В юридичній літературі більшість авторів до джерел права відносять рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення норм Конституції України, визнання конституційними чи неконституційними норм законодавчих актів та порядку застосування норм інших законів України, з чим слід погодитися [21, с.60]. Результатами такого тлумачення є виникнення, розвиток або припинення відповідних правовідносин. Наприклад, розглядаючи справу про адміністративну відповідальність юридичних осіб, Конституційний Суд України дійшов висновку, що за чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення суб'єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи, у ч. 3 ст. 2 цього Кодексу під словосполученням «законодавством, ще не включеним до Кодексу» слід розуміти закони, що встановлюють відповідальність фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень, які ще не включені в установленому порядку до зазначеного Кодексу. Так Конституційний Суд України окреслив коло суб'єктів адміністративної відповідальності, і саме до кого може бути застосована норма ст. 38 КУпАП.

Ринкова економіка і розбудова громадянського суспільства вимагають нових форм упорядкування суспільних відносин. Такими формами дедалі частіше стають правові договори та прецедентне право, необхідність визнання яких як джерел права України досить ґрунтовно доводить доктор юридичних наук Л. Петрова [ 23, с. 5]. Звичайно, важко уявити, щоб розгляд і вирішення індивідуальних адміністративних справ здійснювалися на підставі правових договорів. Інша справа, що такі договори можуть укладатися (застосовуватися) в управлінській діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а не в адміністративних процесуальних відносинах.

Водночас в адміністративному процесі при розгляді й вирішенні індивідуальних адміністративних справ набули значного поширення у застосуванні роз'яснення, які даються постановами Пленуму Верховного Суду України та пленумів Вищих спеціалізованих судів. Ці постанови мають деякі ознаки прецедентного права. Не будучи носіями норм права, вони певною мірою здійснюють вплив на вирішення конкретних справ. Вони не мають нормативного характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення. Наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» (п. 10) роз'яснюється судам, що, перевіряючи обґрунтованість притягнення громадян до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про охорону рибних запасів, суди повинні враховувати, що сам факт перебування на водоймі у безпосередній близькості до неї із забороненими знаряддями лову, вибуховими чи отруйними речовинами, відповідно до Правил рибальства у внутрішніх водоймах України, є підставою для застосування адміністративного стягнення, передбаченого ст. 85 КУпАП. Хоча у законодавстві про адміністративну відповідальність поки що не передбачено відповідальності за замах на правопорушення [ 2 ]. Таких роз'яснень, узагальнюючих судову практику з метою однакового розуміння і правильного застосування норм як матеріального, так і процесуального права, тільки у сфері адміністративних (управлінських) та адміністративно-процесуальних правовідносин понад 20 назв. Особливістю їх застосування є те, що у разі перегляду адміністративної справи в порядку оскарження чи опротестування апеляційний чи касаційний суд обов'язково звертає увагу на дотримання судом першої інстанції роз'яснень Пленуму Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального і процесуального права.

Отже, обов'язковість наданої вищою судовою інстанцією практики застосування норм права породжує нові відносини, в яких убачається застосування судової практики як джерела права України.

З огляду на різноманітність джерел (нормативних актів) адміністративного процесуального права, з урахуванням ієрархіч- ності підлеглості їх доцільно класифікувати таким чином.

2.2 Класифікація та межі дії джерел адміністративного процесуального права

З огляду на різноманітність джерел (нормативних актів) адміністративного процесуального права, з урахуванням ієрархічності підлеглості їх доцільно класифікувати таким чином.

- Конституція України - як основний закон, що встановлює загальні правові принципи, права, свободи і особисту недоторканність людини, гарантії їх забезпечення та здійснення правосуддя в державі. Конституція України є основним джерелом прав, має найвищу юридичну силу. Вона виступає як юридична база поточного законодавства [1].

