Відновлення української державності пов'язується з Лютневою революцією та діяльністю Центральної Ради, яка з органу національної влади переросла в орган державної влади та тимчасово відновила Українську державу у вигляді Української Народної Республіки. Після проголошення ІІІ Універсалу 7.11.1917 р. перетворила Центральну Раду на вищий законодавчий орган. 29.04.1918 вона прийняла Конституцію УНР. Згідно цього нормативно-правового акту, вищим законодавчим органом ставали Всенародні Збори, виконавчим органом - Рада Народних Міністрів, а вищим судовим органом - Генеральний Суд УНР. На жаль, в розбудові Української Народної Республіки, були допущені суттєві помилки, що спричинили державний переворот, через втрату ЦР довіри народних мас.

29-30 квітня 1918 р. відбувся державний переворот - на з'їзді Союзу землевласників генерала Павла Скоропадського було проголошено гетьманом всієї України. Попри незаконний шлях встановлення влади, гетьман Скоропадський був прихильником законності, тому не дивно, що переворот відбувся демократичним шляхом. Українську державу Павла Скоропадського називають Гетьманатом. За формою правління деякі дослідники визначають її як перехідну до президентської республіки, а інші як монархію. Вищим органом влади в Гетьманаті був гетьман, який мав всю повноту законодавчої та виконавчої влади. Рада Міністрів, або гетьманський уряд, здійснювала координацію й організацію діяльності центральних органів управління. Центральні виконавчі органи були представлені міністерствами. Система місцевого управління та місцевого самоврядування була запозичена в Російської імперії. Чи не єдиним державним інститутом, який не зазнав втручань в перший час після зміни влади, була судова система. Найвищою інстанцією в ній був Генеральний суд, який складався з трьох департаментів: цивільного, карного й адміністративного. Проте подальші кроки вказують, що гетьман Скоропадський вирішив повернутися до дореволюційної судової системи.[6,88]

14 грудня 1918 р. внаслідок антигетьманського повстання до влади прийшла Директорія УНР. Хоча повстання тривало протягом листопада-грудня 1918 р., Директорія УНР лише 26.12.1918 р. оприлюднила свій програмний документ "Декларація Української Директорії" за яким було створено уряд Директорії - Раду Народних Міністрів. 23-28 січня 1919 р. відбулася перша сесія Конгресу трудового народу України - органу, який вважається повноважним українським парламентом. На ньому було ухвалено "Закон про форму влади на Україні", в якому було встановлено верховну владу Директорії, з правом видавати закони. Згідно цього акту, виконавчу владу здійснювала Рада Народних Міністрів. Законом від 02.01.1919 р. поновлювалась діяльність Генерального Суду, щоправда під назвою "Найвищий Суд". Пізніше було поновлено апеляційні суди. [6,110]

18 жовтня 1918 р., внаслідок очевидності поразки країн Четверного союзу, депутати-українці австрійського парламенту скликали у Львові збори політичних і громадських діячів Галичини і Буковини. На них було обрано Українську Національну Раду, що заявила про необхідність створення Української Держави на західноукраїнських землях. 09.11.1918 р. Українська Національна Рада проголосила створення незалежної держави - Західноукраїнської Народної Республіки. Формування органів державної влади було вельми схожим на такий-же процес в Українській Народній Республіці. Українська Національна Рада була аналогом Центральній Раді. Державний секретаріат фігурував як уряд ЗУНР. У лютому 1919 р. Українська Національна Рада видала низку законів спрямованих на удосконалення судової системи. На їх основі було проведено судову реформу - територію ЗУНР було переподілено на 12 судових округів і 120 судових повітів, судочинство переведено на українську мову, вищими судовими інстанціями були Вищий суд і Найвищий державний суд. З початку свого існування ЗУНР вела війну проти Польщі, яка мала міжнародну допомогу й не хотіла миритися з втратою Східної Галичини. Ця боротьба виснажила ЗУНР. А 14.03.1923 р. на Паризькій мирній конференції Рада послів Антанти визнала Східну Галичину без жодних застережень частиною Польщі. [20]

У результаті наступу Червоної армії до травня 1919 р. радянська влада була поширена майже на всю територію України в межах колишньої Російської імперії. Тимчасовий робітничо-селянський уряд декретом від 06.01.1919 р. скасував встановлену ЦР назву "Українська Народна Республіка" і затвердив іншу, схожу до РСФРР, офіційну назву "Українська Соціалістична Радянська Республіка" (УСРР). Від 29.01.1919 р. уряд почав іменуватися - Рада Народних Комісарів УСРР. Остаточно УСРР - як радянська форма державності - оформилась із прийняттям на ІІІ Всеукраїнському з'їзді Рад першої Конституції УСРР. З'їзд обрав Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який працював між з'їздами і наділявся законодавчими та контрольними функціями. Було створено постійно діючу Президію ВУЦВК, повноваження якої з розробки законопроектів розрослися до затвердження постанов РНК УСРР, призначення народних комісарів, керівників держкомітетів, розгляду клопотання про помилування.

