Перед допитом свідок попереджається про кримінальну відповідальність та приводиться де присяги. Свідки, що не досягли 16 років, не попереджаються про кримінальну відповідальність, але головуючий роз'яснює їм обов'язок правдиво розповісти, що їм відомо по справі. Кожний свідок допитується окремо, а свідки, які не дали показань, не можуть перебувати у залі судового засідання під час розгляду справи. Допит свідка починається з пропозиції головуючого розповісти все, що йому особисто відомо у даній справі, після чого йому ставлять запитання судді та учасники справи. За загальним правилом допитаний свідок залишається у залі судового засідання. Після цього оголошуються показання свідків, зафіксовані письмово.

Письмові докази оголошуються та пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а у необхідних випадках -- також експертам і свідкам. Для точного встановлення змісту пошкодженого письмового доказу можливе призначення експертизи або допит осіб, які склали документ, як свідків.

Речові докази оглядаються судом, а також пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках -- також експертам, спеціалістам і свідкам.

Закінчується ця частина судового розгляду тим, що головуючий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення. Після їх заслуховування суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Судові дебати являють собою промови сторін та інших осіб, які беруть участь у справі щодо висновків стосовно дослідження обставин справи з приводу всього фактичного матеріалу і доказів, перевірених і з'ясованих у процесі доказування; висловлюються пропозиції чи підлягає задоволенню заявлена вимога і на підставі яких норм права. Першому надається слово позивачеві, за ним його представникові, третій особі на його стороні, потім -- відповідачеві, його представникові, третій особі на його стороні. За ними виступає третя особа із самостійними вимогами. Тривалість судових дебатів не може обмежуватись. Але допустимо спинити промовця, в разі повтору чи виходу за межі справи. Промовці за дозволом суду можуть обмінятися репліками. Право на останню репліку належить відповідачеві та його представникові.

Заключною частиною розгляду справи є вихід суду після судових дебатів до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, оголошення приблизного часу його проголошення. Рішення ухвалюється з додержанням таємниці нарадчої кімнати. При цьому визначається наявність обставин, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявність інших значущих даних і доказів на їх підтвердження; правовідносини, зумовлені встановленими фактами; правова норми, яка їх регулює; питання задоволення позову, розподілу судових витрат; наявності підстав для негайного виконання рішення; наявності підстав для скасування заходів забезпечення позову. Рішення викладається письмово і підписується всім складом суду, який бере участь в ухваленні рішення.

Рішення суду проголошується прилюдно. Усі присутні у залі судового засідання вислуховують його стоячи. Потім головуючий роз'яснює зміст ухваленого і оголошеного рішення, порядок і строк його оскарження.

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає, що строк судового розгляду цивільної справи має бути “розумним", але не може перевищувати двох місяців, а для окремих категорій справ - одного місяця. Такий скорочений строк розгляду встановлюється для справ про поновлення та роботі, а також про стягнення аліментів. Перебіг названих строків починається з дня відкриття провадження у справі. Передбачена можливість продовження названих строків, але не більше ніж на 15 днів. Це можливо у виняткових випадках за клопотанням сторін та з урахуванням особливостей розгляду справи. Слід окремо відзначити, що продовження строку розгляду справи, про яке йде мова, можливе лише за наявності всіх трьох названих обставин [8, с.251].

Науковці вказують, що однозначно визначити який строк розгляду справи є розумним, неможливо [7, 18, c, 313-314]. Висловлюється думка про те, що розумним є строк, протягом якого суд може правильно вирішити справу у передбаченій законом процесуальній формі. В основу судження про те, чи є даний строк розгляду справи розумним, слід покладати такі чинники, як складність даної справи, поведінка позивача і державних органів. Протягом названого строку суд повинен вчинити весь комплекс процесуальних дій, що пов'язані з розглядом та вирішенням справи. Пленум Верховного суду України відзначає, що навмисне порушення процесуального закону чи несумлінність, які спричинили несвоєчасний розгляд та тяганину при розгляді цивільних справ та істотно обмежили права і законні інтереси громадян, слід розглядати, з урахуванням конкретних обставин, як неналежне виконання професійних обов'язків судді. [11].

Важливо відзначити обстановку, в якій відбувається розгляд цивільної справи. Як відомо, найчастіше її не можна назвати доброзичливою та спокійною. А відтак, головуючий повинен уміти згладжувати "гострі кути". Мова йде не лише про врегулювання уже виниклих, а й попередження можливих конфліктів. З цього випливає, що головуючий повинен коректно ставитись до будь-якого учасника процесу, вміти не лише вислухати, а й почути його. [9]

Дієвим засобом встановлення сприятливої психологічної обстановки під час розгляду справи може стати застосування заходів процесуального примусу. Це дисциплінує не лише учасників процесу, а й будь-кого присутнього при розгляді справи. Підставою для їх застосування є порушення особою встановлених у суді правил або протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства (ч.1 ст. 90 Цивільного процесуального кодексу України) [21].

Але законодавство не визначає, в чому саме можуть проявитись названі порушення. На думку науковців, в даному випадку йдеться про поведінку, що перешкоджає нормальному перебігу судового розгляду справи, свідчить про явну неповагу до суду, має на меті протидію розпорядженням головуючого, є проявом небажання дотримуватись встановленого порядку проведення судового засідання, зневаги до інших осіб. [3, с. 362].

