Не викликає сумніву, що основу тероризму становить соціальний конфлікт. Тероризм є проявом деструктивної правосвідомості, тож, для запобігання цьому явищу вкрай важливо виявити особливості способу мислення та мотиваційні механізми носіїв такого типу світосприйняття.

Проблеми тероризму вивчалися такими вітчизняними правниками, як Я.Ю. Кондратьєв, В.О. Глушков, В.В. Крутов, С.М. Мохонук, В.Ф. Антипенко, М.А. Погорецький, Ю.М. Коцюбинська, В.П. Ємельянов, М.В. Семикін, М.О. Свірін, В.А. Ліпкан, С.С. Яценко. Першу кримінально-правову оцінку цьому явищу дала в 1993 році С.О.Допілка на прикладі морського тероризму.

Аналіз робіт наведених вище науковців, а також публікацій закордонних авторів дозволяє зробити висновок, що правосвідомість терористів здебільшого деформована, оскільки ними визнаються тільки їх права та вимоги; вони позбавляють основних природних прав тих людей, проти яких здійснюється терористичний акт: права на життя, на безпеку, на власний світогляд. Терористи завдають своїми діями руйнівного впливу суспільній та індивідуальній правосвідомості, оскільки підривають віру людини у справедливий правопорядок, надійність правоохоронної системи.

Розвиток сучасного тероризму характеризується такими тенденціями:

- по-перше, він все активніше зрощується з організованою злочинністю, методи і техніку якої швидко пристосували до своєї діяльності терористичні організації. Терористи відрізняються від «загально-кримінальних» злочинців лише мотивацією своїх дій. Мета терористичного акту - не особиста вигода, а виконання певної політичної або ідеологічної вимоги;

- по-друге, терористичні організації набувають все більш інтернаціонального характеру. Через стрімке зростання транснаціональної злочинності ООН приділяє все більшої уваги необхідності міжнародної кооперації і більш тісній співпраці у боротьбі із злочинністю, тероризмом, контрабандою вогнепальної зброї та наркобізнесом;

- по-третє, тероризм набуває вигляду індустрії, оскільки великі кошти не тільки вкладаються у цю діяльність, а й повертаються до вкладників з прибутком.

Вчені виокремлюють об'єктивні та суб'єктивні чинники, які породжують тероризм. Розуміння цих причин розкриває більші можливості для аналізу відповідного явища та пошуку шляхів боротьби з ним [34, с.65-67].

Так, об'єктивними причинами тероризму вважаються:

а) нерозв'язаність соціальних (зокрема територіальних, як, наприклад, конфлікт у Нагорному Карабасі між вірменами й азербайджанцями), національних чи релігійних проблем, що мають для конкретної соціальної, національної, релігійної чи іншої групи суттєве значення, пов'язане з її самооцінкою і самосприйняттям, традиціями та звичаями;

б) війна або військовий конфлікт, у межах якого терористичні акти стають частиною воєнних дій (Чеченська війна в Російській Федерації);

в) наявність країн чи соціальних, національних, релігійних чи інших груп, що відрізняються від своїх близьких і далеких сусідів високим рівнем матеріального добробуту й культури і через свою політичну, економічну та військову могутність або інші можливості диктують свою волю іншим країнам чи соціальним групам (відносини США з деякими країнами світу, наприклад, з Іраком);

г) існування, як правило, таємних організацій, зокрема релігійних, сектантських (наприклад, секта в Японії «АУМ Сінріке»), які наділяють себе магічними й месіанськими здібностями, виробляють єдино правильний, на їхню думку, шлях до порятунку людства, докорінного покращення його життя, створення ладу загального добра, справедливості й добробуту або вічного порятунку душі;

ґ) невирішеність економічних і фінансових питань, зниження життєвого рівня, стан психологічного дискомфорту, тривоги й безвихіддя, загострене почуття соціальної справедливості, незахищеності;

д) слабкість державної влади, її установ та інститутів, нездатність правоохоронних органів вчасно виявляти і знешкоджувати терористів і тих, хто готує терористичні акти;

е) порушення прав і свобод людини і громадянина щодо представників певної соціальної, національної чи релігійної групи, принизливе, зневажливе ставлення до них, невжиття необхідних заходів для їх економічного та духовного розвитку;

є) доступність бойового потенціалу тощо.

Серед суб'єктивних причин, що породжують сучасний тероризм, найбільш актуальними вважаються:

а) наявність визнаних (можливо, частково виправданих чи обґрунтованих) владних намагань в окремих осіб (як приклад, Усама Бен Ладен), груп чи організацій (наприклад, радикальне угрупування «Ісламська держава»), соціальних спільнот, коли їх намагання суперечать соціальним, релігійним, національним чи іншим групам і нормам моралі і права, що перешкоджають реалізації відповідних намагань;

б) свідомий вибір терористичного насильства для масової пропаганди своїх намагань і якнайбільш ефективної зброї в боротьбі за владу з опонентом (політика більшовицької влади за часів установлення соціалістичного ладу після Жовтневого перевороту 1917 року, діяльність єврейських екстремістських груп «Штерн» та «Ірнун» у визвольній боротьбі з протекторатом Великобританії в Палестині й завоювання політичної незалежності та визнання держави Ізраїль);

в) підтримуване, позитивне ставлення до терористів з боку їхнього соціального оточення, населення, окремих груп; посилення впливу неформальних норм, що криміналізують суспільні відносини, за яких закон припиняє забезпечувати необхідний рівень соціального захисту значної частини населення;

