Особливою рисою громадянства Союзу слід назвати його динамічність. У Ліссабонських договорах закріплено всього чотири блоки прав, що характеризують його специфіку: а) право вільно пересуватись і мешкати на території держав-членів. Серед багатьох нововведень, запроваджених Конституцією для Європи, що були відтворені й у Ліссабонсь ких договорах, особливу увагу потрібно звернути на положення, в якому зазначається, що Євросоюз забезпечує відсутність контролю за особами в межах внутрішніх кордонів, і провадить спільну політик у стосовно надання притулку й щодо імміграції й контролю за зовнішніми кордонами, засновану на солідарності між державами - членами ЄС; б) право обирати й бути обраним на виборах до Європейського парламенту, а також на муніципальних виборах у державах-членах ЄС, де мешкають громадяни Союзу, на тих же умовах, що і громадяни будь-якої держави-члена ЄС; в) право користуватися за хистом з боку дипломатичних і консульських установ будь-якої держави-члена ЄС на території країн, що не входять до його складу, де не представле на держава-член Євросоюзу, громадянином якої вони є, на тих самих умовах, що й громадяни цієї держави; г) право направляти петиції до Європейського парламенту, подавати скарги Європейському омбудсману і звертатися до інститутів і консультативних органів Союзу будь якою мовою Договору й отримувати відповіді тією ж самою мовою. Підкреслимо, що даний перелік не є вичерпним, бо, як уже зазначалося, ЄС не тільки приєднався до ЄКПЛ (відміти мо, що ще до цього Союз після підписання Маастрихтського договору на підставі ст. F мав дотримуватися прав та основ них свобод, гарантованих ЄКПЛ і які випливають зі спільних конституційних традицій держав - член і в Євросоюзу, а й зрівняв за юридичною силою установчі договори з Хартією ЄС про основні права. В.І. Сало характеризує Хартію як документ, унікальний не лише для ЄС, а й для світової практики захисту прав людини. І ми з ним погоджуємось. Його висновок обґрунтовується тим, що Хартія (а) вперше поєднала в собі усі категорії прав людини; (б) стосується сфери дії як міжнародного, так і конституційного права; (в) містить нову схему прав і свобод; (г) не відтворює практики поділу прав на основні (громадянські й політичні) й другорядні (соціальноекономічні й культурні), а пропонує розглядати правовий статус людини і громадянина ЄС в єдності й не дискримінаційності прав і свобод. В основу класифікації розробники документа поклали не вид або сферу застосування прав та свобод, а принципи цінності (повага людської гідності, забезпечення свобод, рівність, солідарність і право суддя), що спираються на спільну духовну, моральну й історичну спадщину народів Європи. У Преамбулі Хартії особливий наголос робиться на неподільності й універсальності прав, оскільки вони становлять підвалини людської гідності, свободи, рівності й солідарності. Як наслідок, робить висновок В.І. Сало, викладені в Хартії спеціальні права хоча і зберігають переважно програмний характер, однак не вважаються другорядними. Про динамічний характер прав і свобод, що розкривають правовий статус громадян ЄС, свідчить практика звітування Європейської комісії перед Європейським парламентом, Радою й Економічним і соціальним комітетом про застосування статей 20-25 Договору про функціонування Євросоюзу. Такі звіти готуються кожні 3 роки й повинні враховувати темпи розвитку інтеграційного процесу в Союзі. У свою чергу, Рада за згодою Європейського парламенту відповідно до спеціальної процедури може одно голосно постановити рішення, згідно з яким буде розширено вищенаведений перелік прав. Свідченням можливості цього треба вважати доповнення цього переліку правами, що розкривають зміст союзного громадянства, а також новим колективним правом громадян ЄС - громадянською ініціативою, під якою розуміють адресовану Європейській комісії пропозицію одного мільйона громадян Євросоюзу стосовно розробки законопроекту з метою прийняття на рівні Союзу нового нормативного акта (ст. 11 ДЄС, ст. 24 Договору про функціонування Європейського Союзу). Норму, що закріплює дане право, вперше було включено до установчих договорів ЄС у процес розробки Конституції для Європи (ст. І-47). Гарантування Європейським Союзом реалізації вищенаведеного переліку прав стало можливим завдяки визнанню ключовою засадою правового статусу громадян ЄС принципу недискримінації за ознакою національного громадянства. Указаний принцип, закріплений у Римських угодах і розвинений Амстердамським договором, покладає на національні уряди обов'язок надавати громадянам інших держав - членів ЄС у сферах, що регулюються правом Союзу, той самий обсяг прав та обов'язків, що надають ся власним громадянам. До винятків з дії принципу належить право держав - членів ЄС не до пускати іноземців (зокрема, і громадян інших держав - членів ЄС) до посад, безпосередньо пов'язаних зі здійсненням реальних державновладних повноважень, що треба розціню вати як засіб збереження суверенітету держав - членів ЄС. Підкреслимо, що набуття загальноєвропейського громадянства не перешкоджає особі реалізовувати в повному обсязі всі права й обов'язки, надані їй як громадянинові конкретної держави - члена ЄС, і разом з тим гарантує їй отримання комплексу нових прав і свобод. Інститут громадянства традиційно передбачає наявність в особи не лише прав, а й обов'язків. Варто визнати, що поняття «громадянство Євро союзу» передбачає й наявність обов'язків у громадян останнього. Однак їх переліку установчі договори не містять. На думку Ю. Лепешкова. одним з імовірних пояснень цієї ситуації є бажання розробників установчих договорів забезпечити певну стабільність правовому статусу громадянина ЄС. Однак може бути й інше пояснення: національне громадянство до кола основних обов'язків громадянина традиційно відносить військовий обов'язок та обов'язок платити податки. Вочевидь, намір закріплення аналогічних обов'язків за громадянами Союзу неодмінно викликало б протидію з боку держав - членів Євросоюзу, оскільки це фактично передбачало б передачу останньому реалізації низки принципових для збереження суверенного статусу державної влади прав, а отже, зайвий раз зачіпало б болісну для держав - членів ЄС проблему державного суверенітету. У зв'язку з тим, що громадянство Союзу має додатковий характер, відповідно до принципу субсидіарності його громадяни на території різних держав - членів ЄС матимуть різний обсяг прав. Ця проблема може бути вирішена або шляхом уніфікації національного законодавства держав - членів Європейського Союзу у сфері прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, що, звичайно, важко уявити з огляду на різне ставлення національних урядів до проблеми правового регулювання різних категорій прав людини та громадянина, або шляхом делегуванням від повідних повноважень інститутам ЄС, що на сучасному етапі є ще більше малоймовірним. Підсумовуючи вищенаведене, зробимо висновок, що, запровадивши громадянство об'єднаної Європи, Євросоюз і держави - члени ЄС зробили до волі сміливий крок на шляху до політичної інтеграції. Громадянство Союзу нормативно оформлює безпосередній правовий зв'язок між останнім і громадянами держав - членів ЄС, створюючи умови для втілення в життя ідеї розбудови Європейського Союзу не лише як високо інтегрованої організації держав-членів, а й як союзу на родів. Можна припуститися думки, що втілення в життя ідеї громадянства ЄС об'єктивно сприятиме поступовій ерозії правових відносин між громадянином і національними інститутами влади, оскільки реалізація низки таких важливих прав і свобод, як, наприклад, свобода пересування, право вибору місця проживання, соціальні права тощо, сьогодні переноситься повністю або частково на рівень Європейського союзу.

