ВСТУП

Актуальність теми даної курсової роботи визначається насамперед розширенням сфери застосування господарсько-договірних відносин в умовах переходу України до ринкової економіки, що зумовило стрімке зростання чисельності судових справ про визнання господарських договорів недійсними та неукладеними. Це свідчить не тільки про низький рівень правової свідомості та правової культури суб'єктів господарювання, а й про існуючі внутрішні колізії та невизначеність окремих положень Господарського кодексу України, а також про суперечності та неузгодженості між статтями Господарського та Цивільного кодексів України (надалі - ГК України та ЦК України).

Обраний Україною шлях інтеграції до Європейського Союзу вимагає не тільки адаптації до правового надбання ЄС щодо досягнення єдиного регулювання у сфері європейського договірного права, а й пристосування до майбутнього правового інструменту вітчизняного господарського права, в тому числі й у частині, що стосується недійсності та неукладеності господарських договорів. Запозичення досвіду зарубіжних країн у галузі договірного права дає можливість використати деякі прогресивні правові надбання для підвищення ефективності правового регулювання господарсько-договірних відносин.

Одночасне дослідження окремих теоретичних і практичних аспектів юридичної природи недійсного та неукладеного господарського договору, що на разі залишаються недостатньо розкритими і обґрунтованими в юридичній науці, суттєво впливає на переосмислення та систематизацію правових підстав та наслідків визнання господарських договорів недійсними та неукладеними.

Теоретичну основу дослідження становлять праці як українських науковців таких, як О. В. Безух, О. А. Беляневич, Т. В. Боднар, О. М. Вінник, В. В. Джунь, О. В. Дзера, А. C. Довгерт, Г. Л. Знаменський, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць, В. К. Мамутов, Б. М. Поляков, В. І. Семчик, І. В. Спасибо-Фатєєва, Я. М. Шевченко, В. С. Щербина, О. Х. Юлдашев та інших, так і зарубіжних М. І. Брагінського, В. В. Вітрянського, М. Л. Дювернуа, Л. Еннекцеруса, О. С. Іоффе, Н. Растєряєва, Н. В. Рабінович, В. М. Шахматова, Г. Ф. Шершеневича та низки інших авторів.

Мета даної роботи полягає у визначенні та розв'язанні комплексу теоретичних і практичних проблем господарського договору і його юридичних конструкцій недійсності та неукладеності, їх правових підстав та наслідків, а також у розробці науково-теоретичних і практичних рекомендацій з удосконалення чинного законодавства України.

Мета дослідження обумовила вирішення таких завдань:

- дослідити правову природу господарського договору як засобу організації господарсько-договірних відносин;

- визначити поняття, критерії та умови дійсності господарських договорів;

- розкрити юридичну природу неукладеності господарських договорів, визначити правові підстави визнання їх неукладеними та зробити їх класифікацію;

- проаналізувати правові наслідки визнання господарських договорів неукладеними;

- провести розмежування недійсних і неукладених господарських договорів;

- розкрити юридичну природу недійсності господарських договорів, встановити критерії недійсності, визначити поняття недійсності;

- проаналізувати правові підстави визнання господарських договорів недійсними та зробити їх класифікацію;

- дослідити правові наслідки визнання господарських договорів недійсними і визначити особливості їх настання;

- провести узагальнення та аналіз судової практики щодо спорів, пов'язаних із визнанням господарських договорів недійсними і неукладеними в Україні;

- сформулювати та обґрунтувати пропозиції з удосконалення чинного господарського законодавства України в частині недійсності та неукладеності господарських договорів.

Об'єктом дослідження є суспільні правовідносини, що виникають у сфері господарської діяльності при визнанні господарських договорів недійсними та неукладеними.