г) зміна понять про порядок і справедливість, утвердження принципів поведінки, у межах яких насильство стає «законним» засобом досягнення політичних та інших цілей (судові процеси 1934-1954 рр. у СРСР над «ворогами народу»; диктатура чорних полковників у Греції, за часів дії якої страчено близько 60 тис. осіб в середині 60-х років ХХ ст.; у 70-ті роки минулого століття під час керівництва КНР Мао Цзедуном знищено понад 50 млн. громадян; у 80-ті роки - в Чилі при Піночеті і т.п.);

ґ) звернення до духовної спадщини політичних, релігійних та інших організацій екстремістської спрямованості, у яких культ сили та зброї вважається обов'язковим елементом побуту і способу життя (як це відбувалося у фашистській Німеччині за часів правління А.Гітлера);

д) усвідомлення себе національними й релігійними спільнотами як пригноблених, позбавлених прав і свобод, відчуття необхідності захисту будь-якими засобами;

е) створення образу ворога, що стає об'єднувальним підґрунтям для осіб, схильних до екстремістських дій;

є) бажання продемонструвати іншій соціальній, національній, релігійній групі свою перевагу й одночасно залякати її, руйнування історичних, культурних, моральних, гуманістичних цінностей тощо.

Таким чином, у терориста або терористичного угрупування виникає «особливий» тип правосвідомості, який передбачає визнання тільки власних прав і нехтування правами інших. Правосвідомість терориста сконцентровано не на правових, а на деструктивних методах вирішення суперечностей. Тероризму, як специфічному різновиду соціального насильства, передує суттєва трансформація морально-світоглядних чинників суспільної та індивідуальної свідомості. Сутність цієї трансформації виявляється в необґрунтованому розширеному уявленні про застосування насильства з боку влади, у зміні світогляду, за яким відбувається поділ людей на «своїх» і «чужих», а також в обґрунтуванні фізичного знищення супротивників, примітивізації суспільних відносин, можливості порушення правових норм і в занедбанні загальнолюдської моралі, месіанських претензіях лідерів окремих суспільних груп [129, с.20].

Як правило, деструктивна правосвідомість виникає не тільки на підставі індивідуальних психологічних настанов, а й на ґрунті тоталітарних ідеологій, релігійних культів, у яких закладені в різних формах ксенофобські ідеї. Зрештою виникають релігійні або політичні деструктивні культи як система світогляду і світосприйняття. В основі їх детермінації містяться етнопсихологічні, релігійні та класові суперечності, пов'язані з конфліктами різних етносів, класів і конфесій. Ядро деструктивних культів становлять зазвичай щирі фанатики, готові помирати заради своїх переконань, а їхня участь у терористичній діяльності стає засобом парадоксальної адаптації до реальної соціальної дійсності.

Проблема укладнюється тим, що терористи мають доступ до багатьох досягнень сучасних наукових технологій (зокрема, у галузі телекомунікацій, міжнародних комп'ютерних мереж тощо) і можуть застосовувати їх у своїх акціях, що не тільки поширює сферу їхньої діяльності, але й робить її прибутковішою. Дана тривожна тенденція буде загострюватись і далі, зокрема, завдяки постійному зростанню міжнародної комерційної та економічної діяльності, транспортних перевезень і туризму. Терористичні організації використовують різну інформацію й можливості розгалуженої банківської системи. Існує загроза застосування ними зброї масового ураження, передусім, хімічної та бактеріологічної. Терористи розробляють або використовують існуючі в комунікаційному просторі порівняно доступні і дешеві технологічні розробки, застосування яких з руйнівною метою можна порівняти з наслідками війни. Вони здатні вплинути на загальнонаціональний рівень свідомості й «перепрограмувати» націю на неадекватну поведінку (наприклад, зумовити ненависть до окремих осіб, соціальних груп або народів).

Деструктивна правосвідомість може поширюватися й серед пересічних громадян під впливом трагічних подій, що призводить до антисоціальної поведінки окремих осіб або суспільних груп.

Збільшення випадків тероризму за останні роки призвело до того, що його вплив став помітний у країнах, які раніше ніколи з цим не стикалися [124, с.46]

Терористичні акти стають дедалі старанніше організованими і жорстокими за допомогою найсучаснішою техніки, зброї, зв'язку. У різних регіонах світу політичними і націоналістичними радикалами, що взяли на озброєння методи терору задля досягнення своєї мети, організована наявність розгалуженої мережі підпілля, складів зброї та боєприпасів вибухових речовин, які забезпечують структури, фінансові установи. Як прикриття для терористичних організацій функціонує система фірм, компаній, банків і фондів.

Природа тероризму є унакільним симбіозом конспірації і прагнення до широкого висвітлення своїх діянь у засобах масової інформації, щоб вони одержали якомога більший резонанс, вплинули на значну частину населення й за допомогою залякування сприяли впливу на уряди. У цю систему входять і такі дії, як публікація в засобах масової інформації різних маніфестів, декларацій, комюніке, листівок. Це стає невід'ємною складовою терористичних операцій.

Чисельна кількість терористичних актів здійснюється з використанням легального прикриття, зокрема, дипломатичних зв'язків, різнноманітних контактів з офіційними інститутами держав, політичними партіями та громадськими організаціями. Значну підтримку терористичні організації отримують від реакційних релігійно-політичних сил і рухів, а також мафіозно-кримінальних міжнародних кланів і груп.

Географія сучасного тероризму, на жаль, має тенденцію до постійного розширення. Однією з причин цього стають соціальні суперечності та конфлікти, обумовлені майновим і соціальним розшаруванням. Відтак стає цілком очевидним, що носіями деструктивної правосвідомості найчастіше стають люди, незадоволені своїм соціально-економічним становищем, а тому вони і є більше схильними до протиправної поведінки.