6. Повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому цим Кодексом порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах другій і третій цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням".

Отже, після відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення право підтримувати обвинувачення в суді після відповідного роз'яснення набуває потерпілий, якщо він висловив згоду на це. Суд надає йому час на підготовку до судового розгляду. У такому випадку кримінальне провадження набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення.

З даного приводу О. Предместніков вважає, що "провадження у справах приватного обвинува­чення має свої особливості, власну специфіку, істотно відмінну від провадження справ публічного обвинувачення. З цієї причини в процесуальному законі доцільно провадженню у таких справах виділити окремий розділ, як диференційованій формі судочинства, чітко визначивши правовий статус суб'єктів, які беруть у ньому участь та наділивши сторони достатнім комплексом повноважень по відстоюванню своїх прав та інтересів, доведенню перед судом своєї правоти.

Оскільки судове слідство не провадиться у таких справах, а складність встановлення у них дійсних фактичних обставин справи нічим не поступається справам публічного обвинувачення, більше того, часто-густо вимагає проведення судово-слідчих дій, не характерних для судового розгляду (огляд місця події, відтворення обстановки та обставин події), запровадження інституту судових слідчих (чи слідчого судді) для забезпечення сторонам реальної можливості здійснення їх процесуальних прав та сприяння суду у встановленні об'єктивної істини - нагальна практична потреба.

Потерпілий в якості обвинувача в справах приватного обвинувачення може виступати поряд з прокурором, так і без нього. В цьому випадку становище потерпілого як обвинувача багато в чому схоже зі становищем прокурора. Головна відмінність полягає в тому, що потерпілий захищає лише свої права".

Висновок до розділу. Таким чином, можна констатувати, що хоч потерпілому і надано право підтримувати державне обвинувачення в суді, вразі відмови прокурора, однак його процесуальне становище (хоч і прирівняне до обвинувача), однак значно поступається останньому зі сторони прокурора, адже в самому процесі доказування потерпілий не володіє всією повнотою наділених на правоохоронні органи функцій (зокрема в провадженні слідчих розшукових і негласних розшукових дій). Також проблематикою участі потерпілого як обвинувача є те, що даний процес проходить в формі приватного обвинувачення, однак даний вид кримінального провадження чітко не регламентований новим КПК, що безумовно є його прогалиною.

Отже, в ході написання курсової роботи ми, в міру наших можливостей, спробували вирішити завдання, поставленні перед нами.

Так в першому розділі нами була розглянута проблематика генезису розвитку досліджуваного інституту, ми узагальнили, що короткий нарис розвитку обвинувачення дозволяє зробити висновок, що законодавець розглядав його протягом усієї історії кримінального процесу, як особливу, самостійну функцію, для здійснення якої створювались спеціальні органи, не пов'язані з відправленням правосуддя, покладеним тільки на суд.

З урахуванням зазначеного, можна дійти висновку, що історична першооснова належить приватному обвинуваченню, а згодом суспільство, держава брали на себе функцію обвинувачення, яке завершувалось тим, що державне обвинувачення в суді в більшості країн світу було покладене на прокуратуру. Тобто відбулась еволюція від приватного до публічного обвинувачення. На сьогодні в Україні обвинувачення для прокуратури стало першочерговою конституційною функцією (ст. 121 Конституції України) та основною засадою судочинства (ст. 129 Конституції України).

В другому розділі дослідження нами були розглянуті особливості інституту підтримки державного обвинувачення.

Так, обвинувачення постає комплексним багатоаспектним інститутом кримінального процесу - основою не лише для застосування покарання та відшкодування збитків, але дає життя функціям захисту правосуддя та вирішення справи по суті, визначає межі обвинувальної діяльності зі збору і дослідження доказової бази, але й основою для діяльності потерпілого, позивача та відповідача.