Так, ще донедавна вважалося, що ризик виникнення тероризму в України є мінімальним, оскільки об'єктивні причини його поширення у нашій країні відсутні. Окремі умови, що сприяють проявам тероризму, нібито спосрерігалися науковцями, до них, зокрема, прийнято було відносити:

- глибока соціально-економічна криза, в якій опинилася Україна в 2008 році і яку так і не змогла по-справжньому подолати;

- високий рівень злочинності, зокрема, організованої;

- корумпованість державного апарату; зрощення кримінальних, бізнесових і державних структур;

- протистояння між політичними силами;

- зубожіння та люмпенізація значної частини населення при дуже невеликому прошарку «середнього класу», що породжує невдоволення суспільства та його поляризацію за майновим станом;;

- концентрація на території держави великої кількості об'єктів підвищеної небезпеки, що можуть стати водночас осередками терористичних актів (п'ять атомних електростанцій включно з Чорнобильською; хіміко-токсичні об'єкти: ВО «Азот» у м.Сєверодонецьку, Приморський завод у м.Одесі, Придніпровський хімзавод у м.Дніпропетровську тощо);

- наростання проявів сепаратизму на тлі спроби політиків створити «пасіонарний розлам» України на Східну й Західну (мовне питання, легенда про те, що «Донбас годує Україну тощо»);

- базування Російського Чорноморського флоту і тліюче вогнище напруженості в Криму;

- великомасштабний незаконний обіг зброї;

- девальвація моральних та духовних цінностей;

- слабкий контроль за нелегальною міграцією;

- відсутність єдиної Національної антитерористичної стратегії;

- участь України у багатьох миротворчих операціях, експорт нею зброї на світовий ринок;

- географічна наближеність до держав, де регулярно спостерігаються хвилі терористичних актів;

- посилення геополітичної напруженості у світі; значимість українських транспортних коридорів для Європи [144, с.45].

Втім, незважаючи на всі ці фактори, на практиці серйозного ставлення до цього питання ані з боку держави, ані з боку громадянського суспільства не було.

Однак, з початком російсько-української війни в Україні різко зросли терористичні загрози по всій території країни. Різке збільшення кількости терористичних актів, здійснених протягом останніх двох-трьох років в різних регіонах України (наприклад, кривавий теракт в Одесі у травні 2014 року, вибух 22 лютого 2015 року у Харкові, від якого загинуло четверо людей, в тому числі один неповнолітній), свідчать, що терор стає одним із ключових засобів так званої гібридної війни, яку влада Росії провадить проти України.

Упродовж усіх попередніх років незалежности до початку збройної агресії РФ в Україні майже не було подібних диверсій, адже наведені вище об'єктивні та суб'єктивні причини для поширення тероризму всередині країни насправді були відсутні.

Характер здійснених терористичних актів, об'єкти терористичних атак, географія їх поширення засвідчують, що Україна зіткнулася з дією державного російського тероризму, планованого й координованого з єдиного центру, здійснюваного професійно підготовленими представниками спецслужб РФ та їхньою агентурою.

Терористичні акти в різних регіонах України не можна вважати формою антиурядового повстання, оскільки вони не мають ознак тероризму згідно з міжнародно-правовим визначенням. Тероризм - це цілеспрямована атака мирного населення (а не військовослужбовців або високопосадовців), що має на меті залякати якомога ширше коло населення, позбавити його відчуття безпеки, щоб домогтися ухвалення державою, міжнародною організацією, фізичною чи юридичною особою або групою осіб будь-якого рішення чи утримання від нього.

Метою терористичних актів є зміна свідомости та поведінки населення у вигідному для замовників цих актів напрямку. Тому одним з елементів успішного терористичного акту є швидка реакція екстремістських організацій, що беруть на себе відповідальність за нього. В результаті населення постраждалого регіону переконується, що йдеться не про нещасний випадок чи дії окремої особи, а про спланований акт, що може регулярно повторюватись. Очікування повторення посилює відчуття паніки, стимулює громадський тиск на органи влади з метою запобігання подальшим терактам. Оскільки здебільшого уряд не може швидко знищити розгалужену в глобальному масштабі організацію, він змушений іти на поступки. Наприклад, після терактів у Мадриді 2004 року іспанський уряд під тиском громадськости вивів військовий контингент із Іраку.

В Україні терористичні акти переслідують іншу мету. Вони мають характер диверсій проти військових та стратегічних об'єктів, адресного залякування патріотично налаштованих активних громадян України. Відповідальність за їх здійснення не беруть на себе конкретні організації (або її покладають на неіснуючі утворення). Натомість, спостерігається намагання цю відповідальність перекласти на українську владу та громадян, як, наприклад, це було в Одесі.

Аналогічна ситуація - із харківським терактом. Російська пропаганда намагається створити ілюзію існування проросійського партизанського руху, що невидимо діє на більшості територій України, де населення нібито підтримує проросійські настрої. Водночас, більшість проросійських експертів поклали відповідальність за харківський теракт на українські спецслужби, що начебто прагнуть очорнити проросійських бойовиків.

