Крім зазначених вище ознак, адміністративні процесуальні норми характеризуються певними особливостями та специфікою. Вони взаємодіють із цілою низкою матеріальних галузей. Наприклад, порядок реалізації норм фінансового, господарського, банківського, митного, земельного та інших галузей права значною мірою визначається нормами адміністративного процесуального права. Отже, норми адміністративного процесуального права мають полігалузевий характер регуляторного впливу [20, с. 54]. До однієї із особливостей процесуальних норм В. К. Колпаков відносить те, що процесуальні норми другорядні щодо матеріальних. Це означає, що вони виникають і існують лише за наявності потреби у реалізації матеріальних норм, за наявності потреби встановити обов'язкові для виконавчо-розпорядчих органів та їх посадових осіб правила розгляду адміністративних справ [ ]. Однак це не означає, що адміністративні процесуальні норми породжуються нормами матеріального прав. Адже одну матеріальну норму права можуть «обслуговувати» кілька процесуальних норм, а одна процесуальна норма «обслуговує» кілька матеріальних норм, прийнятих у різних часових рамках та за різними предметами правового регулювання. Реалізація матеріальних та кореспондуючих адміністративно-процесуальних норм розпочинається одночасно та до певного часу відбувається паралельно [20, с. 45]. Отже, другорядність адміністративних процесуальних норм щодо матеріальних можна визнати лише умовно.

Як і іншим правовим нормам, адміністративним процесуальним нормам теж притаманна певна структура. Класична модель правової норми базується на ідеї - триелементній побудові правової норми, відповідно до якого вона складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Така структура найбільш повно відповідає і нормі адміністративного процесуального права з точки зору логічності її побудови [15, с. 55] .

Однак С. С. Алексєєв відокремлює логічну структуру норми від структури норми-припису, остання з яких складається з двох елементів - гіпотези і диспозиції або диспозиції і санкції. На існування двочленної структури правових норм права звертає увагу і А. М. Колодій [15, с.34]. Гіпотеза - це частина правової норми, в якій міститься вказівка на ті умови, за яких настає чинність правил, що встановлені в диспозиції. Диспозиція - це частина правової норми, в якій у вигляді владного примусу визначається те, як повинні (чи можуть) вести себе суб'єкти учасники суспільних процесуальних відносин. Санкція - це частина правової норми, яка містить вказівку на ті правові наслідки, що настають через порушення правила, зафіксованого у диспозиції, чи умови, зазначені в гіпотезі.

Більшість адміністративних процесуальних норм містить права й обов'язки учасників процесу, форми та методи діяльності осіб, уповноважених розглядати та вирішувати індивідуальну адміністративну справу. Специфіка таких норм полягає в тому, що вони у більшості випадків містять лише правила поведінки - диспозицію, характерною ознакою якої є імперативність. У них, як правило, відсутня така частина норми, як санкція, наявність якої перетворює процесуальну норму на матеріальну.

Норми адміністративного процесуального права можна класифікувати за наступними критеріями:

- за змістом норми поділяються на регулятивні і дефінітивні. Регулятивні встановлюють правила поведінки учасників адміністративно-процесуальних відносин, у тому числі і органів, уповноважених розглядати адміністративні справи. Дефінітивні норми визначають завдання проваджень, встановлюють принципи процесу, формулюють визначення понять правоздатності та дієздатності, процесуальних строків, доказів, судових витрат тощо;

- за сферою застосування норми адміністративного процесуального права поділяються на загальні, спеціальні, виняткові. Загальні норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій процесу і містяться в загальних розділах адміністративно-процесуальних актів. Спеціальні норми регулюють права, обов'язки, умови і порядок процесуальних дій суб'єктів правовідносин щодо окремих видів проваджень, здійснення певних процедур. Виняткові норми в адміністративному процесуальному праві спрямовані на врегулювання особливих видів проваджень, умови виняткової підсудності та ін. Наприклад, провадження в окремих категоріях справ, провадження за винятковими обставинами, провадження за нововиявленими обставинами та ін.;

- за методом впливу на відносини адміністративні процесуальні норми поділяються на імперативні і диспозитивні. Імперативні встановлюють зобов'язання, заборону, примушування вчинення тих чи інших дій учасниками адміністративного процесу. Диспозитивні встановлюють права учасників адміністративного процесу на вчинення дій на власний розсуд, однак спрямованих на повне, об'єктивне, справедливе вирішення адміністративних справ.

Можна зазначити й інші підходи до класифікації норм адміністративного процесуального права. Норми адміністративного процесуального права можуть класифікуватися за їх дією у часі та просторі, за сферою публічних відносин, за змістом повноважень тощо. Наприклад, за змістом повноважень адміністративні процесуальні норми поділяються на:

- норми, що зобов'язують, установлюють (диктують) суб'єктам певну поведінку (обов'язок щодо прийняття адміністративного позову чи скарги);

- норми, що уповноважують, наділяють суб'єкта процесуальними правами (право на складання протоколу про адміністративне правопорушення);

- норми, що зобов'язують утриматися від вчинення певних дій під страхом застосування примусу (неявка без поважних причин в суд).

