Подати для підтвердження своїх вимог або заперечень усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться -- до початку розгляду справи по суті. Відповідальність за невиконання цього обов'язку встановлена лише для сторін: відповідно до ч. 2 ст. 131 ЦПК докази, подані з порушенням цих строків, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Йдеться про користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Другу групу прав та обов'язків позивача, що властиві лише йому, складають такі.

Право збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову, змінити предмет або підставу позову. Варто наголосити, що реалізація двох останніх можливостей допускається лише до початку розгляду справи по суті. Названі права реалізуються позивачем самостіцно, тобто не потрібно погоджувати це ні з судом, ні з відповідачем, ні з будь-яким іншим суб'єктом. Натомість право укласти мирову угоду може бути реалізоване лише спільно позивачем і відповідачем.

Позивач вправі змінити або предмет, або підставу позову. Зміна і предмету, і підстави позову одночасно не допускається, оскільки в даному випадку йдеться фактично про подання іншого позову.[18, с. 97] Зміна підстав або предмету позову важлива з тактичної точки зору. Захист відповідача будується відповідно до тих вимог, що висуваються протилежною стороною, тобто позивачем. Законодавство не містить обмежень щодо кількості таких змін. Вчинення останнім розглядуваних дій вимагає від відповідача надання суду інших доказів в обгрунтування своєї позиції по справі, а також тактики захисту, яка відрізняється від тієї, на використання якої він розраховував раніше.

Натомість позивач таким чином виявляє аргументи відповідача, які надалі можна використати на власну користь, робить свої вимоги такими, щоб протистояти їм було якнайважче. Первинний (ще не змінений) позов може використовуватись як крок до заявлення тих позовних вимог, що їх позивач дійсно бажає заявити. При цьому найбільш дієвим є створення ситуації, коли відповідач змушений спростовувати свою попередню позицію.

Тактичне значення зміни розміру позовних вимог полягає в мінімізації державного мита, що сплачується при поданні позовної заяви. Крім того, сам розмір позовних вимог не впливає на те, як відповідач буде від них захищатись. Стає можливою перевірка наявних у відповідача доказів та аргументів. Цивільне процесуальне законодавство не пов'язує зміну ціни позову із зміною підстав позову.

Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Мирова угода -- це двостороннє волевиявлення, спрямоване на врегулювання спору шляхом взаємних поступок, може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету позову. За необхідності сторонам може наддаватись час для оформлення мирової угоди. Для цього в судовому засідання оголошується перерва.[11]

Отже, позивач є провідним учасником цивільного процесу. Саме він вирішує, які вимоги і до кого пред'явити і чи варто взагалі розпочинати судовий процес, в більшості випадків самостійно (а не через представника) його ініціює. Майбутнє вирішення справи на користь позивача багато в чому залежить від того, наскільки вдалою була його підготовка до судового процесу. Це стосується не лише збирання доказового матеріалу, залучення фахівців з відповідних галузей, а й складання позовної заяви. При цьому слід не просто дотриматись законодавчих норм щодо форми та змісту позовної заяви, а й сформулювати свої вимоги якнайчіткіше.

Розділ ІІІ. Різноманітні прояви діяльності позивача в суді першої інстанції

3.1 Взаємодія позивача з іншими учасниками судового процесу

3.1.1 Тактика взаємодії позивача з відповідачем

Як відомо, у справах позовного провадження завжди беруть участь дві сторони - позивач та відповідач. Вони є провідними учасниками судового процесу, оскільки саме їх спір є предметом судового розгляду, майбутнє судове рішення стосуватиметься правовідносин за їх участю і безпосередньо вплине на права та обов'язки позивача і відповідача у правовідносинах, з яких і виник розглядуваний судом спір. Разом з тим, хоча позивач і відповідач віднесені до однієї групи учасників судового процесу, для їх діяльності в суді характерним є ряд відмінностей, що пояснюється відстоюванням протилежних позицій щодо даної справи. Позивач ініціює розгляд справи в суді, висуває до відповідача вимоги, з якими той не погоджується. Відповідач прагне довести суду свою невинуватість у порушенні прав, свобод чи інтересів, про яке заявляє позивач, відповідно метою першого є відмова у задоволення позовних вимог.

Але, як ми вже встановили, серед сторін спору провідну роль відіграє позивач, оскільки саме він визначає предмет судового розгляду, а отже, і діяльність відповідача з захисту проти висунутих до нього (до відповідача) вимог. Як відомо, порядок розгляду справи судом детально регламентується, тож може скластись враження, що судовий розгляд справи відбувається за шаблоном, і позивач не в змозі якимось чином вплинути на результат вирішення спору. Іншими словами, мова йде про те, що від позивача нібито вимагається лише подання доказів на обгрунтування своєї позиції по справі, а в усьому іншому він є повністю пасивним. Але успіх вирішення справи на користь позивача є вміння не лише зібрати необхідні докази та подати їх суду, а й впливати на діяльність відповідача. Можна запропонувати наступні тактичні прийоми розглядуваного впливу.