Отже, підставу застосування до особи заходів процесуального примусу можна визначити як протиправну винну поведінку учасника процесу або іншої присутньої в залі судового засідання особи, що порушує встановлений порядок судового засідання [16, с. 350-351].

Разом з тим, як вказує Д. Луспеник, непоодинокими є випадки, коли суддя прагне демонстративно підкреслити своє провідне становище в розгляді справи, чим формує у учасників процесу сумніви в своїй неупередженості та об'єктивності. Натомість в судовому процесі головне - не виграти словесну дуель, а довести переконливість доказів своєї позиції по справі. [8. c.255]

Варто особливо відзначити, що деякі дії учасників процесу, зовні подібні до протиправних, не можуть визнаватись такими в силу того, що особа здійснює їх в межах своїх повноважень. Маються на увазі численні клопотання, зауваження, відводи, які не є достатньо обгрунтованими. В розглядуваному випадку мова не йде про те, що суд помилково задовольняє їх і тим самим сприяє сторонам у вчиненні дій, що можуть негативно позначитись на розгляді справи [23]. Наголосимо на необхідності доведення того, що дана дія сторони являє собою зловживання правом. Ініціювати це може як суд, що вправі обговорювати розглядуване питання, так і учасники процесу, що можуть вимагати застосування до даної особи заходів процесуального примусу, надавши докази того, що дії даної особи являють собою зловживання правом.

Як приклад зловживання правом можна навести клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, яке подається в судовому засіданні або незадовго до нього, вимога про витребування документів, що не можуть бути використані як докази у даній справі в силу того, що не мають відношення до неї. Скажімо, при розгляді справи про стягнення заробітної плати не має значення організаційно-правова форма підприємства-відповідача, отже підстав для задоволення вимоги витребувати його установчих документів немає.

Як бачимо, стадія судового розгляду займає провідне місце в цивільному процесі як така, в рамках якої відбувається дослідження обставин справи та перевірка їх доказами. Саме на цій стадії сторони реалізують належні їм процесуальні права та обов'язки, діючи на засадах диспозитивності та змагальності.

Розділ ІІ. Позивач як учасник судового розгляду справи

Конституція [5]і Цивільний процесуальний кодекс України[21] гарантують кожному право на судовий захист його прав, свобод та інтересів. Зауважимо, що суд не може відкрити провадження у справі з власної ініціативи, тобто не на підставі позовної заяви. При її поданні не важливо чи дійсно права даної особи порушуються, оспорюються чи не визнаються, натомість це буде встановлено судом при розгляді цивільної справи. На даному етапі достатньо відповідного добросовісного припущення.

Як відомо, позивач - це та сторона цивільного процесу, на захист прав, свобод чи інтересів якої відкривається провадження у справі. В більшості випадків саме він є ініціатором цивільного процесу. Провідна роль позивача серед учасників процесу надає йому певні переваги, а саме: він обирає спосіб захисту права, свободи чи інтересу, що буде застосований судом в разі задоволення позовних вимог, на власний розсуд обирає час звернення до суду, визначає предмет і підставу позову, а отже і межі судового розгляду справи.

Як і будь-який інший учасник цивільного процесу, позивач повинен мати цивільну процесуальну правоздатність та цивільну процесуальну дієздатність, тобто можливість бути носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків та реалізовувати їх власними діями. Наголосимо, що в даному разі обов'язковою є участь особи в цивільному процесі, оскільки поза ним розглядувані види правоздатності та дієздатності не існують.

Першим кроком особи на шляху захисту її права, свободи чи інтересу є подання позовної заяви, яка є зовнішнім виразом позову. Позов можна розглядати як засіб судового захисту, форму звернення особи до суду з проханням про вирішення правового конфлікту.

За характером матеріально-правової вимоги можна виділити: позови про визнання (ті, предметом яких є встановлення наявності чи відсутності спірних прав або правовідносин); про присудження (ті, в яких йдеться про зобов'язання відповідача до вчинення тих чи інших дій або утримання від їх вчинення), про перетворення (ті, що мають своєю метою зміну чи припинення спірних правовідносин). Окремо виділяють позови, спрямовані на захист права власності: віндикаційний (про витребування речі з чужого незаконного володіння) і негаторний (про усунення перешкод у користуванні майном, не пов'язаних із позбавленням володіння).

Розгляд переважної більшості судових справ відбувається у позовному провадженні, головними ознаками якого є наступні: наявність спору про право, участь у справі двох сторін - позивача і відповідача, які мають протилежні інтереси щодо задоволення даного позову, участь фізичної особи в будь-якому такому спорі, процесуальним засобом порушення діяльності по захисту прав є позов.

В літературі наголошується на відсутності законодавчо визначеного зразка позовної заяви, що міг би бути використаний як типовий. Письмова форма вважається додержаною, якщо позовна заява викладена на папері. Законодавство не встановлює обов'язкових вимог щодо формату паперу, способу викладення позовної заяви (рукописна чи надрукована) та кольору чорнила, що має бути для цього використане.