Дієвим тактичним прийомом є також залучення до участі у справі співвідповідача (співвідповідачів). Відомо, що в разі участі у справі кількох осіб на стороні позивача або відповідача кожна з таких осіб діє в судовому процесі самостійно. Отже, дії одного зі співвідповідачів не будуть мати обов'язкового характеру для всіх осіб, що є співвідповідачами по справі, разом та для кожної з цих осіб, взятої окремо. З огляду на наведене може здатись, що якщо у справі беруть участь один позивач і кілька відповідачів, для першого завжди складається несприятлива ситуація, оскільки процесуально йому протистоять кілька осіб, кожна з яких має свою позицію по справі, і аргументи кожної з цих осіб треба зводити нанівець, не залишаючи поза увагою доказів, надаваних кожним іншим співвідповідачем. Але ту ж ситуацію можна обернути на свою користь, оскільки жоден зі співвідповідачів не зацікавлений у тому, щоб задовольняти висунуті вимоги. Як уже було сказано, кожен зі співвідповідачів обстоює власні інтереси, відмінні від тих, які обстоює будь-хто з інших співвідповідачів. Отже, це може бути використане для того, щоб спровокувати конфлікт між співвідповіддачами. Як відомо, в розглядуваному випадку позовні вимоги пред'являються не до кожної особи у певній частці, а до всіх осіб в цілому, тобто в подальшому матиме місце солідарне виконання зобов'язання. Ми знаємо, що в такому випадку можна вимагати виконання як від всіх осіб одразу, так і від будь-кого з них, пред'явивши вимогу виконання всього зобов'язання. Таким чином позивач отримує більше можливостей для виконання рішення.

Ми вже встановили, що звернення до суду не робить сторони пасивними у вирішенні спору, вони не позбавляються можливості пропонувати шляхи врегулювання виниклих протиріч. З такої точки зору слід розглядати заявлення позивачем вимог двох категорій - основних та додаткових. Надалі позивач може запропонувати задовольнити основні вимоги в обмін на те, що від додаткових відмовиться. Але говорити про цей прийом як про гарантовано дієвий не слід, оскільки подальший ефект цілком залежить від суб'єктивного бажання відповідача.

Для позивача більш вдалою видається протилежна ситуація, коли він подає не один позов, а кілька. При цьому скоріш за все вони розглядатимуться в різний час і різними судами. Крім того, всі вимоги можуть бути заявлені не одразу. І нарешті, чим більше справ, у яких бере участь дана особа, тим їй складніше здійснювати свій захист.

Таким чином, при підготовці до судового процесу, особа має звернути особливу увагу на формулювання своїх позовних вимог, їх підсудність. Важливе значення з тактичної точки зору має кількість відповідачів, а також кількість позовів, за якими відповідачем є одна і та сама особа.

3.1.2 Тактика допиту свідків

Досить ефективним засобом доказування в цивільному процесі є свідчення свідків, тобто осіб, обізнаних з будь-якими обставинами, що стосуються справи. Підставою залучення свідків до участі в судовому процесі є заява про їх виклик.

Допит свідка можна поділити на кілька етапів: підготовка допиту; анкетування свідка; розповідь свідка; встановлення психологічного контакту; перехресний допит; фіксація показань свідка; оцінка показань свідка. Тепер розглянемо особливості підготовки та проведення допиту свідка.

Підготовка допиту включає: визначення мети допиту (отримати нову чи підтвердити наявну інформацію), збирання та дослідження інформації про свідка (наприклад, про його оточення, стосунки з іншими учасниками процесу), визначення прийомів допиту (окремо щодо кожної особи), складання плану допиту (визначення питань, що будуть задані свідку. План допиту можна почати з запису фактів, які необхідно встановити, а потім сформулювати запитання щодо кожного факту). Доцільно ставити себе на місце іншої особи, яка також допитуватиме даного свідка, щоб з'ясувати, що саме вона прагне дізнатись, а також прогнозувати дії самого свідка. Для того, щоб з'ясувати позицію свідка щодо розглядуваної справи можуть бути використані такі тактичні прийоми, як попередня бесіда зі свідком.

Спроби встановлення психологічного контакту повинні здійснюватись уже під час вільної розповіді свідка. Рекомендується спостерігати за ним, дивитися у вічі, хитати головою на знак розуміння та ін. Дієвими можуть бути також: звернення до закону; збудження інтересу до допиту чи допитуючого; звернення до логіки; підвищення емоційного стану.