Зміст

Вступ

Розділ 1. Громадянство як правовий інститут

1.1 Основні етапи становлення і використання терміну громадянство

1.2 Міжнародно-правова думка щодо поняття громадянство

Розділ 2. Громадянство Європейського союзу як особливий правовий феномен

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В сучасний перiод особливого значення набуває проблема взаємовідносин мiж державою i особою. Сюди належать i питання громадянства, які цiкавлять вчених із стародавніх часiв. Ще Аристотель в однiй з його найвiдомiших праць "Політика" піднімав питання про те, хто є громадянином, i дiйшов висновку, що держава - це сукупнiсть громадян.

Одним із основним атрибутів держави завжди залишалося і залишатиметься громадянство. Громадянство зародилося досить давно. Перші спогади про громадянство ми можемо зустрічати, ще за часів античних держав. Протягом історії даний інституту пройшов декілька етапів свого становлення. Проте серед науковців не має єдиного підходу до розуміння поняття громадянство. В міжнародній правовій літератури виділяють три основних підходи до визначення громадянства які представляють такі науковці як Дж. Кохен, У. Кімличка і У. Норман ; Дж. Каренс.

Інститут європейського громадянства є унікальний для міжнародного та конституційного права інститут.

Актуальність даної теми полягає в тому, що європейське громадянство перебуває на стадії його становлення і ще деякі аспекти даного інституту не є сформованими, тим більш в рамках сьогоднішньої євроінтеграції України в ЄС дана тема набуває неабиякої актуальності, адже в тому випадку якщо Україна вступить до Європейського союзу тема європейського громадянства буде стосуватися і нас.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є інститут громадянства.

Предметом дослідження є теоретично-правова основа громадянства i безпосереднє нормативне регулювання найважливіших питань європейського громадянства.

Завданням даної курсової роботи є дослідити питання які пов'язані з :

- становленням і використанням терміну громадянства;

- міжнародна правова думка стосовно визначення поняття громадянства та його сутності;

- історія розвитку європейського громадянства;

- розгляд європейського громадянства як особливого правового феномену.

Курсова робота була написана з використанням таких методів як індукція, дедукція, синтез, аналіз, діалектичний і історичний методи.

Громадянство ЄС запроваджене Маастрихтським договором 1992 р. як засіб захисту прав та інтересів громадян держав-членів. Зміст інституту розкривається в Договорі про Європейське співтовариство. Громадянином Союзу є кожен, хто має громадянство будьякої державичлена відповідно до законодавства відповідної держави. Громадянство Союзу доповнює, але не замінює національне громадянство.

Розділ 1. Громадянство як правовий інститут

1.1 Основні етапи становлення і використання терміну громадянство

Громадянство є одним з атрибутів держави, тому питання громадянства традиційно є особливо актуальним і вагомим. Історичний аналіз поняття громадянства приводить нас до розуміння, що у всі часи існувала відмінність між «своїми» і «чужими». Тому джерело громадянства слід шукати ще в племінній і родовій організації суспільства. Головною ознакою приналежності до роду і племені була кровна спорідненість. Водночас жоден рід або плем'я не виключали можливість прийняття в них нових осіб, як правило, в результаті укладення шлюбу або усиновлення. Але, безумовно, виникнення громадянства (підданства) слід пов'язувати з виникненням держави, оскільки неможливо уявити державу без народу.

Поняття «громадянин» передує поняттю «громадянство», оскільки термін «громадянство» є похідним від поняття «громадянин», яке, у свою чергу, пов'язане з поняттям «місто» (ст.-сл. «град», «місто»), - захищена, штучно укріплена місцевість.

Як державно-правове явище громадянство оформилося разом із виникненням перших рабовласницьких держав (Афіни, Спарта, Рим),. Політична дійсність античної Греції в пору її розквіту (так звана класична епоха, V - VI ст. до н. е.) характеризувалася, перш за все, існуванням громадянської общини, у якій згуртовані в замкнуту привілейовану групу, громадяни протистояли основній масі неповноправного або навіть зовсім безправного експлуатованого населення - переселенцям з інших міст і рабам. Поліс - це факт суспільного життя Стародавньої Греції. Полісна демократія є прикладом цілком розвинених форм громадянськості і розглядається як одна з найважливіших чеснот вільного і вихованого елліна, що відрізняє його від варвара або раба.

В ході еволюції давньогрецького суспільства громадянськість виявляється як вища форма патріотизму. Шляхи отримання громадянства у різних полісах Стародавній Греції відрізнялися. Розглянемо, на приклад, такі поліси, як Афіни і Спарта. В Афінах громадянином вважалася особа чоловічої статі, у якої батько і мати народилися в Афінах і має розглядатися як підданство всього населення монархові, який виражає суверенну волю. Найважливіший обов'язок підданого - вірність і лояльність стосовно монарха, готовність віддати за нього життя. За часів феодалізму у Європі з'являються великі міста. Адміністративний устрій приватних і великокняжих міст включав дві структурні ланки: адміністративно-судовий орган влади в особі намісників, урядовників, старост тощо, який керував містом від імені феодального власника чи держави, і орган станового самоврядування міщан.