Спілкування з відповідачем безпосередньо або через представника. Воно повинно мати цілеспрямований характер, а зміст повідомлюваної при цьому інформації має завжди контролюватись. Спілкування може мати на меті створення враження про безперспективність подальшого розгляду справи у суді. В такий же спосіб можливо спровокувати необдумані дії відповідача, що в подальшому буде використане на власну користь. При цьому не слід обговорювати якісь якості відповідача як особистості. Адже суд оцінює останнього лише як учасника спірних правовідносин. Крім того, якщо позивач має намір запропонувати укладення мирової угоди, протилежна сторона навряд чи на це погодиться після образливих висловлювань на свою адресу. Натомість, якщо до цього вдається відповідач, доцільно не вв'язуватись у перебранку, а звернути увагу суду на неприпустимість вчинюваних відповідачем дій. Також слід пам'ятати, що головна мета особи як позивача - переконати в своїй правоті суд, а не відповідача. Варто пам'ятати, що вирішення справи судом - це можливий, але не єдиний спосіб розв'язання виниклих суперечностей. При цьому якщо спілкування безпосередньо з відповідачем є складним (скажімо, через особисті стосунки), доцільно залучити до цього представника. При будь-якій взаємодії з відповідачем, в тому числі і при спілкування з ним, важливо вміти подивитись на спір з його позицій, уявити, що б робив сам позивач в такій же ситуації, якби був відповідачем і як сам би відреагував на такі дії. Цілком можливо, що поведінка відповідача виявиться саме такою, як уявляв собі позивач, таким чином останній уже знатиме, що можна протиставити цьому.

Розгляд справи відбувається в інтересах позивача, отже він може безпосередньо впливати на спосіб порушення справи, на те, до кого пред'явити позов, на час звернення до суду, межі судового розгляду справи та, у передбачених законодавством випадках, на підсудність.

Як відомо, законодавство передбачає випадки, коли справу в інтересах позивача можуть порушити прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. Названі суб'єкти мають всі права та обов'язки сторони справи крім права укладання мирової угоди. Відмова названих суб'єктів від заявлених вимог чи зміна заявлених вимог не позбавляє особу, в інтересах якої вони заявлені, права вимагати розгляду справи в первинному вигляді. Непідтримання особою заявлених в її інтересах вимог тягне за собою залишення заяви без розгляду. Таким чином, вирішальне значення має позиція не самого заявника, а особи, в інтересах якої він діє. Вбачається,. що найбільшу складність в даному випадку становить те, як можна переконати зазначеного суб'єкта у наяності підстав для звернення до суду. Як відомо, представництво інтересів громадянина в суді прокурором здійснюється за неможливості громадянина з поважних причин самостійно захистити свої права чи реалізувати процесуалььні повноваження. [12], а питання наявності цих підстав вирішується прокурором самостійно. Натомість у випадку з іншими суб"єктами наявність зазначених підстав має бути доведена. В розглядуваному випадку позивач отримує такі переваги, як несплата державного мита за подання позовної заяви, можливість вплинути на розгляд справи через суб'єкта, що безпосередньо звернувся в суд.

Законодавство передбачає випадки, коли позивач може вибрати з-поміж кількох судів один, до якого він і бажає звернутись із позовом. В. Кравчук відзначає, що найчастіше особа може обирати між 2 судів.[6]. За рахунок цього можливе спрощення участі в процесі для себе та ускладнення - для відповідача. Таким чином, при виборі суду слід керуватись тим, що найкраще подавати позов за своїм постійним місцем проживання; там, де відповідач не зможе впливати на суд в силу свого службового становища.

Позивач може вплинути на підсудність заявлених вимог шляхом залучення співвідповідачів; корегування позовних вимог; пред'явлення позову до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме. В першому випадку як правило складнощів не виникає. Так, позивач вправі звернутись до суду за місцем проживання будь-кого з відповідачів. Якщо це не дає змоги звернутись до того суду, розгляду справи яким бажає позивач, можливо використати такий прийом, як коригування позовних вимог. Це може здійснюватись шляхом додання додаткової вимоги, щодо якої передбачена альтернативна підсудність, до основної вимоги. В третьому випадку можливе пред'явлення позову за місцезнаходженням майна відповідача (відзначимо, що майно (речі, оскільки дише вони характеризуються місцезнаходженням) відповідача знаходиться в різних місцях, що і дає позивачу можливість вибору суду,. який розглядатиме справу. В даному разі можна виходити не тільки з місцезнаходження майна взагалі, а й з місцезнаходження того майна, що є найдорожчим), за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування, за останнім відомим зареєстрованим місцем заняття. Всі названі обставини підлягають доведенню.

Позивач може просити суд про забезпечення позову, тобто про вжиття заходів, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення висунутих вимог. Забезпечення позову здійснюється за письмовою заявою заінтересованої особи (в нашому випадку це позивач), якщо вона вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання прийнятого на її користь рішення суду. Суд не може вжити розглядуваних заходів за власною ініціативою. Вжиття заходів забезпечення позову з одного боку полегшує майбутнє здійснення прав позивача, а з іншого - накладає на відповідача додаткові обов'язки, виконання яких може суттєво позначитись, наприклад, на виконанні його службових обов'язків, або потягти за собою будь-які інші наслідки, з якими відповідач не може миритись з тих чи інших причин. Отже, це підштовхне його до пошуку варіанту вирішення виниклого спору або змусить піти на поступки позивачу.