Авторитарний дискурс

Зміст

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення авторитарного дискурсу

1.1 Теорія дискурсу в сучасних лінгвістичних дослідженнях

1.2 Типології дискурсу

Розділ 2. Дослідження законодавчого дискурсу

2.1 Особливості законодавчого дискурсу

2.2 Інформативність законодавчого дискурсу

2.3 Адресованість у законодавчому дискурсі

2.4 Лексичні засоби аргументації в юридичному дискурсі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У центрі уваги сучасної науки загалом та лінгвістики зокрема є дискурс як складний багатоплановий феномен, його теоретичні та прикладні проблеми, співвідношення вербального та позалінгвального в дискурсі, аналіз окремих видів дискурсу.

Дискурс вивчається філософією, семіотикою, соціальною психологією, теорією штучного інтелекту, літературознавством, теорією комунікації, а також різними напрямами лінгвістики: психолінгвістикою, когнітивною лінгвістикою, прагмалінгвістикою, етнолінгвістикою, лінгвокультурологією. Однак у різних науках і парадигмах самої лінгвістики в термін "дискурс" вкладаються різні значення. Нині не існує єдиного визначення, яке охоплює всі контексти вживання терміна "дискурс", що, утім, навряд чи й можливо, оскільки дослідники, які ним користуються, нерідко виходять із несумісних позицій.

У другій половині XX ст., коли виникла й почала розвиватися теорія дискурсу, аналіз дискурсу спочатку асоціювався з лінгвістикою тексту. Як термін лінгвістики слово "дискурс" було уперше вжито З. Харрісом у 1952 році у статті, присвяченій аналізу мови реклами. Відтоді термін "дискурс" став вельми поширеним у сучасній лінгвістиці. У 1980--1990-х роках простежується швидкий ріст кількості досліджень, присвячених аналізу дискурсу. Водночас цей термін отримує різноманітні тлумачення та визначення.

Аналіз дискурсу - це міждисциплінарна галузь знань і здійснюється з різноманітних позицій. Проте всіх дослідників дискурсу об'єднують такі основні погляди:

1) статична модель мови є надто простою і не відповідає її природі;

2) динамічна модель мови повинна базуватися на комунікації, тобто спільній діяльності людей, які намагаються передати свої почуття, обмінятися ідеями й досвідом або вплинути одне на одного;

3) спілкування триває в комунікативних ситуаціях, які повинні розглядатися в культурному контексті;

4) центральна роль у комунікативній ситуації належить людям, а не засобам комунікації;

5) комунікація включає докомунікативну і посткомунікативну стадії;

6) текст як продукт комунікації має декілька вимірів, головними з яких є породження й інтерпретація тексту.

Дискурс є явищем проміжного порядку між мовленням, спілкуванням, мовною поведінкою, з одного боку, та фіксованим текстом - з іншого боку.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Авторитарний дискурс (законодавчий)».

Об'єкт дослідження - законодавчі тексти англійською мовою.

Предмет дослідження - авторитарний дискурс (законодавчий).

Мета дослідження - розглянути особливості законодавчого дискурсу в англійській мові.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теорію дискурсу в сучасних лінгвістичних дослідженнях;

2) проаналізувати типології дискурсу;

3) вивчити особливості законодавчого дискурсу;

4) дослідити інформативність та адресованість у законодавчому дискурсі.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Список використаних джерел включає 24 найменування. Робота викладена на 52 сторінках друкованого тексту.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення авторитарного дискурсу

1.1 Теорія дискурсу в сучасних лінгвістичних дослідженнях

Останнім часом у сучасних структурно-семіотичних дослідженнях термія текст поступається терміну дискурс. Незважаючи на безліч різних інтерпретацій, саме дискурс (а не текст) стає об'єктом дослідження у сучасній лінгвістиці, що пов'язано з активізацією у ній таких наукових парадигм, як когнітивна, антропологічна, прагматична у їх взаємодії і подекуди спільних методологічних засадах.

Витоки терміну дискурс (фр. дискурс - діалогічне мовлення) беруть свій початок у класичній риториці, де він означає мову, яка розглядається в дії, у реальному застосуванні. Цей діяльністю аспект поняття зберігається й у його сучасному тлумаченні.

У словнику німецької мови 1860 року дискурс тлумачиться як 1) діалог-розмова; 2) мовлення-лекція [20], тобто вже в минулому сторіччі цей термін був полісемічним.

Термін дискурс почав широко використовуватися на початку 70-х років XX ст. У розумінні багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників дискурс означав "даність тексту", тобто самі тексти; лише значно пізніше зарубіжні лінгвісти усвідомили, що дискурс - це не лише "даність тексту", але і деяка система, що стоїть за цією "даністю", перш за все граматика [5, 79].

З позицій формальної або структурно-орієнтованої лінгвістики дискурс трактується як два або більше речень, які знаходяться у смисловому зв'язку одне з одним, при цьому зв'язність (когезія) розглядається як одна з основних визначальних ознак дискурсу [5, 79].

Функціональний підхід припускає обумовленість аналізу функцій дискурсу вивченням функцій мови в широкому соціокультурному контексті [16, 88].

Третій підхід визначення дискурсу підкреслює взаємодію форм і функції. Дискурс - це висловлювання, сукупність функціонально-організованих, контекстуалізованих одиниць вживання мови [5, 79]; це - будь-який акт висловлювання, який об'єднує в своїх структурах конкретних учасників мовленнєвого акту - мовця і слухача, з комунікативним наміром першого вплинути будь-яким чином на другого і характеризується підкресленням відношення до партнера, яке установлюється у мовній діяльності [2, 316]; це - складна єдність мовної форми, значення і дії, які можуть бути найкращим чином охарактеризовані за допомогою поняття комунікативної події [3, 113].

