На тлі зростання терористичних загроз, з якими зштовхнулася українська держава протягом останнії років стають особливо актуальними нормативні проблеми у регулюванні боротьби проти тероризму. На жаль, українці змушені на досвіді власної правової системи відчути всю жахливість наслідків неправильного та розширювального тлумачення як самого поняття тероризму, так і терористичної діяльності загалом. Натомість, створення досконалої системи боротьби з терористичною діяльністю є неможливим без розуміння таких основоположних понять, як терор, тероризм та терористичний акт.

Проблеми універсалізації визначень наведених вище складних понять досліджувалася такими науковцями як Р.М. Севдімалієв, В.П. Ємельянов, В.І. Литвиненко, Б. Хоффман, К. Прабга та ін. Однак досягни єдиної точки зору з цього приводу, визнаної на національному та міжнародному рівнях, віднайти дотепер так і не вдалося.

Розробка поняття тероризму - це одна з найскладніших проблем світової науки та практики боротьби зі злочинністю. Це обумовлено як складністю самого явища, яким є тероризм, так і факторами суб'єктивного характеру, міжнародними та внутрішньодержавними. Однак, спроби створити загальне поняття тероризму продовжуються і можуть досягти успіху, що підтверджується досвідом прийняття на міжнародному рівні визначень таких не менш складних понять як геноцид та агресія [43, с.17].

В низці міжнародних конвенцій, нормативно-правових актах окремих держав та численних працях науковців наводиться величезна кількість визначень поняття «тероризм». Нерідко вони суперечать один одному та, крім того, є або занадто обмеженими та вузькими, орієнтованими в кінцевому рахунку на конкретні терористичні акти і виключають їх багатостороннє тлумачення, або, навпаки, загальними та широкими, щоб не виключити будь-якого можливого тлумачення тероризму [140, с.408]. Тому, для комплексного дослідження цього поняття є необхідним аналіз різних його визначень та підходів до його тлумачення, щоб в кінцевому результаті виокремити ті ознаки тероризму, що є спільним для всіх цих визначень.

Почнемо з етимології. Слово «тероризм» походить від французького «terrorisme», що означає насамперед режим якобінців під час Великої французької революції. На відміну від сучасного значення, в той час це поняття мало виключно позитивну конотацію. Так званий «режим терору» був створений з метою укріплення демократії, як би парадоксально це сьогодні не звучало. Звісно, що наразі таке визначення тероризму, яке і досі застосовується у ряді словників, вже є непридатним для будь-якого застосування анахронізмом [154].

Латинське слово «terror» означає страх, жах. Тож, тероризм можна пов'язати з будь-якими діями, що використовують залякування як спосіб досягнення мети. І в цьому полягає головна проблема визначення даного поняття, - занадто широке коло застосування. До того ж, визначенням тероризму переважно займались не тільки і не стільки юристи, як люди інших спеціальностей, що і спровокувало не юридичне, а побутове його трактування в літературі [69].

Інша проблема полягає в суб'єктивному ставленні до тероризму: одна й та сама особа може сприйматися різними групами як терорист або як борець за свободу. Достатньо згадати, наприклад, боротьбу учасників «ОУН» на території міжвоєнної Польщі або бійців «Правого сектору» під час революційних подій січня-лютого 2014 року у м. Києві. Емоційна забарвленість цього терміну також додає певної складності до його правового визначення. До того ж, каменем спотикання у цій сфері є геополітичні інтереси ряду держав в різних куточках світу та методи їх реалізації [140, с.404]

Експерти виділяють більше ста визначень поняття «тероризм», проте спільними між ними є тільки те, що така діяльність передбачає застосування або погрозу застосування насильства. Наприклад, Генеральна Асамблея ООН у своєму звіті від 2004 року визначила тероризм як діяльність, спрямовану на позбавлення життя або спричинення серйозних тілесних ушкоджень цивільному населенню чи некомбатантам з метою залякування населення або примушення державних органів чи міжнародних організацій вчинити певну дію або утриматися від її вчинення [157].

Згідно з Шанхайською конвенцією про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом від 15 червня 2001 року, тероризмом визнається будь-яке діяння, спрямоване на позбавлення життя будь-якої цивільної особи, яка не бере участі у воєнних діях в ситуації воєнного конфлікту, або на нанесення такій особі тяжких тілесних ушкоджень, або значне пошкодження певного матеріального об'єкту, а також організація, планування такого діяння, пособництво з його вчинення, підбурювання до його вчинення, коли метою такого діяння, судячи з його характеру чи контексту, є залякування населення, порушення громадської безпеки, чи примушення органів влади або міжнародної організації вчинити певну дію або утриматись від її вчинення, і яке передбачене кримінальним законодавством Сторін [156].

Український законодавець визначає тероризм як це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей [133].

На думку автора, будь-які спроби визначити тероризм шляхом викладу переліку конкретних діянь, в яких він може виявлятися, навряд можна вважати перспективними. Адже з розвитком науки і техніки будуть з'являтися все нові види та форми тероризму які на певному етапі випадуть із сфери дії відповідних «предметних» Конвенцій та внутрішньодержавних нормативно-правових актів.

Більш вдалим здається визначення, запропоноване В.П.Ємельяновим: тероризмом є публічна суспільно-небезпечна діяльність або погроза такої діяльності, яка спрямована на залякування населення чи окремих соціальних груп з метою прямого чи непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення чи відмови від нього в інтересах терористів [43, c.38].

