Адміністративне процесуальне право України , як і будь-яка інша галузь права, має власний предмет правового регулювання - суспільні відносини, що забезпечують реалізацію та захист права, свобод і інтересів фізичних і юридичних осіб в публічній сфері та відповідне нормативне врегулювання цих відносин. Однак, як зазначає О. В. Кузьменко, наявність двох об'єктивних ознак галузі права - предмета регулювання та певної системи організації - ще не дає підстав для твердження про можливість виокремлення певної групи норм в окрему галузь права. Для цього треба підтвердження щодо здатності цієї групи норм взаємодіяти не тільки з нормами однойменної матеріальної галузі права, а й з матеріальними нормами інших галузей [ 20, с. 115].

Системний підхід до вивчення юридичних явищ, аналіз чинного законодавства показують, що норми адміністративного процесуального права тісно пов'язані з нормами інших галузей права.

Норми адміністративно-процесуального права мають тісний зв'язок з нормами конституційного права. Конституція України визначає, що утвердження і забезпечення права і свобод людини є головним обов'язком держави ( ст. 3); кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість ( ст. 29); право громадян на участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на мирні збори ( ст. 39), право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та службових осіб ( ст. 40); права і свободи людини і громадянина захищаються судом ( ст. 55); кожен зобов'язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині ( ст. 66); кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори ( ст. 67); кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68); юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі ( ст. 124). Ці та інші матеріальні норми Конституції України тісно пов'язані з адміністративними процесуальними нормами при реалізації і захисті зазначених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб [ 1 ].

Норми адміністративного процесуального права мають тісний зв'язок з нормами цивільного права. Так ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України ( далі-ЦК України) встановлено, що у випадках, визначених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади та місцевого самоврядування. Цивільним кодексом України встановлюється державна реєстрація фізичних осіб ( ст. 49) і правові форми участі держави і у цивільних відносинах ( ст. 167); розмежування відповідальності за зобов'язанням держави (ст. 176); право на особисту недоторканість ( ст. 289) ; умови викупу пам'ятки історії та культури з ініціативи державного органу ( ст. 352); реквізиція з ініціативи державного органу в разі виникнення певних надзвичайних обставин (ст. 353); відшкодування шкоди, завданої органами держави (статті 1173-1177); державна реєстрація права на спадщину ( ст. 1299) тощо. Реалізація цих прав тісно пов'язана з адміністративним провадженнями [ 5].

Через норми адміністративного процесуального права реалізуються певні сімейні правовідносини. Наприклад, соціальна і економічна підтримка та розвиток сім'ї; державна допомога сім'ям з дітьми; реєстрація актів цивільного стану; усиновлення; підтримка прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу; нагляд за дотриманням прав дітей та ін.

За допомогою норм адміністративного процесуального права значною мірою реалізуються відносини у сфері дії господарського права. Господарським кодексом України (далі-ГК України) передбачено обмеження конкуренції (ст. 26), монополізму (ст. 27); заборона неправомірних угод між суб'єктами господарювання (ст. 30), дискримінації суб'єктів господарювання ( ст. 31 ), недобросовісної конкуренції ( ст. 32) неправомірного використання ділової репутації суб'єкта господарювання ( ст. 33 ), створення перешкод суб'єктам господарюванням у процесі конкуренції (ст. 34) та інші, відповідальність за порушення яких передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення (статті 164-3, 166-1, 166-2, 166-3), а розгляд справ і притягнення до відповідальності здійснюється розгляд справ і притягнення до відповідальності здійснюється саме через адміністративно-процесуальні норми. Господарським кодексом України передбачена державна реєстрація суб'єктів господарювання (ст. 58), ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності (ст. 14), процедури визнання суб'єкта підприємництва банкрутом (гл. 23) та інші відносини регулюються шляхом здійснення адміністративних проваджень [4].

Крім цього, глава 27 та 28 ГК України передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій та відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, що також потребує застосування адміністративних процесуальних норм при розгляді і вирішенні справи про спір чи спору про право в адміністративному чи судовому порядку.

Норми адміністративного процесуального права мають зв'язок з нормами кримінального права. Частиною 2 ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( далі КУпАП) передбачено, що у разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше як через місяць із дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. Статтею 253 КУпАП установлено, якщо при розгляді справи орган ( посадова особа ) дійде висновку, що в порушенні є ознаки злочину, він передає матеріали прокурору, органу досудового слідства або дізнання. Отже, при притягненні до адміністративної відповідальності певним чином пов'язане і з матеріальними нормами кримінального права.

