4. Терор може бути легітимним (наприклад, проголошена більшовиками диктатура пролетаріату, «червоний терор»), а тероризм завжди знаходиться поза законом.

5. Терор, в силу своєї масштабності та системності, є очікуваним явищем, тим часом коли тероризм передусім характеризується раптовістю.

6. Суб'єктом вчинення тероризму може бути одинак, тим часом коли терор - явище масове [104, с.39-41].

Терористичний акт - це одиничний прояв тероризму, тобто сама дія, яка привертає увагу державних органів та громадськості до конкретної проблеми або ситуації. Безпосереднім завданням теракту є захоплення заручників, вбивство або викрадення політичних діячів, одержання грошей, спеціальних матеріалів, транспортних засобів або зброї, звільнення політичних в'язнів, поширення загального стану страху та паніки. Терористичним актом слід вважати будь-які насильницькі дії проти будь-яких осіб, якщо вони супроводжуються прагненням до широкого розголосу, спрямовані на залякування населення чи його частини і переслідують мету - здійснити вплив на розвиток подій.

Українське законодавством під терміном «терористичний акт» розуміє лише ті дії, ознаки яких передбачено в диспозиції ст.258 КК [88], тим часом, коли, згідно з Конвенцією Ради Європи про запобігання тероризму «терористичний акт» розглядається як складова частина більш широкого поняття - «злочини терористичної спрямованості», яке, в свою чергу, охоплюється ще більш широким поняттям - «терористична діяльність», до якої, окрім злочинів терористичної спрямованості, входить також сприяння таким діянням у будь-якому вигляді: створення терористичної групи чи терористичної організації; фінансування терористичної діяльності; підготовка терористів; пропаганда і поширення ідеології тероризму і т. ін. [74].

Використання ж в Кримінальному кодексі України вузького поняття «терористичний акт» породжує не лише невідповідність їх міжнародним стандартам, але також проблеми і протиріччя в антитерористичному законодавстві взагалі й в кримінальному зокрема.

В.П. Ємельянов зазначає, що терористичний акт є генетично близьким, але не співпадає з поняттям тероризму, оскільки для теракту є обов'язковими всі ознаки тероризму, окрім суспільної небезпечності. І тому при графічному зображенні тероризму і теракту вони будуть утворювати собою систему двох кіл, що перетинаються [43, с.41]. Втім, така позиція не відповідає кримінальному закону, адже суспільна небезпека є обов'язковою ознакою будь-якого злочину, а терористичний акт - це злочин (ст.258 КК). Тому точніше було б зазначити, що терористичний акт і тероризм мають співвідноситися як частина і ціле.

1.3 Становлення та розвиток відповідальності за терористичний акт в кримінальному законодавстві

Тероризм - це явище, знайоме людству ще з давніх часів. Його історія починається з утворення терористичної групи сікаріїх - членів секти, що діяла в Палестині в І сторіччі нової ери. Головною зброєю її членів був кинджал або короткий меч (сека), захований під одягом. Сікарії застосовували незвичайну тактику - атакували супротивника серед білого дня, переважно під час свят, коли Єрусалим був переповнений юрбами людей. Вони думали, що юрба зі своєю щільністю і тиснявою стане для них чимось подібним до темряви, в якій легше залишитися непоміченим або сховатися від переслідування. Сікарії знищували представників династії Іродів, руйнували їхні палаци, спалювали зерносховища, виводили з ладу системи водопостачання.

Втім, заради справедливості слід зазначити, що елементи терористичного насильства можна простежити і в значно більш стародавні часи. Так, ще з чотирнадцятого тисячоліття до нашої ери державний тероризм виявлявся у вигляді деспотичних державних устроїв, якими були централізовані рабовласницькі держави. З певними застереженнями, прообразом сучасного терористичного акту можна вважати вбивство давньоримського імператора Юлія Цезаря, адже воно мало на меті вирішення політичних питань шляхом публічного застосування насильства.

Жах наводили на народи Ближнього Сходу хрестоносці. Система поборів ясаку, яку використовувала Золота Орда, будувалась на загрозі набігів, розправ, спустошень.

Як Середньовіччя, так і епоха Відродження містить чимало прикладів внутрішньодержавних змов і вбивств політичних діячів. Папи навіть «легалізували» у своїх едиктах вбивство королів та імператорів, які не підкорялися Святому престолу. У Середні віки представники мусульманської секти вбивали префектов і халіфів. Тоді ж терористичні акти на політичному підґрунті практикували деякі таємні товариства Індії та Китаю.

Судовий терор в Росії був характерний для внутрішньої політики Івана IV (Грозного) у період опричнини. Позасудовий державний терор почався там у часи «смути» напочатку ХVІІ ст. і використовувся для знищення політичних супротивників.

Як вже зазначалося, саме слово «терор» у перекладі з латині означає жах, страх, жахливість. Саме ця обставина й визначає терор як особливу форму політичного насильства, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю та удаваною ефективністю. Ці особливості визначили широке використання терору протягом людської історії як засобу політичної боротьби в інтересах держави, організацій та окремих груп осіб. Власне, самий факт публічної страти кримінальних або публічних злочинців чи процес аутодафе (публічне спалення на вогнищі єретиків, єретичних творів) у період середньовічної інквізиції, страта непокірних у період якобінської диктатури у Франції й інші політичні явища стали класичною формою терору в інтересах держави та католицької церкви.