- Міжнародні договори (угоди), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України відповідно до ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України», є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

- Кодекси України:

— Кодекс України про адміністративні правопорушення. Розділ III цього Кодексу встановлює перелік органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, порядок їх утворення, права, обов'язки та компетенція цих органів, а також підвідомчість справ. У розділі IV регламентуються умови і порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення, розгляд адміністративних справ, винесення постанов про накладення адміністративних стягнень, їх оскарження і опротестування. Розділ V встановлює порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень;

Кодекс адміністративного судочинства України, завданням якого є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Кодекс визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернень до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства [ 2 ];

- Митний кодекс України також визначає засади організації провадження у справах про порушення митних правил (статті 356- 406) [ 3 ].

- Закони України:

- Закон України «Про судоустрій про судоустрій і статус суддів України» визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції [ 8 ] ;

- Закон України «Про звернення громадян» регулює питання щодо звернення громадян до органів влади з заявами і пропозиціями у тому числі й оскарження дій посадових осіб, державних і громадських органів ;

- Закон України «Про боротьбу з корупцією» встановлює особливості проваджень у справах про корупційні дії [ 9 ] та інші.

Укази Президента України:

- Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення» зобов'язує керівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування не рідше ніж двічі на рік розглядати стан роботи зі зверненнями громадян на засіданнях президій, колегіях із запрошенням представників суду, органів прокуратури, громадських організацій [ 10 ];

- Указом Президента України «Про кількість судів апеляційного суду України, касаційного суду України та Вищого Адміністративного суду України» встановлено, що кількість судів Вищого адміністративного суду України складає 65 осіб, а Указом «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу» в Україні утворено 27 окружних адміністративних судів, 7 апеляційних та 1 касаційний суд для розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ [ 11 ].

- Норми адміністративного процесуального права містяться у постановах Кабінету Міністрів України, нормативних актах (інструкціях, правилах, методиках) центральних органів виконавчої влади, а також у Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України, Кримінально-процесуальному кодексі України, які взаємодіють з нормами адміністративно-процесуального права.

- Постанови Пленуму Верховного Суду України та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, котрі містять роз'яснення з питань застосування норм адміністративного матеріального та процесуального права [Апаров ].

Такий досить докладний перелік нормативних актів, які концентрують норми адміністративного процесуального права, дає змогу пересвідчитися в наявності достатньої нормативної бази, як кодифікованої, так і на рівні поточних законів та інших нормативних актів, щоб можна було стверджувати про сформовану самостійну нову галузь - адміністративне процесуальне право і виокремлення її із системи адміністративного права. Процеси формування, утворення нових галузей права невідворотні, оскільки розвиваються та удосконалюються суспільні відносини. Формування цих галузей, не виключено, буде відбуватися і за рахунок традиційних усталених галузей права [Демче.]

Розділ ІІI. Адміністративно-процесуальні норми, принципи та правовідносини

3.1 Адміністративно-процесуальні норми: поняття, структура, класифікація

Вивчаючи адміністративне процесуальне право як цілісну правову систему, що має складне утворення, необхідно охарактеризувати первинну категорію даної системи, якою є норма права. По-перше, така норма є передумовою існування адміністративного процесуального права, її слід розглядати, насамперед, як первинний фактор усієї адміністративної процесуальної системи (норми права, органи, що розглядають адміністративні справи, принципи, засоби тощо).

По-друге, норми адміністративного процесуального права, як і норми інших галузей права, виконують функції регулятора відповідних суспільних відносин. Вони або вимагають від учасників процесу визначеної поведінки, або дозволяють їм здійснення дій на власний розсуд.

По-третє, норма адміністративного процесуального права -- це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов'язковості в чітко встановленому порядку. Причому норма такою стає лише тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом у межах його компетенції і в рамках визначеної процедури, а також коли її реалізація забезпечується державою шляхом створення реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному здійсненню сформульованих у правовій нормі зразків поведінки та засобами заохочення, переконання, а в необхідних випадках, і примусу [16, с. 47 ].

На основі узагальнення властивостей та особливостей адміністративних процесуальних норм, поняття їх може бути сформульоване наступним чином.

Адміністративні процесуальні норми - це встановлені державою та забезпечені її примусом (організаційними заходами) формально-визначені, загальнообов'язкові правила поведінки, які регулюють суспільні відносини щодо визнання, реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також інтересів держави в публічній сфері, розгляду і вирішення адміністративних справ.