Місто становило окрему юридичну одиницю держави, а міська громада підпорядковувалась окремим законам; мешканці міста користувалися відмінними від інших мешканців того чи іншого краю правами, а отже, утворювали окремий стан. Міста різними шляхами здобували політичну свободу: шляхом викупу за гроші у сеньйорів і короля; збройного завоювання; за допомогою дипломатичних переговорів. У Х ст. на півдні Франції почали з'являтися, за прикладом італійських міст, вільні міста з консульським управлінням . Для того, щоб одержати право громадянства, досить було бути прийнятим до однієї з міських корпорацій, гільдій, цехів тощо з дотриманням усіх відповідних формальностей. Піддані в монархічних державах мали вельми обмежені політичні права, а в колоніальних країнах не мали їх узагалі, не брали участь у формуванні і діяльності органів державної влади. З розвитком капіталізму інститут підданства зазнавав зміни або замінювався інститутом громадянства якого «не знали ні рабовласницькі держави, ні феодальні держави. Він виник в епоху перших буржуазних революцій і становлення перших буржуазних держав». В основу теорії громадянства спочатку були покладені ідеї про національну єдність і рівноправ'я громадян. Вони не були відомі ні античному громадянству, ні феодальному підданству. Таким чином, зародження і формування націй пов'язане з розвитком буржуазного суспільства.

Сучасне поняття громадянства історично пов'язане з Великою французькою революцією XVIII ст. Політико-правова концепція «вільного громадянина» стала обґрунтуванням ліквідації феодального ладу, розвитку нових політичних та економічних відносин. Рівність «вільних громадян» як учасників суспільного договору була протиставлена ієрархії, притаманній абсолютній монархії, тому громадянство стало заміною підданству, котре позначало васальні відносини, особисту залежність індивіда від влади (держави), персоніфікованої феодальним сувереном. Французька буржуазна революція в «Декларації прав людини і громадянина» урочисто проголосила: «Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах», «усі громадяни мають право брати участь у законодавчій діяльності, як особисто, так і через своїх представників. Закон повинен бути рівним для всіх». Політико-правова ідея громадянства історично тісно переплітається з ідеями рівності і народного суверенітету, оскільки з громадянством позв'язувалося знищення феодальних станів і привілеїв, право на участь у здійсненні державної влади. Отримуючи громадянство, людина перестає бути виключно об'єктом владарювання і стає суб'єктом влади.

Поняття «громадянин», «громадянство» міцно утвердились у революційній Франції, що обумовлено кількома причинами. По-перше, ідеї рівності, національної єдності та інші демократичні переконання активно розроблялися науковцями того часу. Роботи французьких учених Ж.-Ж. Руссо, Ш. Л. Монтеск'є, А. Есмена та інших становили основну теоретичну базу для інституту громадянства. Незважаючи на деякі відмінності в ученнях цих мислителів, їх теорії, що представляли природно-правову доктрину, справили величезний вплив на зміст цього інституту. По-друге, поява понять «громадянин», «громадянство» мало величезне морально-політичне значення. Високе напруження революційної боротьби, патріотичний настрій більшості населення Франції формували ідеал громадянськості. Крупна буржуазія, добиваючись повного панування, прагнула привести державу і суспільство не тільки до політичної, але і національної єдності. Одним з основних гасел французької буржуазної революції було гасло рівності і національної єдності всіх французів. Національність особи не мала значення, головне, щоб громадянин був «французом по духу». І, по-третє, буржуазія прагнула до обов'язкового законодавчого закріплення ідей про громадянство. Таке закріплення повинно було служити гарантією від повернення до феодального абсолютизму, утиску прав і достоїнств особи. Про появу громадянства як державно-правового інституту свідчить факт його детальної правової регламентації. У революційних декретах від 3 листопада і 22 грудня 1789 р були врегульовані питання набуття і втрати французького громадянства. Тобто саме в цей час з'являються певні законодавчо закріплені процедури з питань громадянства. Буржуазна революція, що усунула станові обмеження для буржуазії, здійснювалася під ідеологічною дією «юридичного світогляду», що змінив теологічний світогляд Середньовіччя. На зміну феодальному ладу прийшов капіталізм, в основі якого лежав принцип приватної власності на засоби виробництва. Оформлення відносин між індивідом і буржуазною державою за допомогою інституту громадянства, поза сумнівом, мало прогресивний характер, порівняно з аналогічними відносинами у феодальному суспільстві. Але демократизм нового державно-правового інституту полягав лише в його формі. Подвійність правового становища громадян, обмеженість формулювань свободи і рівності, формальність проголошених політичних прав - така була суть громадянства, що зароджувалося. Ознаками громадянина проголошувалися свобода і рівність, але насправді їх поширення на громадян мало істотні обмеження. Розуміння свободи полягало в свободі приватної власності й індивідуалізації положення особи в суспільстві. Рівність визначалася як формально-юридична рівність усіх перед законом. Суть же загального рівноправ'я полягала лише у володінні пасивним громадянством.