Договір купівлі-продажу в міжнародному праві

1. Поняття і зміст договору купівлі-продажу

1.1 Поняття договору купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (друга сторона)., а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

У ч. 1 ст. 655 ЦК України закріплено найпоширеніше визначення договору купівлі-продажу, відповідно до якого «за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму».

Це визначення договору не змінилося порівняно із ЦК УРСР 1963 р. Ця дефініція настільки універсальна, що в літературі важко знайти будь-яке оспорювання цього поняття або пропонування якихось істотних варіацій на цю тему. Немає в Україні й жодних комплексних наукових досліджень загальних положень договору купівлі-продажу. А наявні дослідження стосуються тільки різновидів договору купівлі-продажу.

Однак, незважаючи на відсутність якихось істотних варіантів загального визначення договору купівлі-продажу в науковій літературі, наведемо декілька визначень у наукових джерелах, які в основному збігаються з дефініцією, що міститься в ЦК України.

В українському варіанті енциклопедії Вікіпедія написано: «Договір купівлі-продажу - договір, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму» [3]. У «Юридичній енциклопедії» відсутнє будь-яке загальне визначення договору купівлі-продажу, там наведено тільки визначення договору купівлі-продажу земельної ділянки [4; 435].

У книзі «Договірне право» за редакцією М. І. Брагінського та В.В. Вітрянського вказується, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього визначену грошову суму (ціну) (п. 1 ст. 454 ГК РФ) [5; 15]. Не наведено іншого визначення й у підручнику «Гражданское право» за ред. А.П. Сергєєва та Ю.К. Толстого [6; 3]. Також не міститься жодних пропозицій щодо поняття договору купівлі-продажу й у працях за редакцією проф. В.В. Луця [7; 151].

У книзі «Договірне право: особлива частина» можна знайти певну варіацію поняття цього договору (хоча наприкінці визначення дається знову ж таки посилання на статтю ЦК України), де вказано: «Договір купівлі-продажу - це цивільно-правове зобов'язання, під яким розуміють правовідношення, в якому одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму (ст. 655 ЦК)» [8; 7-8].

Таким чином, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати покупцеві майно у власність або повне господарське відання чи оперативне управління, а останній зобов'язується прийняти це майно і сплатити за нього обумовлену угодою грошову суму. Це оплатний, двосторонній і консесуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупця, і, отже, є юридичною підставою виникнення такого зобов'язального правовідношення, яке обумовлює появу у покупця абсолютного речового права.

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. В окремих випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно (як матеріальний об'єкт), а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад, у разі купівлі цінних паперів. Оплата придбаного майна повинна здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом.

Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав і обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, в договорі купівлі-продажу відповідним правам і обов'язкам продавця кореспондуються відповідні права і обов'язки покупця і навпаки.

Договір купівлі-продажу є консесуальним, оскільки права і обов'язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо усіх істотних умов. Настання цього моменту може мати ряд особливостей, зумовлених тим, що для окремих видів договорів купівлі-продажу законодавець передбачає спеціальні вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладена угода не може вважатися дійсною.

Правове регулювання відносин купівлі-продажу здійснюється Цивільним кодексом України, Законами України «Про захист прав споживачів», «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про товарну біржу», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», численними підзаконними нормативними актами.

З урахуванням особливостей організаційно-правових форм торгівлі, що використовуються на території перебування сторін договору купівлі-продажу, особливостей відчужуваних об'єктів, особливостей способу укладення та виконання договору існує кілька різновидів договору купівлі-продажу, зокрема:

а) договори купівлі-продажу в оптовій і роздрібній торгівлі;

б) договори, які укладаються на біржах і аукціонах;

в) договори купівлі-продажу, які укладаються у внутрішньому і в зовнішньоекономічному обігу;

г) договори купівлі-продажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин;

д) договори купівлі-продажу на умовах комісії, консигнації та поставки;

е) договори купівлі-продажу об'єктів приватизації;

ж) форвардні і ф'ючерсні угоди купівлі-продажу.

