Вступ

злочин знаряддя розслідування

Кримінальне право України, як самостійна галузь права, визначає злочин, як кримінально-протиправне суспільно-небезпечне винне діяння, вчинене суб'єктом, до складу якого, як основні ознаки, входить наявність предмета (в об'єктові складу злочину) та знаряддя і засобів вчинення злочину (що включає об'єктивна сторона складу злочину).

Законодавство, зокрема Кримінальний Кодекс України (далі - КК), не дає визначення знаряддя, засобів та предмету, що входять до складу злочину, тому вони знаходять своє відображення у теорії кримінального права України, а саме у думках вчених, які нерідко розходяться.

Ускладнює роботу правоохоронців і той факт, що визначення знаряддя і засобів вчинення злочину та предмету складу злочину не зазначає у своїх постановах Пленум Верховного Суду України, нормативні акти якого, хоч і носять рекомендаційний характер, проте до яких часто звертаються правники у своїй діяльності.

Питання відмінності знаряддя і засобів вчинення злочину від предмету складу злочину є актуальним на сьогоднішній день. Визначальною причиною цієї актуальності і виступає той фактор, що чіткого законодавчого визначення цих понять немає. Так правильне визначення знаряддя і засобів вчинення злочину є визначальним для встановлення наявності чи відсутності об'єктивної сторони складу злочину, а в подальшому і злочину в цілому. Те ж саме можна стверджувати і про предмет складу злочину стосовно об'єкта складу злочину. Також ряд науковців визначає умови, за яких наявність знаряддя і засобів вчинення злочину встановлюють предмет складу цього злочину і навпаки - предмет складу злочину дозволяє визначити знаряддя і засоби його вчинення.

Існують думки вчених, які проводять розмежування між предметом складу злочину та знаряддями і засобами вчинення злочину за умовами визначення і порівняння їх ознак, визначаючи при цьому поведінку суб'єкта складу злочину: у визначенні знаряддя і засобів вчинення злочину - як обов'язково активну дію, а у визначенні предмету складу злочину - як можливу активну чи пасивну дію злочинця.

Вирішення цих питань має значення і для встановлення наявності злочину, що яскраво підтверджують справи зазначені у збірниках судової практики.

Встановлення знаряддя і засобів вчинення злочину має важливе значення у кримінально-процесуальних діях. Нерідко у різних злочинах однаковий предмет (річ) може виступати або знаряддям, або засобом вчинення відповідного злочину.

Вчення про предмет злочину, від часу його виникнення і дотепер, завжди вирізнялося дискусійними положеннями і розвивалося, в основному, завдяки необхідності встановлення предмета злочину у правозастосовній діяльності чи у процесі наукового тлумачення. Саме тому зазначене вчення не викликає щонайменшого сумніву в його призначенні слугувати розвитку кримінально-правової теорії і вдосконаленню юридичної практики.

Кримінальним кодексом України 2001 р. , порівняно з попереднім Кодексом 1960 р., значною мірою оновлені “старі” статті і передбачено чимало новел - зокрема, розширено кількість кримінально караних діянь, що зумовлює, поряд з іншим, необхідність точного встановлення предмета цих злочинів, а також знаряддя і засобів їх вчинення. Перешкодою на шляху до його пізнання є певні вади у вченні про предмет злочину. Так, у кримінально-правовій доктрині неоднозначно вирішується питання про місце знаряддя і засобів, а також предмета у складі злочину (предмет злочину розглядається як факультативна ознака складу злочину, об'єкта посягання, об'єктивної сторони тощо). Немає усталеної відповіді на те, чи може бути предметом посягання інформація, електроенергія, право на майно, дії майнового характеру, норми права, послуги тощо. Звідси невирішеним видається питання щодо матеріальності предмета злочину. Спірним вважається також проблема визнання людини, її органів і тканин предметами злочинів та визнання тотожними у посяганнях проти особи понять предмета злочину і потерпілого. У слідчій та судовій практиці викликає складнощі вирішення питання щодо відмежування предмета від знарядь і засобів вчинення злочину, а, отже, - про долю речових доказів у кримінальній справі (ст. 81 Кримінально-процесуального кодексу України - далі КПК. Нерідко розуміння сутності одного й того самого предмета злочину різними авторами носить діаметрально протилежний характер, що не можна сказати про визначення знаряддя і засобу вчинення злочину.

Перелік зазначених проблем не є вичерпним. Їх існування перешкоджає правильному застосуванню кримінально-правових норм та інколи унеможливлює здійснення справедливого правосуддя, адже питання визначення предмету складу злочину, знаряддя та засобів його вчинення тягнуть за собою вирішення питання про наявність складу злочину, тобто вчинення особою злочину, як такого, та наявності кримінальної відповідальності, як міри покарання, в особи за вчинення даного діяння.

1. Поняття і характеристика знарядь та засобів вчинення злочину

1.1 Знаряддя вчинення злочину. Поняття та характеристика

Теорія кримінального права основним завданням КК визначає правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч.1 ст.1 КК)?. З цього можна зробити висновок, що центральним поняттям кримінального права є поняття злочину.

