Після проголошення незалежності української держави постала потреба реформування суспільства. Надзвичайно важливе місце у процесах реформування посідає реформа правової системи. Серед чинників, які сприяли прискоренню її проведення, велику роль відіграють прийняття Конституції України, а також вступ України в листопаді 1995 року до Ради Європи і необхідність виконання зобов'язань, в тому числі правового характеру, які взяла на себе наша держава.

Сучасне становище адміністративного права й права взагалі багато хто висвітлює лише в негативному плані. І це має причини. Однією з причин нинішнього соціально-економічного становища в першу чергу є недосконалість і серйозні недоліки в організації та порядку діяльності органів виконавчої влади та невідповідність ролі даних органів завданням і функціям перехідного періоду. Це, зокрема, загрожує посиленням кризових явищ і створює ситуацію некерованості соціально-економічними процесами в суспільстві.

Існуючий адміністративний апарат не здатний забезпечити ефективне функціонування державного механізму, на цивілізованому рівні виконувати свою основну функцію - надання послуг населенню. До мінімуму зведена результативність не тільки законотворчого процесу, але й чинність прийнятих законодавчих актів. Об'єктивно здійснюється широкомасштабна дискредитація державності. Не випадково суспільство щоразу зазнає серйозних поразок при спробі провести радикальні перетворення в політичній, економічній, соціальній чи інших сферах. Саме тому і потрібна адміністративна реформа, і не будь-яка, а конструктивна і поміркована [4, c. 88].

Вже зроблено перші кроки на шляху здійснення правової, зокрема адміністративної, реформи.

З цією метою і була відповідно до Указу Президента України від 7 липня 1997 року створена Державна комісія з проведення адміністративної реформи.

Зміст адміністративної реформи полягає в комплексній побудові системи державного управління в Україні та утворення необхідних інститутів державного управління, яких поки що немає в нашій країні.

Метою адміністративної реформи є поетапне створення системи державного управління, яка забезпечить становлення України як розвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, культури та демократії. Реформована система державного управління має стати близькою до потреб громадян, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною.

Для досягнення цієї мети необхідно розв'язати такі завдання:

ь формулювання ефективної організації виконавчої влади на центральному та місцевому рівнях;

ь формулювання сучасної системи місцевого самоврядування;

ь запровадження принципів функціонування органів виконавчої влади та місцевого самоврядування як діяльності, для надання державних та громадських послуг, забезпечення реалізації людських прав і свобод;

ь організація державної служби на нових засадах;

ь створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;

ь можливо, поступове запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою.

Для здійснення цих завдань по проведення адміністративно-правової реформи необхідно по-перше створити нову законодавчу базу; по-друге, створити нову систему органів державного управління; по-третє, організувати перекваліфікацію старих кадрів та забезпечити навчання нових кадрів, і по-четверте, це забезпечити наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління.

Проект адміністративної реформи розраховано на відносно тривалий період реалізації. Він включає три основних етапи.

Перший (підготовчий) етап полягає в розробці та затвердженні Концепції адміністративної реформи (розроблена ще в 1998р) та Програми (досі не розроблена) [28, с. 224].

Другий етап - це запровадження організаційно - правових засад реформування ключових елементів системи державного управління.

Третій етап має бути присвячений формуванню нових інститутів, нових організаційних структур державного управління.

На початку незалежності прийняття рішення про укрупнення регіонів і децентралізацію влади могло спричинити за собою розпад України. Керівництво держави на деякий час призупинило такі тенденції, залишивши чинний адміністративно-територіальний поділ. У результаті в Конституції України у 1996 році закріпили поділ України на Автономну Республіку Крим, 24 області та міста Київ і Севастополь. Але питання про новий поділ держави виникає знову - існуюча модель не відповідає нинішнім вимогам. У 1997 і 1998 рр. парламент розглядав законопроект про адміністративно-територіальну реформу. Але Президент закон так і не підписав, двічі повернувши його зі своїми пропозиціями.

З того часу законопроект доопрацьовується з основних положень цього документу, що не викликали заперечень у глави держави, можна зробити висновок про незмінність статусу областей. Хоча кількість їх не регламентовано, але адміністративно-територіальний устрій країни, згідно з документом, складають області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Причому ліквідація адміністративних одиниць і надалі залишається в компетенції Верховної Ради. А це значить, що при виникненні у когось бажання провести адміністративний переділ країни, йому доведеться домовлятися саме з Парламентом.

