Громадські роботи передбачають певні обмеження у свободі пересування неповнолітнього, адже виконання покарання потребує особистої його присутності і засуджений не може виїхати за межі України без дозволу кримінально9виконавчої інспекції.

Статтею 36 Кримінально-виконавчого кодексу передбачено, що контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт здійснює кримінально виконавча інспекція. Кримінально-виконавчий кодекс. Електронний доступ. [Режим доступу] http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 Вона веде облік засуджених неповнолітніх, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, погоджує з органами місцевого самоврядування об'єкти на яких неповнолітні повинні відбувати покарання та контролює організацію роботи адміністрацією суб'єкта господарювання, визначеному для виконання громадських робіт.

Засуджені до громадських робіт зобов'язані повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися на реєстрацію до інспекції.

Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем роботи. Громадські роботи неповнолітніми виконуються не більше як - дві години на день, але не менше двадцяти п'яти годин на місяць.

У разі ушкодження здоров'я під час виконання громадських робіт відшкодування шкоди неповнолітньому здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку.

Виправні роботи відповідно до ч.2 ст.100 КК призначаються неповнолітнім у віці від 16 до 18 років, які мають постійну чи тимчасову роботу, на строк від двох місяців до одного року за місцем роботи. Суд у вироку визначає розмір відрахувань у дохід держави із заробітку неповнолітнього засудженого в межах 5-10%.

Особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюється кримінально-виконавчим законодавством України. При цьому мають бути враховані пільги, встановлені для неповнолітніх законодавством про працю.

У випадку ухилення неповнолітніх від відбування виправних робіт настає відповідальність за ч.2 ст.389 КК України. При цьому неповнолітньому, який на момент постановлення вироку досяг 16-річного віку, може бути призначено покарання у виді арешту на строк, який передбачений ст.101 КК України.

При застосуванні покарання у виді виправних робіт засуджений залишається на волі у тому ж трудовому чи творчому колективі, у якому він працював до засудження, та може вести звичний спосіб життя.

Проте неповнолітній протягом терміну відбування покарання не може звільнитися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Він зобов'язаний: додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися до інспекції на реєстрацію. Істотного значення для досягнення мети покарання має обов'язковість певних відрахувань із заробітку засудженого, що обмежує його можливості у матеріальному забезпеченні своїх потреб. Обов'язковим є сумлінне ставлення до праці.

Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання.

Час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.

Строк покарання у виді виправних робіт відповідно до ст.43 КВК України обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений неповнолітній працював і з його заробітку провадилося відрахування. Кримінально-виконавчий кодекс від 11.07.2003

Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого. Відрахування провадяться з усієї суми заробітку, без виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. У осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи.

Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням, та інших компенсацій них виплат.

У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин і за ним відповідно до закону зберігалася заробітна плата, а також час, коли засудженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, організації, та час, протягом якого засуджений перебував на обліку в державній службі зайнятості і йому було надано статус безробітного.

У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ним, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування покарання у випадках, коли вина у вчиненні злочину доведена у встановленому законом порядку.

Виправні роботи єдиний вид альтернативних покарань, де законодавець передбачив застосування заходів заохочення та стягнення до засуджених осіб.

До заходів заохочення відносяться: клопотання перед судом щодо умовно-дострокового звільнення або заміни не відбутої частини покарання штрафом, зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування покарання.

Виховний вплив на неповнолітніх, засуджених до виправних робіт, можна було б посилити за умови покладення на них судом додаткових обов'язків, наприклад підвищення кваліфікації або освітнього рівня. Кочерган П. Про стан роботи з неповнолітніми, які перебувають на обліку в підрозділах кримінально-виконавчої інспекції//Відновне правосуддя в Україні,№4. 2012, с.

Таким чином, виправні та громадські роботи дозволяють уникнути соціальної ізоляції підлітка в найважливіший період його соціального становлення, уберегти його від повного занурення в кримінальне середовище та залучити до соціально корисної діяльності.

