зазнати поразки, якщо уряд має досить влади, і навпаки. Демократична система -- найкраща форма влади, вона не повинна породжувати анархію чи безладдя. Одночасно необхідно мати лідерів і розв'язувати проблеми так, щоб демократичний уряд діяв успішно. Всі демократичні парламенти дотримуються порядку і регламенту, щоб ретельно обговорити проблеми, завершити дебати та приступити до голосування.