Зміст

Вступ

1. Господарські суди у судовій системі України

1.1 Історичні аспекти розвитку та становлення господарських судів в Україні

1.2 Загальна характеристика судової системи України

2. Організаційно-правові засади діяльності господарських судів України

2.1 Система, склад, структура господарських судів

2.2 Повноваження та принципи діяльності господарських судів

2.3 Правовий статус судді господарського суду

3. Актуальні питання розмежування юрисдикції господарських судів з іншими судами

3.1 Проблемні питання юрисдикції господарських та загальних судів

3.2 Проблемні питання юрисдикції господарських та адміністративних судів

3.3 Міжнародний досвід розмежування юрисдикції господарських судів з іншими судами

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Самостійність судової влади ґрунтується на теорії розподілу влад, яку було розроблено в першої половині ХVІІІ ст. французьким просвітителем Ш. Монтеск'є. Згідно його теорії розподіл влад -- це політичний принцип, згідно з яким влада в державі повинна бути розділена між відособленими один від одного органами -- парламентом, урядом та судами.

В Україні 1996 року було прийнято Основний Закон нашої держави ? Конституцію України. На конституційному рівні закріплено положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади є незалежними і здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Система поділу влади заснована на уособленні, взаємовпливі, взаємостримуванні і співробітництві державних органів, що урівноважують один одного.

Метою поділу влади є забезпечення політичної стабільності. Деконцентрація влади виключає небезпечне для прав людини і громадської свободи надмірне зосередження влади в окремих державних органах, забезпечує «недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади». Рішення Конституційного Суду України «Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19, 42 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" (справа про фінансування судів)» від 24 червня 1999 - № 6-рп / 99.

Уособленість гілок влади не виключає їх взаємозалежності. Виконавча і судова влада підкоряються діючим законам, які є продуктом законодавчої влади і лежать в основі здійснення виконавчої діяльності і правосуддя. В нормальному повсякденному функціонуванні державного механізму вирішальна роль належить виконавчій владі, а в розв'язанні виникаючих конфліктних ситуацій -- судовій владі. Рішення різних видів судів, відповідно до їх повноважень, стосуються окремих аспектів діяльності органів законодавчої та виконавчої гілок влади, є для всіх обов'язковими.

В Основному Законі вперше в історії конституційного законодавства наголошується на тому, що норми Конституції є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції -- гарантується.

Конституція України започатковує законодавчу регламентацію правосуддя в нашій державі. Суди, як органи судової влади, повинні на рівних із законодавчою та виконавчою владами здійснювати свої повноваження. Інші органи державної влади і посадові особи не вправі брати на себе функцію і повноваження, які є компетенцією органів правосуддя. Специфіка діяльності судів полягає в тому, що сама їх діяльність по застосуванню законів при розгляді конкретних справ (судочинство) відбувається у певних процесуальних формах, визначених законом.

Покладена в основу Конституції України концепція правосуддя визначає судову владу дуже важливим та рівноправним партнером законодавчої і виконавчої влади у врегулюванні суспільних процесів.

Актуальність теми курсової роботи полягає у тому, що одним з критеріїв благополуччя у суспільстві є стан правосуддя в країні. Не саме по собі законодавство (яким би досконалим воно не було) є гарантією побудови правової і демократичної держави, а лише наявність справедливого, незалежного суду здатна забезпечити перехід до держави такого ґатунку. Господарські суди в умовах ринкової економіки повинні забезпечити такий перехід.

У даній курсовій роботі використовувались порівняно-правовий, логічний та формально-юридичний методи. Допоміжну роль грав історико-правовий метод.Об'єктом дослідження цієї роботи є структура та організаційна система господарських судів, як складової судової гілки влади України.

Метою даної курсової роботи є дослідження системи господарських судів України та виявлення її особливостей по відношенню до інших судів України.

1. Господарські суди у судовій системі України

1.1 Історичні аспекти розвитку та становлення господарських судів в Україні

господарський суд україна

Вирішення спорів в арбітражному порядку має тисячолітню історію. Виникнення арбітражу, як засобу врегулювання спорів, відноситься ще до часів розпаду первісного ладу та виникнення держави. Арбітраж отримав широкий розвиток в державах античного світу. Він використовувався, як метод примирення юридичних осіб.

До недавнього часу Україна не була самостійною, незалежною державою, а входила до складу певних держав, тому історія становлення господарських судів України не існує окремо від історії становлення аналогічних судів цих держав. Попередником сучасних господарських судів у Російській імперії, до складу якої входила більша частина України, були комерційні суди, які розглядали торговельні й вексельні справи, справи про торговельну неспроможність.