Більшовицька влада, зруйнувавши залишки колишніх судових та правоохоронних структур велику увагу приділяла створення органів захисту власного режиму. Від 04.01.1918 р. створювались дільничні, повітові й міські народні суди, рішення яких не підлягали апеляційному та касаційному оскарженню. Відповідно до постанови уряду від 20.01.1918 р. спори з земельних, цивільних, трудових питань передавалися на розгляд позасудових та громадських органів. Відповідно до Тимчасового положення від 20.02.1919 р. систему народних судів було реорганізовано - на базі дільничних судів створювалися єдиний народний суд, повітові й міські суди скасовувалися. У якості касаційної інстанції скликалися ради народних суддів повіту. Кримінальні справи народний суд розглядав колегіально - від кандидатів на посаду народного судді вимагався досвід політичної роботи. У народних судах створювалися колегії правозаступників (себто адвокатів). Революційні трибунали, які створювалися по одному на губернію, мали придушувати опір диктатурі. Скарги на вироки трибуналів розглядав Верховний касаційний суд, створений у квітні 1919 р., а з травня 1919 р. - Верховний революційний трибунал. З 1917 р. Ради робітничих депутатів розпочали створення загонів робітничої міліції.[15,351]

Конституція УСРР 1929 р. залишила без змін систему вищих органів влади та управління.

У 1935 р., через певні історичні події, Пленум ЦК ВКП(б) вніс пропозицію на VII з'їзд Рад СРСР про зміну Конституції СРСР. Ця пропозиція дістала одностайну підтримку, тому було створено Конституційну комісію на чолі з Й. Сталіним. 05.12.1936 р. Надзвичайний VII з'їзд Рад СРСР одностайно ухвалив проект Конституції СРСР в 16 статті якої зазначалось, що союзні республіки мають розробити нові Конституції у повній відповідності до Конституції СРСР. 1937 р. була прийнята Конституція УРСР. Органи державної влади та управління почали будуватися за принципом єдності влади по горизонталі та вертикалі. Вищим органом державної влади, єдиним законодавчим органом республіки стала Верховна Рада УРСР. Депутати обиралися на 4-ьох річний строк. До повноважень відносились: прийняття Конституції УРСР, видання законів, встановлення адміністративно-територіального поділу республіки, затвердження держбюджету, встановлення місцевих податків, зборів, організація судових органів, охорона державного порядку тощо. Сесії Верховної Ради відбувались двічі на рік, позачергові - за рішенням Президії ВР УРСР. Президія діяла як постійний колегіальний орган між сесіями ВР УРСР. До її повноважень відносились: тлумачення законів республіки та видання указів, проведення референдумів, скасування постанов і розпоряджень уряду, надання громадянства УРСР, присвоєння почесних звань, здійснення помилування. Верховна Рада УРСР утворювала Раду Народних комісарів (Раднарком) - найвищий виконавчий і розпорядчий орган республіки. Судова система за Конституцією 1937 р. здійснювалася Найвищим Судом УРСР, Найвищим Судом Молдавської АРСР, обласними судами, судами адміністративних округів, народними судами, а також спеціальними судами СРСР. Розгляд справ у всіх судах був відкритим. Продовжували діяти органи адвокатури та прокуратури.[7,146]

Після нападу Німеччини на СРСР у 1941 р. на території УРСР було запроваджено воєнний стан. Це особливий правовий режим, що характеризувався розширенням повноважень воєнної влади. З метою мобілізації всіх сил в СРСР було створено Державний Комітет Оборони (ДКО) - орган який зосередив у своїх руках всю повноту воєнної, політичної і господарської влади. Після закінчення війни відбулося часткове повернення до довоєнних органів державної влади з посилення м їхньої централізації. Раднарком УРСР було перетворено на Раду Міністрів Української РСР. В судовій системі замінено Найвищий Суд УРСР на Верховний Суд України.

В 1978 р. було прийнято нову Конституцію УРСР. Згідно неї найвищим органом влади республіки вважалася Верховна Рада УРСР, повноваження якої суттєво не були відміні від повноважень закріплених в Конституції 1937 р. Рада Міністрів УРСР вважалася найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади. Судова система за Конституцією УРСР 1978 складалася з Верховного Суду УРСР, обласних судів, Київського міського суду, районних судів.[7,311]

За період 1980-1991 рр. особливих змін в організації та діяльності органів державної влади не відбулося. Прийняття Верховною Радою України "Декларації про державний суверенітет" 16.07.1990 р. дало змогу українцям, будувати саме Українську державу. Реальна діяльність та повноваження державних органів були скеровані українським народом. Але довгим видався перехідний період, від системи органів часів Радянської держави, коли в Конституції України був закріплений правовий статус органів державної влади.

Висновок: розвиток органів влади та управління на території України має багату історію, кожен етап якої залишив свій відзнаки на функціонуванні сучасних органів державної влади. Але з встановленням незалежної Української держави, розпочалася нова віха розвитку, яка має багато нових елементів, що потребують особливого розгляду. Багата історія держав, що існували на території України є гарним досвідом та керівником, для сучасних державо будівників.

3. Структура державної влади в сучасній Україні

Відповідно до Конституції влада в Україні належить народу України. Народ здійснює владу безпосередньо і через систему представницьких державних органів і органів місцевого самоврядування. [1,ст.5] За Конституцією України, державна влада поділяється на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. [1,ст.6] Правовий статус, повноваження, прав та обов'язки органів державної влади закріплені в Конституції України, адже латинське "costitutio" саме й означає устрій, положення, та відповідних законах, таких як наприклад Закон України "Про прокуратуру", Закон України "Про Конституційний Суд України" та інші. Між вищими органами державної влади існує механізм стримувань і противаг, який забезпечує неможливість надмірної концентрації влади в одному із владних інститутів. Поділ влади поширюється і на недержавні політичні інститути. Прикладом механізму стримувань і противаг є можливість накладення Президентом України вето, на будь-який законопроект Верховної Ради України, [1,ст.94] та неможливість введення в країни воєнного стану Президентом України, без підписання відповідного закону Верховною Радою України. [1, п.9 ст.85]