Зараз в Україні існують дві концепції адміністративно-територіального поділу. Перша передбачає зменшення кількості адміністративно-територіальних одиниць України (до 3-12 при існуючих 27), друга - укрупнення районів в областях (з 490 до 200), але без змін кордонів областей. Однак всі концепції нового поділу України пропонувалися окремими експертами або політиками. Держава ж за всі роки незалежності не запропонувала жодних своїх видінь адміністративно-територіальної реформи [25, с. 13].

Протягом 2005р. Кабінет Міністрів та профільні комітети Верховної Ради України розглядали необхідність та можливість проведення адміністративно-територіальної реформи як однієї з складових загальної адміністративної реформи. У складі Кабінету Міністрів була запроваджена посада віце-прем'єра з питань адміністративно-територіальної реформи, створена робоча група, яка розробила проект Закону України «Про територіальний устрій України» з метою укрупнення невеликих територіальних громад та збільшення власних бюджетних ресурсів місцевого самоврядування.

Тогочасний уряд організував широке обговорення цього проекту, проте він не знайшов підтримки в суспільстві. Наступні уряди призупинили роботу над законопроектом, який так і не було офіційно внесено на розгляд Верховної Ради.

Однією з можливих причин цього є те, що адміністративна реформа має проводитися поступово і позитивно сприйматися суспільством, тому бажано починати її практичне втілення не з такого делікатного питання, як реформування територіального устрою, а з удосконалення державних органів, часткової заміни їх державними установами, що не матимуть владних повноважень.

Основним ресурсом адміністративної реформи мають бути висококваліфіковані кадри, забезпечення якими можливе шляхом розвитку державної служби.

1.4 Основні напрямки адміністративно-територіальної реформи України

Відповідно до Указу Президента «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» адміністративна реформа є складовою державної, економічної, соціальної реформи, які відбуваються в країні. Вона передбачає докорінні зміни в організації практичного виконання завдань держави і суспільства.

Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високо розвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі. Її метою є також формування системи державного управління, яка відповідатиме потребам і запитам людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння, національним інтересам українському народу. Ця система державного управління має бути підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною. Витрати на утримання управлінського персоналу будуть адекватними фінансово-економічному стану держави.

Адміністративна реформа розрахована на відносно тривалий період її реалізації і включає три етапи.

У ході підготовчого етапу реформи мають бути розроблені та офіційно схвалені Концепція адміністративної реформи та Програма здійснення адміністративної реформи. На цьому етапі розв'язуються першочергові питання, пов'язані з поточним удосконаленням елементів існуючої системи державного управління [27, с. 104].

На другому етапі запроваджуються організаційно-правові засади реформування ключових елементів системи державного управління.

На третьому етапі поглиблюються трансформаційні процеси, формуються нові інститути, організаційні структури та інструменти державного управління.

На всіх етапах реформи вживаються заходи щодо її законодавчого, кадрового, наукового та інформаційного забезпечення, зміцнення та оновлення нових фінансово-економічних основ державного управління.

Перший напрямок передбачає створення законодавчого та нормативно-правового забезпечення адміністративної реформи. Правова база гарантуватиме ефективне здійснення адміністративним апаратом державних функцій та сприятиме переходу до правових методів і форм здійснення державного управління в Україні та регламентуватиме діяльність нових інститутів, організаційних структур, нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління, кадрове та інформаційне забезпечення функціонування вказаної системи.

Наступний напрямок передбачає реформування Кабінету Міністрів України - вищого органу в системі виконавчої влади. Концептуальною основою реформування уряду має бути законодавче визначення таких основоположних напрямків його діяльності, як:

ь вироблення стратегічного курсу виконавчої влади щодо здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, спрямованої на розвиток громадянського суспільства;

ь ефективне управління державними фінансами та державним майном і контроль за їх виконанням.

У діяльності місцевих органів виконавчої влади, зокрема обласних державних адміністрацій, має бути підвищена ефективність контрольно-наглядових функцій з додержанням Конституції України і законів, а також здійснення державного управління і місцевого самоврядування з одночасним посиленням розпорядчо-виконавчих функцій районних державних адміністрацій. Особлива увага надається поетапності здійснення змін на рівні обласних державних адміністрацій, які є ключовою ланкою в реалізації державної політики уряду на територіальному рівні.

Також необхідно переглянути нормативно-правову базу щодо вдосконалення державної служби, прийняти нову редакцію закону «Про державну службу», а також Кодекс основних правил поведінки державного службовця. На наступних етапах адміністративної реформи мають бути реалізовані заходи, які разом узяті мають привести до завершення реформування єдиної системи державної служби в Україні.