Початком створення на території України арбітражних судів у сучасному розумінні можна вважати заснування комерційних судів у Одесі у 1807 році, у Феодосії у 1819 році та в Ізмаїлі - у 1832 році.

14 травня 1832 року опубліковано Загальне положення про заснування комерційних судів у Російській імперії. Так, було створено систему комерційних судів - попередників сучасних арбітражних судів. А проведена у 1864 році судова реформа, комерційних судів майже не стосувалася.

Особливістю судочинства у комерційних судах було прагнення до швидкого розгляду справ.

У 1917 році радянська влада Декретом про суд № 1 ліквідувала комерційні суди. В період громадянської війни управління господарством було централізованим та здійснювалося військово-адміністративними методами.Після закінчення громадянської війни та переходу до Нової економічної політики (НЕП) умови діяльності суб'єктів господарювання змінилися.

Підприємствам була надана певна оперативна та майнова самостійність. Тому виникла необхідність у створенні спеціальних органів для вирішення спорів між підприємствами і організаціями - арбітражних комісій, які були утворені на підставі Положення про порядок вирішення майнових спорів між державними установами і підприємствами, затвердженого постановою Ради Народних Комісарів від 21 листопада 1922 року.

5 червня 1931 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет та Рада Народних Комісарів УРСР прийняли постанову, якою було затверджено Положення про Державний арбітраж УРСР, на підставі якого був утворений Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів УРСР та міжрайонні органи Державного арбітражу в містах: Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську та Донецьку.

На них покладалися функції по розв'язанню майнових спорів між установами, підприємствами й організаціями суспільного сектору в УРСР.

30 березня 1945 року постановою Ради Народних Комісарів УРСР було затверджено Положення про Державний арбітраж Української РСР, перед яким були поставлені завдання щодо розв'язання майнових спорів між установами, підприємствами та організаціями в напрямку зміцнення законності, договірної та планової дисципліни, господарського розрахунку та інші.

З прийняттям Конституції СРСР у 1977 році арбітраж був визнаний конституційним органом. Його організація та порядок діяльності були визначені Законом «Про Державний арбітраж СРСР» від 1979 року.

Слід визнати, що правовий статус Державного арбітражу поступово підвищувався, оскільки він спочатку підпорядковувався Уряду та виконавчим органам на місцях, а пізніше - Верховній Раді СРСР та її Президії.

Проте у відповідному Законі Державний арбітраж не визнавався судовим органом, тому такий статус не надавав арбітражу необхідних гарантій незалежності.

Для вирішення конфліктів між господарюючими суб'єктами потрібен був орган, який був би незалежний від законодавчої та виконавчої влади. Виникла потреба у створенні незалежної судової системи, спеціально пристосованої до розгляду господарських спорів.

Після здобуття Україною незалежності, Верховна Рада України у 1991 році прийняла Закон України «Про арбітражний суд», який започаткував здійснення правосуддя з господарських справ саме судовим органом.

З прийняттям даного Закону починається новий сучасний період діяльності та розвитку системи арбітражних судів України.

6 листопада 1991 р. був прийнятий Арбітражний процесуальний кодекс України, який установив процедуру захисту охоронюваних прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності.

Після прийняття Конституції України у 1996 році було здійснено низку заходів щодо удосконалення організації та діяльності арбітражних судів.

Так, до 2001 року було внесено ряд змін до Арбітражного процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів, які регулюють судочинство в Україні.

Згідно цих змін слово «арбітражний» було замінено словом «господарський», а Кодекс почав називатися «Господарський».

Отже, правосуддя у господарських відносинах почали здійснювати господарські суди.

Важливим у цьому плані стало прийняття у 2002 р. нового Закону України «Про судоустрій України».

У цьому Законі знайшли втілення конституційні принципи побудови і організації судової влади в Україні. Також з прийняттям даного Закону втратив чинність Закон України «Про господарські суди».

Важливим етапом у встановленні інституту судової влади у сфері господарських відносин стало прийняття законодавства, яке регулює сферу господарських відносин та відносин господарського судочинства, зокрема прийняття 16 січня 2003 року Господарського кодексу України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

7 липня 2010 р., після численних дискусій та переговорів представників різних політичних сил, Верховна Рада України прийняла в цілому Закон «Про судоустрій і статус суддів». Вказаним законом вносяться істотні зміни в судову систему України, зокрема введена система вищих спеціалізованих судів по всіх галузях їх юрисдикції: створено Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ, який разом з Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України буде працювати, як суд касаційної інстанції.

Із прийняттям вищезазначеного Закону, втратили чинність закони України «Про судоустрій» та «Про статус суддів».

1.2 Загальна характеристика судової системи України