Висновок

Отже, можна говорити, що ознаки громадянствами можемо побачити ще досить давно, а саме в період античних держав, де вже вирізняли своїх і чужих. В Римській імперії виділяли римське населення і чужаків яких називали пілігримами.

Але тільки з прийняттям перших конституцій можна вести мову про громадянство в його сучасному розумiннi. Його виникнення безпосередньо пов'язано з першими буржуазними революціями, втiленням iдеї рiвностi членiв державної спільноти (у подальшому - рiвностi членiв нацiї в її державно-правовому значеннi), яка в свою чергу формується пiд безпосереднiм впливом iдеї природних прав людини. Законодавче закрiплення iдеї народного суверенiтету призводить до того, що виникає необхiднiсть чiткого визначення кола осiб - громадян, якi мають право на його здiйснення. На появу перших законодавчих актiв, що регулювали питання набуття i припинення громадянства, значною мiрою вплинуло також посилення мiграцiї населення, яке було викликано розвитком капiталiстичних вiдносин, побудовою шляхiв сполучення.

Громадянство є унiкальним функцiональним феноменом державно-органiзованого суспiльства. Це надзвичайно важливий iнститут як для держави, так i для кожної людини окремо. Громадянство об'єднує людину i державу i утворює в кiнцевому пiдсумку останню. Його можна смiливо вiднести до обов'язкових ознак сучасної держави, оскільки будучи правовим зв'язком мiж людиною i державою, воно в сукупностi цих зв'язкiв визначає народ держави i робить можливим iснування держави.

Громадянство пов'язано з одним iз головних питань кожної держави - питанням про владу, оскільки через iнститут громадянства визначаються особи, якi є носiями влади в державі. У зв'язку з цим завжди iснує потенцiйна можливість зловживання цим інститутом в полiтичних цiлях.

Проте унікальним правовим інститутом виступає європейське громадянство. Яке навіть за своїм визначенням відрізняється від інших.

Інститут європейського громадянства є досить молодим по своїй суті, адже виникнення його пов'язують з підписанням Маастрихтського договору про Європейський Союз 1992 року. В подальшому даний інститут пройшов еволюцію в ряді інших договорів і на даний момент закріплений в Лісабонському договорі 2008 року де визначається, що громадянином є кожен хто має громадянство будь-якої держави-члена відповідно до законодавства відповідної держави.

Громадянство ЄС має особливу правову природу яка відрізняється від визначення громадянства в звичайному розумінні. На мою думку даний інститут перебуває на стадії становлення. Також наявність такого інституту як європейське громадянство дає нам можливість визначити Європейський союз як федеративну державу.