Предметом дослідження є наукові теорії та концепції щодо правового регулювання недійсності та неукладеності господарських договорів, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, існуюча практика господарських судів України.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРАВОВИХ ПІДСТАВ ТА НАСЛІДКІВ НЕДІЙСНОСТІ ТА НЕУКЛАДЕНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ

1.1 Правова природа господарського договору як засобу організації господарсько-договірних відносин

Як особлива категорія господарського законодавства і права України, господарський договір має певну правову основу. Господарські договори в Україні з прийняттям Господарського кодексу регулюються: а) загальними (про зобов'язання, договір, зобов'язання, що випливають з договорів) і спеціальними (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами, лізинг, підряд, будівельний підряд, виконання науково-дослідних або дослідноконструкторських та технологічних робіт, перевезення, транспортне експедирування, зберігання на товарному складі, позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, комерційна концесія тощо) статтями Цивільного кодексу; б) нормативно-правовими актами господарського законодавства: Господарським кодексом, законами України про окремі види господарської діяльності (інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо). Певну групу становлять нормативні акти колишнього Союзу РСР, які регулюють ті господарські договори, які повністю або частково не врегульовані законодавством України. Зокрема, це договори поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання; договори перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом. Таким чином, при визначенні поняття господарського договору необхідно враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і його спеціальні ознаки, відображені у господарському законодавстві.

Термін «господарський договір» у право України було введено Арбітражним процесуальним кодексом України (зараз - Господарський процесуальний кодекс України), який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладенні та виконанні господарських договорів. Але ні Господарський процесуальний кодекс України, ні Господарський кодекс України не містить визначення господарського договору, хоча в ГК України йому присвячена ціла глава - 20 «Господарські договори». Натомість вченими в галузі господарського права дане питання є достатньо дослідженим. Так, автори науково-практичного коментарю Господарського процесуального кодексу України, розглядають господарські договори як особливу групу цивільно-правових договорів, але відносять до них не всі договори, що укладаються підприємствами установами, організаціями між собою у зв'язку із здійсненням ними господарської діяльності, а лише ту частину із різного роду мотивів.

У правознавстві категорія господарського договору є спірною. В радянській юридичній (як правило, цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими. Проте прибічники такої точки зору відзначали й інші особливості цієї категорії договорів щодо: 1) порядку укладення, зміни та розірвання договорів; 2) вимог до форми і змісту таких договорів; 3) способів забезпечення виконання договірних зобов'язань; 4) порядку захисту прав та законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань.

Вказані особливості господарських договорів мають юридичний характер, віддзеркалюючи юридичну спільність таких договорів і в сучасних економічних умовах.

В юридичній літературі існує думка, що категорія господарського договору є застарілою, яка застосовувалася за планово-розподільчої економіки і втратила актуальність в ринкових умовах господарювання, адекватними яким є підприємницькі (комерційні) договори . Це твердження є хибним, так як поняття підприємницьких договорів є вужчим і співвідноситься з категорією господарських договорів як поняття господарської діяльності і комерційної діяльності, тобто комерційний договір є різновидом господарського договору, що опосередковує переважно майнові відносини у сфері підприємництва і забезпечує досяг нення комерційного результату (отримання прибутку).

З цього приводу слушно зауважує Б.І. Пугинський, на думку якого уявлення про господарський договір як про юридичний факт, що опосередковує акти товарного обміну, є однією з причин недостатнього використання його властивостей. Призначення ж господарського договору полягає в тому, що, регулюючи зв'язки суб'єктів господарювання, договір є інструментом налагоджування виробничої інтеграції та кооперації, розвитку та поглиблення суспільного розділення праці. Крім того, він дозволяє вирішувати правовим способом організаційні, економічні, соціальні та інші питання, що виникають в діяльності суб'єктів господарювання.

Необхідно зазначити, що при визначенні поняття господарського договору слід враховувати його характерні ознаки, до яких відносяться: по-перше, господарське законодавство регулює цей договір як угоду, що має визна-чену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів суб'єктів господарювання, які не обслуговують виробництво та обіг і є допоміжними. Тобто, господарські договори ? це, як правило, майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг.

По-друге, господарський договір є правовою формою взаємовідносин господарюючих суб'єктів між собою, визначає їх майнові обов'язки і направлений на досягнення певного результату ведення господарства. В організації ділових угод головне місце займає класичний договір, який чітко фіксує домовленості і визначає санкції за їх невиконання. Жодних усних домовленостей не зафіксова них в тексті договору, класичний договір не визнає. Тому при визначенні господарського договору необхідно враховувати і загальні категорії цивільно-правового договору, і особливі ознаки, відображені в господарському законодавстві.

По-третє, особливий суб'єктний склад зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин: органів або організацій господарського керівництва (зокрема, при укладенні державних контрактів), негосподарських організацій (для задоволення їхніх господарських потреб у продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян як засновників господарських організацій корпоративного типу (для забезпечення спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання).