Законодавчий дискурс формується не лише адресантами, але й адресатами, тобто їх потреби, сподівання, законодавчі інтереси завжди повинні бути представлені в законодавчому повідомленні. Автор законодавчого дискурсу обов'язково бере до уваги когнітивне середовище уявлюваного адресата, тобто обсяг знань, оперування спеціальними термінами та спеціальними позначеннями, обізнаність у різноманітних згадуваних правових документах, досвід практичної діяльності тощо. Адресат зможе адекватно інтерпретувати законодавчий дискурс лише в тому разі, якщо його реальне когнітивне середовище збігається з його когнітивними середовищем, уявлюваним автором. Окрім цього, когнітивне середовище адресата є меншим чи рівним, але не більшим когнітивного середовища домінуючого адресанта, адже колективний адресант-професіонал завжди є обізнанішим у правовій ситуації, розв'язання якої пропонує.

Адресат законодавчого дискурсу має у своєму понятійному просторі фрейми конкретних юридичних ситуацій, а саме: функціонування адміністративних агенцій, право власності адміністративної агенції, застосування доказів у суді, морські міжнародні перевезення, усиновлення, право власності при розлученні внаслідок ад'юльтеру одного із подружжя тощо. У ході міжсуб'єктної інтеракції ці фрейми активізуються та доповнюються. У процесі інтерпретації законодавчого дискурсу адресат трансформує запропоновану інформацію, відкидає ту, яку вважає нерелевантною для реалізацій власної цілі, і, навпаки, приділяє особливу увагу інформації, яка може задовольнити його потреби, створюючи таким чином паралельний, зрозумілий йому дискурс, тобто моделює новий збагачений фрейм конкретної законодавчої ситуації. Слід зауважити, що не всі адресати відтворять ідентичні фрейми. Однак достатньо лише, щоб концептуальні фрейми, побудовані на основі отриманої інформації, містили однотипні дані.

Отже, сильний адресант законодавчого дискурсу моделює уявлюваного адресата як обізнаного реципієнта із достатнім когнітивним середовищем, сформованими фреймами законодавчої ситуації, активізованим інтелектуально-логічним та раціональним типом мислення, який володіє літературною нормою офіційної комунікації, характеризується національною та віковою приналежністю та рівнем професійної підготовки. Така модель гіпотетичного адресата законодавчого дискурсу зумовлює вибір адресантом стратегії спонукання реципієнта до організації правової діяльності в межах закону.

Щодо типологічних властивостей моделі адресата законодавчого дискурсу, то наші матеріали дають нам змогу стверджувати існування таких типів адресата: реальний [11, 13], фіктивний [3, 42], зовнішній / внутрішній [3, 44], національний [4, 176], адресат-професіонал / адресат-ретранслятор / адресат-непрофесіонал, прямий / непрямий, обізнаний / необізнаний, інтелектуально-логічний, раціональний, адресат-союзник, адресат-доросла людина / адресат-підліток / адресат-дитина, "безстатевий" адресат. Типологічні властивості адресата задають наперед спосіб продуціювання законодавчого дискурсу як остенсивно-інференціальної комунікації.

Матеріали нашого дослідження засвідчують, що явна домінантність адресанта, його сильна позиція зумовлює добір таких текстових стратегій, а саме (у нашому дослідженні ми дотримуємося класифікації текстових стратегій Т.А. ван Дейка [10, 166-171], оскільки вважаємо її найбільш повною): продукційних стратегій [6, 169], які забезпечують інформативне наповнення законодавчого дискурсу; пропозиційних [6, 166], локальних [6, 167] та глобальних [6, 168], які сприяють композиційній будові дискурсу; стилістичних [6, 70], які зумовлюють вибір семантичних засобів та їх оцінний аспект, та схематичних [6, 169], які забезпечують схематичну організацію дискурсу.

Так, продукційні стратегії сильного партнера, тобто явно домінуючого адресанта, зумовлюють домінування в законодавчому дискурсі змістово-фактуальної [5, 27] та когнітивної [2, 102] експліцитно вираженої інформації; імпліцитно вираженою є лише змістово-концептуальна інформація [5, 27], різні аспекти якої відображають індексальний [2, 102], емоційно-оціночний [8, 17], спонукальний [8, 25] та контактний [8, 25] типи інформації. Всі перераховані типи інформації надають адресатові можливість отримати із законодавчого повідомлення стільки і таку інформацію, як необхідно реціпієнтові в конкретних умовах залежно від його цілей. Проте явно домінуючий адресант, самостійно вирішуючи яку інформацію виразити експліцитно, а яку - імпліцитно, заздалегідь нав'язує адресатові своє розуміння дискурсу, вимагаючи від останнього сприймати повідомлення саме з точки зору автора.

Малий обсяг імпліцитної інформації зумовлений ставленням домінуючого адресанта законодавчого дискурсу до адресата як не до рівного собі, пасивного, субординованого, здатного зрозуміти лише те, що він (автор) виражає експліцитно, тобто в доступній формі, не спроможного зрозуміти підтекст, для сприйняття якого вимагаються активні розумові зусилля.

Схематичні стратегії явно домінуючого адресанта визначають композиційну будову законодавчого дискурсу за жорсткою моделлю, у якій сильна позиція адресанта регламентує характер компонентів та їх послідовність, а саме: IT + ІКБ + ОКБ + ОКБп (де IT - індикатори тексту, тобто заголовок, ІКБ - інтродуктивний комунікативний блок, ОКБ - основні комунікативні блоки, ЗКБ, тобто заключний комунікативний блок, відсутній). Така структура дає змогу адресатові відразу після появи в дискурсі першого стимулу актизізувати із семантичної пам'яті релевантну суперструктуру.

Сильна позиція адресанта визначає моделювання послання саме визначеним автором чином, заздалегідь нав'язуючи адресатові єдино можливий спосіб інтерпретації дискурсу й таким чином ще раз підкреслює асиметричність відношень адресанта та адресата. Цьому сприяє також чітке тема-рематичне членування усіх комунікативних блоків.

Сильна, домінуюча позиція адресанта законодавчого дискурсу визначає також використання схематичних текстових стратегій, які зумовлюють застосування графічних виділень, а саме: назви окремих розділів друкуються великими літерами, назви окремих параграфів - жирним шрифтом. Такий графічний спосіб висунення інформації полегшує її пошук адресатові.

Законодавчі дискурси містять велику кількість текстових посилань, розміщених внизу сторінки, на які в дискурсі вказують спеціальні позначки - цифри. Комунікативно компетентний адресат (тобто той, хто володіє нормою адекватного декодування дискурсів певного жанру) сприймає таку позначку як сигнал для переключення із основного повідомлення на допоміжне. Для таких текстових посилань типовими є скорочення та вказівки номерів параграфів. Наприклад, NLRB v Guy F. Atkinson Co ( CA 9 ) 195 F 2d 141; state ex. rel. Blair v Gettinger, 230 ind 588, 105 NE 2d 161.

Така інформація розрахована на обізнаного адресата-професіонала з достатнім когнітивним середовищем. Слід зауважити, що основний текст надрукований одним шрифтом, а посилання іншим, як правило, дрібнішим. У такий спосіб домінуючий адресант вказує адресатові на комунікативну другорядність, факультативність текстових посилань.

Стратегії локальної когерентності домінуючого адресанта сприяють ефективному пошуку адресатом потенційних зв'язків між фактами. Услід за Н.Д. Арутюновою [1, 482-483] ми розглядаємо законодавчий дискурс як ієрархічну прозу, у якій домінують синтагматичні відношення, котрі зумовлюють використання як засіб зв'язності різноманітних конекторів (наприклад, herein, thereof, hereby, thereafter, insofar, finally, subsequently, later on, in accordance, in this connection etc.), які сприяють побудові автором та відтворення адресатом логічного викладу; простого повтору одного й того ж терміна, адже синонімічна заміна чи використання слів-субститутів this, one може спричинити появу двозначності та створити текстові лакуни, які адресат при інтерпретації дискурсу не в змозі буде заповнити; прямого порядку слів.

