· може встановлювати правила поведінки, тобто формально-обов'язкові для всіх правові норми, за допомогою яких регулювати суспільні відносини.

Держава за допомогою таких методів здійснення влади, як примус і переконання, керує і спрямовує діяльність інших суб'єктів у обсязі і мірі, необхідних для виконання загальнонародних завдань. Досягається це шляхом визначенням і закріпленням в законах, що приймаються Верховною Радою України, прав і обов'язків інших суб'єктів політичної системи, всіляким сприянням з боку держави розвитку демократичних суспільних відносин, забезпечення обов'язкового дотримання всіма учасниками суспільних відносин вимог закону, інших правових актів. Держава здійснює облік і контроль за діяльністю громадських організацій, трудових колективів, передбачає відповідальність осіб за порушення законодавства. Регулювання суспільних відносин здійснюється за допомогою права, яке диференціюється на публічне і приватне.

Однак через недосконалість діючих інститутів судового і не судового захисту прав громадян, особливо в частині виконання судових рішень, незрілості громадської культури, державного монополізму в інформаційному просторі, влада часто вдається до неправових засобів примусу: неконституційних домагань, шантажу, підкупу, бюрократичних зволікань у вирішенні тієї чи іншої справи.

Враховуючи викладене, треба визнати, що держава є своєрідним центром тяжіння всіх політичних сил і організацій, що є виразниками їх інтересів. Боротьба різних політичних угрупувань за владу та їхнє тлумачення норм права, на свою користь розхитали сучасну правову систему. В зв'язку з чим відбулося падіння рівня демократичності. Основними проблемами сучасної України і основними цілями, які має вирішити державна влада є нечіткість правових меж компетенції між органами державної влади, застарілі механізми трудової мотивації, державна бюрократія, великі можливості владних структур у розподілі власності, матеріальних і фінансових ресурсів сприяють політичній нестабільності, відчуженості влади від суспільства.

Багато відомих українських діячів та вчених пропонують свої проекти виходу з кризи державності. На мою думку цікавою є позиція В.Медведчука, про необхідність повернення України до президентсько-парламентської форми правління. За його словами: "Україна потребує реального і, як це не парадоксально звучить, дуже примітивного сценарію, який гарантуватиме країні законність і порядок.". Тобто повернення президентові великих владних повноважень, з метою забезпечення гарантій нормального існування, безпеки на дорогах і вулицях, захисту у суді. "…Тому, аналізуючи політичну ситуацію - симбіоз правового нігілізму влади з псевдодемократією, - я прийшов до однозначного висновку: настав час все повернути на круги своя - іншого шляху відновити законність, порядок і авторитет влади в країні не існує." Один із ініціаторів перетворення України парламентсько-президентську республіку, В.Медведчук зазначає: "Аналізуючи політичну ситуацію - симбіоз правового нігілізму влади з псевдодемократією, - я прийшов до однозначного висновку: настав час все повернути на круги своя - іншого шляху відновити законність, порядок і авторитет влади в країні не існує…". Тобто демократія, до якої наші державо будівники йшли до 2004-го року, в Україні не відбулася.[17]

В противагу ідеї В. Медведчука висловлюється Вадим Карасев, директор Інституту глобальних стратегій. На його думку в Україні невірно трактують поняття "демократії". І якщо консолідувати націю та державу на взаємну працю, це подвоїть результат старань. Якщо-ж піти шляхом який пропонує Медведчук, знищаться ті демократичні ознаки, що є зараз, нівелюється необхідність у виборах та їх результатах, позбавить Україну суверенітету. [16]

Обидві думки досить цікаві, та змістовні, але мені здається, що в них не врахований людський фактор, який і зробив нашу Конституцію однією з недієвіших, а проведену в 2004-му році реформу - найнепрактичніших.

Висновок: державотворення в Україні, на сьогоднішній день, знаходиться в одній з найвищих фаз свого розвитку й одночасно в найскрутнішому становищі. Здійснення державними діячами своїх обов'язків та обіцянок знаходиться на занадто низькому рівні. Головною проблематикою у створенні дієвої системи органів державної влади є корумпована направленість та неправильне розуміння власних функцій та можливостей осіб, що займають важливі посади. Це спричинено різкою зміною направленості державотворення, після розпаду Радянського Союзу та великим залишком тогочасних ідей і тяжінням до тогочасних ідеалів, що існують у думках політиків, які будують сучасну Україну. Є багато оферт та позицій з приводу подальшого шляху розвитку державної влади в Україні, але їхня дієвість муже буде доведена лише на практиці, а ще один хибний крок може призвести до втрати Україною демократичних ознак взагалі.