Характерно, що вчинені російськими терористами вибухи зафіксовано в областях, де проросійські настрої є найсильнішими. В інформаційному плані метою таких дій є впровадження у масову свідомість населення цих областей (певна частина якого досі залишається орієнтованою на російську пропаганду) думки про зв'язок дій української влади, що веде військові дії на Донбасі, з незворотністю терористичної загрози. Водночас, цілеспрямовано транслюються посили про прихід миру в ці міста лише після «звільнення» російськими бойовиками. Розрахунок робиться на те, що подальша інтенсифікація тероризму сприятиме розчаруванню в українській владі та підтримці «мирного врегулювання» на умовах Росії, а після ймовірного наступу ця технологія посилюватиме лояльність населення до окупантів, з приходом яких нібито має закінчитися «безвладдя та хаос».

Окремим об'єктом терористичних атак російських диверсантів є лідери громадських думок, патріотично налаштовані громадяни України, що беруть активну участь у захисті конституційного ладу та територіальної цілісности держави. Залякування, а іноді й фізичне знищення про-українськи налаштованих громадян, мають на меті максимально зменшити публічні прояви (мітинги, акції протесту, використання національної символіки, волонтерський рух) державницької про-українскої позиції, захоплення публічного простору підривними проросійськими елементами.

Тож слід визнати, що Україні варто очікувати терактів і в центральних та західних регіонах - в Києві, Львові та ін. Тут мета полягатиме передусім у розчаруванні здатністю чинної влади захистити населення, стимулюватиме пацифістські настрої з метою анархізації внутрішньої політики України.

Зважаючи, що російська агресія спрямовується, зокрема, на підрив української державности зсередини, протидія тероризму, матеріальному та інформаційному саботажу та диверсіям виносить боротьбу з російським державним тероризмом на перший план. Причому, оскільки Україна зіткнулася з тероризмом, осередки якого перебувають поза межами нашої держави, то повністю унеможливити та усунути причини такого тероризму неможливо. Однак, слід працювати над мінімізацією його проявів шляхом всілякого звуження каналів дії, створення єдиної системи антитерористичної боротьби, максимального залучення громадян для виявлення, попередження та знешкодження терористичних елементів.

В багатьох країхнах світу терористи спираються на певні групи населення (здебільшого етнічні чи релігійні), що відчувають себе дискримінованими і підтримують антиурядові акції. Так, ісламський тероризм у західних державах є успішним завдяки чисельним діаспорам з мусульманських країн. Глобальні екстремістські організації користуються підтримкою лояльних груп населення, а також розвідкою союзних держав.

В Україні немає проблеми дискримінації населення (зокрема, російськомовного в регіонах, де переважно здійснюються теракти). Тому єдиною підтримкою терористів залишається діяльність спецслужб РФ, що зберігають організовану агентуру в Україні. Тому Служба Безпеки України має посилити активність у пошуку російських агентів та максимальному звуженні їхніх можливостей та механізмів інформаційного впливу на українське суспільство.

Крім того, з метою посилення боротьби з тероризмом в Україні б доцільно:

1. Створити єдиний координаційний центр протидії тероризму, який відповідатиме не лише за протидію терористичним проявам та їх попередження, а передусім за ліквідацію каналів поширення тероризму. При цьому, слід мати на увазі, що антитерористичний центр СБУ роками був глибоко інтегрований у співпрацю з подібними органами в РФ, тож методику його роботи російські терористи легко прочитують. Тому необхідними є кардинальні зміни кадрового складу, форм роботи, агентурної мережі, підвищення інституційних і матеріальних можливостей новосформованого єдиного центру антитерористичної боротьби. Негайно варто очистити українські спецслужби, воєнізовані формування та органи публічної влади від московської агентури, в тому числі, шляхом проведення люстрації, переатестації та перевірки на детекторі брехні.

2. Залучити фахівців з міжнародного права до професійного обговорення проблеми доцільності та наслідків розірвання дипломатичних відносин з Росією, висилання з України представників російського посольства та консульств, запровадження візового режиму з РФ із забороною перетинати кордон України певним категоріям росіян.

3. Обмежити інформаційні канали, якими користуються російські терористи, не припускаючи при цьому порушення свободи слова, і одночасно активізувати власну інформаційну політику з метою донесення до населення доказів участі Росії у військовому конфлікті на Україні та висвітлення реального стану справ на окупованих територіях.

4. Проводити на всій території держави антитерористичні навчання з метою надання громадянам інформації про правила поводження під час масових заходів, при виявленні підозрілих предметів, необхідності оперативно знайти вихід із транспортних засобів (в тому числі з метрополітену); формування у населення навичок надання першої медичної допомоги, через невчасність якої гине багато жертв тощо.

З кримінально-правової точки зору також необхідно зазначити, що продовження іменування де-факто існуючого на сході Україні військового конфлікту «антитерористичною операцією» є прямою перешкодою у боротьбі з таким суспільно небезпечним явищем, як тероризм, адже фактично унеможливлює правильну кваліфікацію відповідних дій, змішує війну з терором та нівелює діяльність правоохоронних органів щодо розслідування справжніх терористичних актів, від яких неможливо відокремити дії, що їх вчиняють бойовики на лінії зіткнення та в мирних населених пунктах окупованого Донбасу.

1.2 Сучасне розуміння понять: терору, тероризму та терористичного акту в правовій системі