Відповідно до ч.1 ст.11 КК «злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».

КК цим визначенням злочину закріплює за ним ряд обов'язкових ознак, які визначають наведене поняття, як формально-матеріальне. До таких ознак відносяться: 1) злочин - це діяння, тобто певна вольова поведінка (вчинок) особи, яка може проявлятися у формі дії (активна поведінка) або бездіяльності (пасивна поведінка); 2) злочин - це суспільно небезпечне діяння, тобто діяння, яке заподіяло або створювало реальну загрозу заподіяння істотної шкоди тим суспільним відносинам, які поставлені під охорону Закону про кримінальну відповідальність; 3) злочин - це кримінально протиправне діяння, тобто таке, яке на час його вчинення чинним на той час КК визнавалося злочином; 4) злочин - це винне діяння (стт. 23 - 25 КК), тобто вчинення певної дії (або бездіяльності) з умисною або необережною формою вини; 5) злочин - це діяння вчинене суб'єктом злочину (ч.1 ст.18 КК), тобто фізичною осудною особою, «яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність» ; 6) злочин - це кримінально каране діяння, тобто за вчинення особою діяння зазначеного у диспозиції відповідної статті Особливої частини КК наступлять негативні наслідки, котрі вказані у санкції цієї ж статті. Ця ознака включає в себе також можливий факт звільнення від кримінальної відповідальності, що тягне за собою звільнення від покарання за скоєне у конкретних, визначених законом випадках. Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину.

З вище вказаного я можу зробити висновок, що наслідком наявності злочину у діянні особи є підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності. Проте, як зазначає законодавство, а зокрема КК, у ч.1 ст.2 КК «підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом» . Звідси випливає, що для настання негативних наслідків для особи, в результаті вчинення нею передбаченого чинним КК суспільно небезпечного діяння, є наявність не лише ознак злочину, але і обов'язкова наявність складу злочину.

Теорія кримінального права визначає поняття складу злочину, як сукупність встановлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, які характеризують конкретний вид суспільно небезпечного діяння і визначають його як злочин. Відсутність хоча б однієї з його ознак свідчить про відсутність у діях особи складу злочину, тобто відсутність злочину в цілому.

Так, поняття злочину і поняття складу злочину взаємопов'язані і перебувають між собою у співвідношенні форми та змісту, де поняття злочину є формою, а поняття складу злочину - змістом.

Наука кримінального права, визначаючи склад злочину, як сукупність певних ознак, та, опираючись на законодавство, вказує на чотири елементи складу злочину, які визначають його наявність. Такими елементами є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Враховуючи обов'язковість даних елементів у складі конкретного злочину варто зауважити, що кожен із них визначається рядом ознак, які поділяються на обов'язкові та факультативні (необов'язкові). Так, для характеристики об'єктивної сторони злочину важливе значення мають такі його необов'язкові ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб, засоби і знаряддя вчинення злочину.

Проте, вказуючи ознаки об'єктивної сторони, на мою думку, варто визначити поняття цього елемента складу злочину, адже найчастіше на практиці органами слідства та суду насамперед встановлюється саме об'єктивна сторона злочину, як зовнішня і найбільш інформативна, на підставі чого надалі з'ясовується зміст інших ознак складу злочину, адже ознаки саме цього елементу складу злочину зазначаються у диспозиціях норм кримінального законодавства, а саме КК.

Так, теорія кримінального права дає наступне визначення об'єктивної сторони складу злочину, визначаючи її як «сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання».

Визначення поняття об'єктивної сторони складу злочину, як і питання об'єкта складу злочину різними вченими трактується не однаково. Законодавчого визначення даного поняття немає, воно зазначається лише у теорії кримінального права і займає одне з центральних місць серед наукових праць вчених.

Ф.Г.Бурчак визначає об'єктивну сторону складу злочину, як «сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, котрі характеризують зовнішню сторону злочину і з позиції законодавця є необхідними і достатніми для притягнення винного до кримінальної відповідальності».

І.А.Грунтов поняття об'єктивної сторони складу злочину у сучасній науці кримінального права трактує, як «сукупність передбачених законом ознак, що характеризують зовнішню сторону суспільно небезпечної поведінки, що посягає на охоронюваний законом об'єкт, а також об'єктивні обставини й умови такої поведінки».

П.С.Матишевський з цього питання висловився «Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону злочину» ?.

М.В.Володько визначає об'єктивну сторону складу злочину, як «сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об'єкт кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання».

Ці вчені визначають об'єктивну сторону складу злочину як зовнішню сторону злочину, а також сукупність ознак певної суспільно небезпечної поведінки особи, яка посягає на об'єкт злочину. З даними визначеннями неможливо не погодитися, адже вони, по суті, збігаються, оскільки дублюють одна одну, тим самим доповнюючи свій зміст.