Явна домінантність адресанта визначає і застосування як засобу стилістичної зв'язності парантези, яка завжди орієнтована на адресата, бо слугує для уточнення, пояснення, розширення інформації законодавчого дискурсу (наприклад, [...] general notice of proposed rulemaking shall be published in the Federal Register (unless all persons subject thereto are named and either personally served or otherwise have actual notice thereof in accordance with law) FA, J., 1081) та анафори як стратегії висунення, яка, повторюючи раніше названий об'єкт, акцентує увагу адресата на тому, що йде далі, виділяє наступну інформацію як більш важливу, надає дискурсу більшої переконливості (наприклад, Article 8. The permanent voter lists shall be drawn up for each locality, The permanent voter lists shall be drawn up by the mayors of the town. The permanent voter lists shall be drawn up at communes by villages and at towns. […] The permanent voter lists shall specify the name and the surname, date of birth. The permanent voter lists shall be drawn up in two official fair copies signed by the mayor and the secretary of the local council [23, 245]).

Як зазначалося, адресант законодавчого дискурсу з позиції власної домінантності нав'язує адресатові своє розуміння розв'язання правової конфліктної ситуації, і , виходячи з цього, для зв'язності та підтвердження теоретичної інформації наводить прецеденти, які завжди орієнтовані на адресата та слугують кращому поясненню та ілюстрації правових норм (наприклад, A county board of education, which had removed teachers from their positions because of a decrease in the number of teaching positions due to loss in school attendance, did not act arbitrarily because it had set up no fixed ratio between the teacher load and the minimum student attendance [23, 28]).

Колективний адресат законодавчого повідомлення оцінює закон на рівні суспільної свідомості, v якій відображаються загальнолюдські, загальнонаціональні норми, які втілюють характерну для даного соціуму "картину світу". Адресант законодавчого дискурсу, апелюючи до раціонального мислення адресата, його когніцій, намагається переконати останнього в нормативності свого послання, а отже, обов'язковості дотримання норм. Наприклад. There have been applied to administrative regulations the principles that everyone is presumed to know the law and that ignorance of the law is no excuse [24, 120].

Закон покликаний задовольняти потреби людей у регулюванні їх правової діяльності й у такому аспекті є ціннісним. Цінність об'єкта визначається на основі індивідуальних чи колективних уявлень про свою норму, певних загальних вимог. При аксіологічній оцінці закону норма включається в зону позитивного, отже, й нормативність законодавчого дискурсу отримує позитивну оцінку адресата. Однак, слід зазначити, що адресат може й мати індивідуальні уявлення про норму, якій не буде відповідати законодавчий дискурс. У такому разі адресат дасть законодавчому повідомленню негативну аксіологічну оцінку. Проте за таких умов адресант, використовуючи власну домінантність, силовими методами нав'яже адресатові свої уявлення про норму і змусить останнього позитивно оцінити закон.

Виходячи із прагматичної установки домінуючого адресанта законодавчого дискурсу - регулювати правову діяльність суб'єктів законодавчої комунікації - ми виділяємо раціональну прагматичну оцінку як домінуючу, яка активізує раціональний, інтелектуально-логічний тип мислення адресата. Щодо прагматичної емоційної оцінки, то в законодавчому дискурсі це вказівка волевиявлення колективного домінуючого адресанта, який зобов'язує адресата діяти чітко визначеним чином. Вказівка є категоричною, витриманою в об'єктивно нейтральному тоні, адже законодавчий дискурс - це припис, який визначає, що можна, що повинні робити адресати. Припис як нормативний засіб регулювання вчинків та дій з погляду їх обов'язковості, дозволеності або забороненості й зумовлює забарвлення настійливості, акцентованості законодавчого дискурсу.