Ю.Антонян пропонує дещо інше визначення тероризму: насильство, яке містить загрозу іншого, ще більшого насильства, для того, щоб викликати паніку, зруйнувати або порушити державний чи суспільний порядок, викликати страх, примусити противника прийняти бажане рішення, викликати політичні та інші зміни [7, с.223].

Такі наукові визначення дозволяють виокремити характерні ознаки тероризму:

1) організоване насильство, вчинене у формі створення стану загальної небезпеки (реальної небезпеки життю невизначеного кола осіб або іншим охоронюваним благам) або загрози такого стану;

2) цілеспрямоване створення на соціальному рівні стану страху, напруженості на соціальному рівні з метою залякування населення або певної його частини;

3) публічний характер виконуваних дій з претензієй на широкий розголос;

4) виконавці, як правило, не приховуються, а, навпаки, беруть на себе відповідальність за вчинені акти насильства, адже відповідний акт є засобом досягнення мети, а не самоціллю

5) здійснення впливу на певних осіб (невинних жерств) з метою спрямувати поведінку інших осіб відповідно до потреб терористів, причому примус спрямовується на значно більш широку соціальну групу, аніж безпосередні жертви насильства;

6) кінцеві цілі, як правило, не пов'язані з конкретними проявами насильства, тобто між жертвами та метою, на яку спрямовують свої дії терористи, не має прямого зв'язку;

7) тактична мета - звернути увагу до проблеми, стратегічна - досягти певних політичних, соціальних, ідеологічних змін;

8) акти тероризму за своєю суттю становлять традиційні форми загально-кримінальних діянь;

9) тероризм паралізує протидію з боку громадськості;

10) знаряддя впливу - психологічний шок, який породжується усвідомленням того, що будь-хто може стати жертвою незалежно від того, до якого прошарку суспільства він належить;

11) нехтування будь-якими правилами чи законами -- жертвами актів тероризму можуть стати як дорослі чоловіки, так і жінки та діти;

12) як правило, використовується ефект раптовості, неочікуваності та несподіваності;

13) мероризм потребує негайного задоволення висунутих вимог, в протилежному випадку вдається до реалізації погроз та насильства.

Західні науковці передусім пов'язують тероризм із досягненням певної політичної мети. За твердженням Брюса Хоффмана, тероризм прагне змінити систему, що, звичайно, не притаманно іншим видам злочинності. Таким чином, тероризм можна визначити як навмисне створення стану страху за допомогою насильства або погрози його застосування та використання такого стану для досягнення певних політичних змін [154].

В.П.Ємельянов, навпаки, вважає, що для успішної боротьби з цим явищем необхідно зняти політичний ореол з терористичної діяльності. Адже той факт, що багато терористичних злочинів вчиняються з політичних мотивів, не перетворює їх на політичну акцію. Не змінює нічого і те, що тероризм часто набуває міжнародного характеру, адже у зв'язку з бурхливими інтеграційними процесами, на сьогодні будь-який злочин може стати міжнародним [43, с.264].

На думку автора, політична забарвленість не може ігноруватися при визначенні поняття тероризму, адже, як правило, саме вона й дозволяє відокремити його від інших насильницьких злочинів, хоча, звісно, терористичні злочини, незалежно від того, хто їх учинив, за жодних обставин не є виправданими міркуваннями політичного, філософського або іншого подібного характеру [74].

«Терор» - це поняття, яке доволі часто ідентифікується із поняттям «тероризм». З точки зору лексичного вживання це має сенс, але юридично відповідні терміни слід відрізняти одне від одного.

Терор - це метод впливу шляхом здійснення теракту (терактів) для досягнення певних цілей, за якого жертва теракту є об'єктом даного методу впливу, в той час як тероризм -- це метод впливу шляхом здійснення теракту задля досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є об'єктом даного методу впливу [139, с.35].

Основними ознаками терору є:

1) масовість насильства, яка означає необмежену кількість осіб, що можуть стати жертвами, а також потенційну можливість його розповсюдження на ще більш невизначену групу людей;

2) системність актів насильства, яка означає, що ці акти повинні бути не поодинокі, а складати певну сукупність дій, кінцевою метою вчинення яких є створення обстановки пригніченості, страху, дестабілізації суспільства. Системність не обов'язково означає систематичність, важливо лише, що існує певна сукупність актів насильства, об'єднаних однією спільною метою;

3) суб'єктами терору може виступати як держава, так і недержавні організації;

4) цілеспрямованість щодо досягнення певної мети та індеферентність щодо конкретних жертв.

Терор, як і тероризм, має трьох суб'єктів (своїх носіїв): окремого індивіда, групу (від малої до великої) і державний апарат. При цьому для кожного суб'єкта існує своя міра використання терору або тероризму.

При всій уявній тотожності понять терор та тероризм можливо виокремити шість ознак, за якими вони відрізняються одне від одного:

1. Терор - це соціально-політичне, а тероризм - кримінально-правове явище.

2. Терор передбачає необмежену владу над певним соціальним контингентом, тим часом коли терористи, вчиняючі свої акції, не мають влади не тільки над певною групою, але взагалі ні над ким.

3. Терор має створення обстановки страху, пригніченості кінцевою метою, тим часом коли для тероризму насильство або загроза насильства є лише засобом досягнення інших цілей.