Питання про співвідношення тексту і дискурсу залишається одним із найдискусійніших у лінгвістичних дослідженнях.

У багатьох функціонально-орієнтованих працях поняття дискурс часто протиcтавиться поняттю текст з ряду опозитивних критеріїв: функціональність-структурність, динамічність-статичність, актуальність-віртуальність та інше, і відповідно - дискурс кваліфікується як "процес", а текст як "продукт".

Розмежування понять текст і дискурс з позицій когнітивної лінгвістики відповідає протиставленню когнітивної діяльності та її результату: дискурс - це когнітивний процес, пов'язаний з реальним мовленням і його продуктом, текст виступає кінцевим результатом процесу мовленнєвої діяльності, що набула певної завершеної (і зафіксованої) форми [6, 19]. Таке протиставлення реального говоріння, його результату приводить до усвідомлення того, що текст може тлумачитися як дискурс тільки тоді, коли він реально сприймається і влучає в поточну свідомість індивіда, який сприймає цей текст.

Так. Е.С. Кубрякова пропонує розрізняти ці поняття, вказуючи, що дискурс - це простір мовленнєвої діяльності, хоч і обмежений продукуванням одного мовленнєвого твору, одного повідомлення, це - простір часу, заповнений вимовою мовленнєвого твору, або такий, що заповнюється його утворенням. На відміну від нього текст - це перш за все реальний фізичний, матеріальний простір - площа, заповнена мовними графічними формами - і тому дозволяє найрізноманітніші операції з ним - можна повернутися до початку або до середини тексту, заглянути в його кінець... [6, 25].

При цьому підході текст, з одного боку, включається в ієрархію складових дискурсу, об'єднаних загальним прагматичним наміром автора певної мовленнєвої ситуації, а з іншого - виступає вербальним представленням понятійного змісту в дискурсі і в цій ролі служить мовною репрезентацією дискурсу в широкому розумінні цього терміна як понятійного змісту [9, 151].

Відома також спроба диференціювати поняття дискурс і текст за допомогою включення в цю пару категорії "ситуація". Так, дискурс розглядається як "текст плюс ситуація", в той час як текст визначається як "дискурс мінус ситуація" [20, 43].

Привертають увагу наступні аналітичні висновки щодо змісту та розмежування понять текст і дискурс: текст - абстрактна, формалізована одиниця, а - дискурс - це актуалізація тексту [1, 136]; текст - форма, дискурс - значення [19]. На думку К. Кремш, текст не може достатньо повно передати думки, якщо він не представлений одночасно як дискурс [18, 57]. Стосовно семантичних аспектів дискурсу дослідниця вважає дискурс поняттям значно ширшим, ніж мова, адже він інтегрує "слова, дії, оцінки, переконання, соціальну ідентичність" [18, 61].

У зв'язку з цим слід наголосити, що поняття текст і дискурс - близькі, але не тотожні. Дискурс - поняття ширше, глобальніше і розуміється як складне комунікативне явище, яке включає, окрім тексту, ще й екстралінгвістичні фактори (знання про світ, судження, думки, установки, мету автора), необхідні для породження і розуміння тексту [3; 8].

Є ряд робіт, присвячених дискурсу у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці. Звернемо увагу на деякі наукові праці і лексикографічні джерела стосовно розуміння і тлумачення дискурсу, його суттєвих ознак, тенденцій розвитку.

Великий енциклопедичний словник визначає тлумачення дискурсу наступним чином: дискурс - зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними - прагматичними, соціокультурними, психологічними та ін. факторами; текст узятий в процесуальному аспекті; мовлення, що розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей та механізмах їх свідомості (когнітивних процесах). Дискурс - це мовлення "поринуте в життя" [21, 233].

Привертає увагу визначення поняття дискурсу, яке наводить В.З. Дем'янков: дискурс - це довільний фрагмент тексту, який складається більше, ніж з одного речення або незалежної частини речення. Часто, але не завжди, концентрується навколо деякого опорного концепту, створює загальний контекст, який описує дійові особи, об'єкти, обставини, часи, вчинки і т.п. визначаючись не тільки послідовністю речень, скільки тим загальним для виробника (творця) дискурсу та його інтерпретатора світом, який будується у ході розгортання дискурсу. Вихідна структура для дискурсу має вигляд послідовності елементарних пропозицій, які зв'язані між собою логічними відношеннями кон'юнкції, дис'юнкції і т.п. Елементи дискурсу: події, що оповідаються, їх учасники, перформативна інформація та "не-події", тобто: а) обставини, які супроводжують події; б) фон, який пояснює події; в) оцінка учасників події; г) інформація, яка співвідносить дискурс з подією [4].

Цікаве також визначення поняття дискурс, яке наводить Ю.С. Степанов: дискурс - це "мова в мові", яка репрезентована у вигляді особливої соціальної даності. Дискурс існує головним чином в текстах, за якими постає особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика - в кінцевому результаті - особливий світ. Це - "можливий (альтернативний) світ". Кожний дискурс - це один із "можливих світів". Саме явище дискурсу, його можливість і є доказом тези "мова - дім духа" і у відомій мірі тези " мова - дім буття" [10, 44].