2.3 Арешт

Арешт як вид кримінального покарання, передбачений ст.60 КК України. У широкому значенні арешт характеризується ознаками, які властиві усім видам покарань, а саме: є заходом державного примусу, призначається від імені держави і виключно вироком суду, тій особі яка визнана винною у вчиненні злочину; полягає у передбаченому КК обмеженні прав і свобод засудженого; тягне за собою судимість. Теоретичний аналіз загальних та специфічних ознак арешту та виявлення ознак, які відрізняють покарання у виді позбавлення волі дозволяють зробити висновок про те, що арешт є окремим видом покарання.

Арешт - це різновид позбавлення волі на короткий строк, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до ст. 37 Конвенції про права дитини, прийнятій 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. «арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно з законом використовується лише як крайній захід і протягом більш короткого відповідного періоду часу». На підставі ст.101 арешт полягає у триманні неповнолітнього в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах і може бути призначений тільки неповнолітнім, які досягли на момент постановлення вироку шістнадцяти років і на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.

Неповнолітні відбувають арешт окремо від дорослих засуджених. Умови відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодавством.

Ст.393 КК України передбачає відповідальність за втечу з місця позбавлення волі особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту. Чернявська Т.І. Калатур М.В., Азаров Ю.І. Особливості застосування до неповнолітніх покарань не пов'язаних з позбавленням волі// Митна справа №1 (73), 2011 ч.2 с.177-183

2.4 Позбавлення волі на певний строк

Питання про доречність застосування до неповнолітніх позбавлення волі чи замінити його на більш гуманні види покарання як було, так і залишається дискусійним по сьогоднішній день. Одні вчені вважають, що позбавленню волі повинно належати ведуче місце серед всіх інших мір, так як воно пов'язане з докорінними змінами умов життя і вихованням підлітків, здатне викликати такі зміни в їх характері, які необхідні для виправлення, перевиховання засуджених. Інші додержуються думки, що позбавлення волі не можна розглядати як головний засіб боротьби із злочинністю неповнолітніх і що воно повинно застосовуватися тільки за тяжкі злочини, а також до рецидивістів з числа неповнолітніх.

Позбавлення волі, як найсуворіший вид покарання, може застосовуватися до неповнолітнього лише в тому випадку, коли виправлення неповнолітньої особи неможливе без ізоляції від суспільства, і якщо всі інші більш м'які засоби впливу не дадуть можливості досягти мети кримінального покарання. Отже, наявність в кримінальному праві (ст. 66 КК України) положення про те, що вчинення злочину неповнолітньою особою є пом'якшуючою обставиною, являється досягненням права України і свідчить про гуманність кримінального законодавства України.

Неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, покарання у виді позбавлення волі не призначається. Таким засудженим мають бути призначені інші покарання із вказаних у санкції статті Особливої частини КК.

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинення повторно злочину невеликої тяжкості - на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - - на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років.

Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі неповнолітніми передбачено у гл. 21 КВК України. У ній йдеться про матеріально-побутові умови, режимні вимоги до засуджених, специфіку побудови установ для неповнолітніх, додаткові гарантії при їх звільненні та деякі положення про їх соціальну адаптацію до умов вільного життя.

Неповнолітні відбувають покарання у виді позбавлення волі у спеціальних виховних колоніях, що відрізняються від колоній для дорослих перш за все ступенем ізоляції. Ці колонії не мають поділу за рівнями безпеки, в них більш доступні поліпшені умови тримання.

Правовий статус неповнолітніх засуджених за своїм обсягом включає в себе всі основні права, якими наділені засуджені, і має певні додаткові елементи, пов'язані з тими особливостями установ, де вони тримаються.. Романов М.В. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими неповнолітніми//Юридична Україна №4, 2012, с.36-42

Таким чином, позбавлення волі є найсуворішим покаранням для неповнолітніх. Вважається, що саме це покарання серед усіх інших у процесі його виконання спричиняє не тільки фізичні, а й психічні страждання засудженому, адже пов'язане з тривалою ізоляцією особи від суспільства. Тому не випадково його застосуванню до неповнолітніх повинна приділятися особлива увага усіх науковців.

2.5 Призначення покарання

Призначаючи покарання неповнолітньому, суд повинен врахувати більш широке коло обставин, ніж при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин після досягнення повноліття. Серед них:

1) загальні засади призначення покарання, вказані у ст.65, обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання (статті 66-67);