Адміністративні процесуальні норми взаємодіють з нормами у сфері фінансового права, наприклад, щодо обігу цінних паперів та діяльності фондового ринку, банківської діяльності тощо; трудового права - щодо адміністративної відповідальності за порушення законодавства про працю та охорону праці; земельного права, житлового права, природоохоронного права, лісового права, водного права - щодо правил використання земельних, лісових, водних ресурсів та житлового фонду і відповідальності за їх порушення; податкового права, митного права - щодо сплати податків і зборів; транспортного права - щодо правил безпеки перевезень пасажирів, пошти, багажу, вантажів та відповідальності у разі їх порушення.

1.3 Система адміністративного процесуального права України

Адміністративне процесуальне право, як і будь-яка інша галузь права, має власну внутрішню будову, елементами якої є юридичні норми та інститути, спрямовані на забезпечення доступного і зручного розуміння правових приписів під час розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ, а також вивчення і усвідомлення механізму правового регулювання процесуальних правовідносин. Ознаками системи адміністративного процесуального права є:

а) структурність -- тобто система складається з визначених елементів -- процесуальних норм;

б) об'єднаність цих норм, розташованих іноді в різних джерелах процесуального права, в правові інститути (підгалузі), що регулюють предметні якісно однорідні суспільні відносини;

в) логічність об'єднання та єдність взаємозв'язків між нормами і правовими інститутами (підгалузями), в результаті чого одні й ті самі норми (інститути) можуть впливати на суспільні відносини в різноманітних провадженнях на їх різних стадіях;

г) предметність і сфера регулювання суспільних відносин, за якою визначається галузева належність права;

ґ) цілісність системи, яка внаслідок динамічності якісно не втрачає властивостей її елементів [14, с. 126 ].

Отже, система адміністративного процесуального права може бути визначена як сукупність процесуальних норм та інститутів, об'єднаних у логічній послідовності і необхідних взаємозв'язках щодо розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ у сфері публічних відносин та (визначення) встановлення механізму правового регулювання процесуальних відносин.

Серед усієї сукупності процесуальних норм виділяються норми, які мають універсальний характер і розраховані на застосування у всіх видах і стадіях адміністративного процесу (судочинства). Ці норми складають Загальну частину адміністративного процесуального права. Вони визначають завдання і сутність адміністративного процесу.

Загальна частина адміністративного процесуального права поєднує правові норми та теоретичні положення, що розкривають: поняття адміністративного процесуального права та його основні категорії; принципи адміністративного процесуального права; адміністративні процесуальні відносини; сутність адміністративного процесу та його зміст; коло суб'єктів і учасників адміністративних проваджень; докази в адміністративному процесі; процесуальні строки та їх значення; заходи процесуального примусу та відповідальності в адміністративному процесі тощо.

Однак специфіку кожного виду провадження (судочинства) відображають окремі норми, їх комплекси - правові інститути. Такі норми складають Особливу частину адміністративного процесуального права. Вони розкривають сутність та зміст окремих видів проваджень: провадження за заявою суб'єкта звернення щодо визнання, реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів та визначення кола обов'язків; провадження за ініціативою органа владних повноважень; провадження за скаргою суб'єкта звернення; провадження з адміністративного судочинства; провадження у справах про адміністративні правопорушення [ 18, с. 56 ].

Зміст Загальної і Особливої частин адміністративного процесуального права є взаємозалежним і складає єдине ціле. Норми та інститути Загальної частини мають значення для усіх видів адміністративних проваджень та їх стадій. Наприклад, норми, що визначають поняття доказів, їх належність і види та покладення обов'язку доказування, застосовуються у всіх випадках при розгляді й вирішенні конкретної адміністративної справи і, навпаки, провадження за заявою чи скаргою суб'єкта звернення або за позовом чи в справах про застосування заходів примусу ґрунтуються на певних, відповідних доказах. Ті самі приклади можна навести з дотримання процесуальних строків, принципів провадження, застосування заходів процесуального примусу, встановлення наявності правовідносин та ін.

Розділ ІІ. Джерела адміністративного процесуального права і межі його дії

2.1 Поняття джерел адміністративного процесуального права

З теорії права відомо, що джерела (або форма) права - це конкретні форми зовнішнього вираження загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених державою, через яке ці правила справляють свій владно-регулюючий вплив на суспільні відносини. Це визначення не є винятком і для адміністративного процесуального права з точки зору юридичного позитивізму, адже в Україні джерелом права офіційно визнається нормативний акт.

В.Б. Авер'янов стверджував, що джерела адміністративно-процесуального права треба розуміти як зовнішні форми встановлення і вираження адміністративно-правових норм - акти правотворчості державних органів та організацій, органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їхньої встановленої законодавством компетенції, а також: міжнародні угоди (договори) і міжнародно-правові акти, ратифіковані Україною [12, с.45]. Ю.П. Битяк зазначає, що джерелами адміністративного процесуального права є прийняті уповноваженими органами акти правотворчості, які цілком складаються з адміністративно-правових норм чи містять хоча б одну з таких норм [ 13, с.35]. адміністративний процесуальний право національний