- Залежно від того, як у статті викладено елементи норм (всі або їх частина), можна визначити способи викладання норми у статті адміністративно-процесуального акта. Традиційно правова наука визначає такі способи викладання норми у статті: прямий, відсильний, бланкетний, які мають місце і в адміністративному процесуальному праві. Так, за прямими способом усі елементи норми містяться у статті нормативно-процесуального акта; за відсильним - одні елементи правової норми викладені в одній статті, а решта - в інших статтях цього ж нормативного акта; за бланкетним - одні елементи правової норми викладені у статті одного, а інші - у статтях іншого нормативного акта.

Наявність усіх способів викладання норм адміністративного процесуального права пояснюється тим, що воно є частиною всієї правової системи України та системи права України [ Дем.].

3.2 Принципи адміністративно процесуального права як різновид норм та їх видова характеристика

В.Б. Авер'янов стверджував, що принципи адміністративного права слід розуміти як засадничі (основні) ідеї, положення, вимоги, котрі характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями тамеханізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин [12, с. 75].

У загальній адміністративно-правовій теорії під принципами права розуміють основні начала (ідеї), що характеризують зміст права, закріплюють закономірності його розвитку і визначають механізм правового регулювання управлінських відносин [29, с.33].

Найповнішу класифікацію принципів адміністративного процесуального права подали A.A. Мельников, H.H. Полянський, В.М. Савицький і М.С. Строгович. Вони виділяють [22, с.137]:

- принципи судового права;

- принципи правосуддя, які залежно від підстав класифікації діляться на організаційні та функціональні (їх можна вважати і принципами адміністративного процесу за сферою їх діяльності).

За нормативними актами, в яких вони закріплені, можна виділити [ 18, с. 67 ]:

- конституційні принципи;

- принципи, закріплені в галузевому законодавстві.

Важливо відзначити універсальний характер багатьох правових принципів. Незалежно від різних класифікацій більшість загальноправових принципів є конституційними і дістають своє відображення як в адміністративному, так і в адміністративному процесуальному праві, наприклад:

- принцип законності;

- принцип пріоритету прав і свобод людини та громадянина, їх безпосередньої дії і правового захисту;

- принцип єдності системи державної влади, розмежування компетенції між центральними та місцевими органами державної влади;

- принцип розподілу законодавчої, виконавчої та судової влади;

- принцип забезпечення права громадян на участь у державному управлінні;

- принцип ефективного управління;

- принцип рівності громадян перед законом;

- принцип гуманізму.

Ця система конституційних принципів розвинута в спеціальних актах, що регулюють адміністративний процес, наприклад, у Кодексі України про адміністративні правопорушення. Вони набули розвитку і в Кодексі адміністративного судочинства України (далі - КАСУ). Наприклад, у ст. 7 КАСУ зазначено: "Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:

- верховенство права;

- законність;

- рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;

- змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;

- гласність і відкритість адміністративного процесу;

- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, установлених цим Кодексом;

- обов'язковість судових рішень".

Крім того, деякі конституційні принципи не є чітко сформульованими в нормах адміністративного процесуального права, але їх вплив на галузь простежується досить легко, оскільки багато галузевих інститутів сформовані на основі й на виконання таких принципів. Наприклад, принцип гуманізму реалізується у:

- наданні значних прав громадянинові, що звернувся зі скаргою;

- наданні адвоката у разі нездатності громадянина самому оплачувати послуги тощо.

3.3 Адміністративно-процесуальні правовідносини: поняття, структура, класифікація

Адміністративні процесуальні відносини можна визначити як урегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у процесі розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ у публічній сфері.

Демський Е. Ф. зазначає, що адміністративні процесуальні відносини є різновидом правових відносин, а тому їм притаманні усі загальні ознаки правовідносин. Вони завжди являють собою відомий суспільний зв'язок між особами - громадянами, організаціями, державними і судовими органами, який визначає забезпечену законом міру можливої та необхідної поведінки.

Адміністративні процесуальні відносини мають свої особливості, власні ознаки, серед яких можна виділити наступні.

На відміну від кримінально-процесуальних, цивільних процесуальних чи господарських процесуальних відносин, які складаються під час розкриття і розслідування кримінальних справ та при здійсненні правосуддя як у сфері публічних, так і приватних інтересів, адміністративні процесуальні відносини виникають, змінюються і припиняються лише у сфері публічного управління. На відміну від кримінального, цивільного та господарського процесів суб'єктами адміністративних процесуальних відносин, уповноважених розглядати і вирішувати адміністративні справи, виступають не тільки суди, а й органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові (службові) особи, інші органи і посадові особи в порядку, встановленому законом [ 29, с. 80 ].

Виникнення, розвиток і припинення адміністративних процесуальних відносин залежить від певних умов. До них належать наявність:а) юридичної основи; б) суб'єктів процесу та їх адміністративно-процесуальної правосуб'єктності; в) об'єктів правовідносин; г) змісту правовідносин; ґ) юридичних фактів. Зазначені умови і становлять структуру адміністративних процесуальних відносин.