Кожен з них має певні особливості щодо умов укладення та виконання, визначення прав і обов'язків сторін та правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

Отже, на підставі викладеного вище можна зробити висновок, що договір купівлі-продажу - це цивільно-правове зобов'язання, під яким розуміють правовідношення, в якому одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

1.2 Сторони та предмет як елементи договору купівлі-продажу

Правові дослідження регулювання договірних відносин у сфері купівлі-продажу є актуальними за умов ринкової економіки через те, що договірна конструкція купівлі-продажу посідає одне з чільних місць в цивільному та господарському праві. Але певне коло теоретико-практичних аспектів у цій сфері залишається недостатньо дослідженим та, безумовно, дискусійним.

Ґрунтовне дослідження проблематики правового регулювання договору купівлі-продажу надасть можливість поглибити праворозуміння складних та багатовимірних договірних моделей, забезпечити захист та охорону не тільки цивільних, а й господарських прав осіб, покращити ефективність цивільного обороту на тлі сучасного стану ринку в державі.

Як відомо, сторонами договору купівлі-продажу є продавець та покупець. За загальним правилом, продавцем та покупцем за договором купівлі-продажу можуть бути будь-які учасники цивільного обороту (зокрема, фізичні або юридичні особи; виробники товарів, посередники, споживачі, організатори торгівлі). Але кожен такий учасник має відповідати певному переліку вимог. Зокрема, продавець та покупець повинні мати належний обсяг правоздатності та дієздатності.

Продавцем, як правило, є особа, яка володіє правом власності на майно або обмеженим речовим правом щодо розпорядження таким майном. Так, відповідно до ст. 568 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших, встановлених законом, належить власникові товару [1].

ЦК України не роз'яснює, що потрібно розуміти під поняттям «примусовий продаж». Зокрема, ст. 28 Закону України «Про заставу» [8] вказує лише на примусову продаж заставленого майна як на підставу припинення застави. Продаж майна на виконання судового рішення і буде тим випадком продажу майна, що здійснюється продавцем (представником компетентного органу держави), який не є власником майна і не є його законним представником.

Повноваження щодо розпорядження майном у якості товару також може бути надано особі, яка не є власником цього майна та не має жодних обмежених речових прав щодо розпорядження таким майном. Так, відповідно до ст. 1011 ЦК України, при укладенні договору комісії мі ж комітентом (власником товару) та комісіонером останній діє від свого імені та виступає продавцем цього товару за договором купівлі-продажу. Покупцем за договором купівлі-продажу може бути будь-яка осо ба, яка є учасником цивільного обороту. За загальним правилом, покупець набуває права власності на майно, яке він придбав у продавця. Однак особа може бути покупцем і не набути права власності на товар. Зокрема, до таких осіб належать суб'єкти права оперативного управління та господарського відання. В цьому випадку власником товару буде особа, яка володіє майном такої юридичної особи. Також до покупців, які не набувають права власності на товар, належить комісіонер, виконуючий договір комісії. Суб'єктний склад зазначеного договору має власні характерні особливості. Специфіка відносин купівлі-продажу може визначати окремі умови участі у договорі купівлі-продажу - як покупця, так і продавця. Такі умови можуть випливати із публічної складової, що може втілюватись у нормі закону (встановлення спеціальних правил), особливостей правового режиму товару (наприклад, купівлі-продажу вогнепальної зброї) або окремого виду договору тощо.

В межах договору купівлі-продажу покупець та продавець взаємодіють між собою, керуючись властивими договірному праву принципами свободи договору, рівності сторін, економічної незалежності. Особи на власний розсуд визначають необхідність укладення договору купівлі-продажу. Але існують випадки, які містять виключення із такого правила. Зокрема, це має місце в разі зобов'язання щодо укладення такого договору купівлі-продажу, яке виникає на підставі вимоги до продавця, передбаченої законодавством. Прикладом такого виключення може слугувати здійснення закупівлі товарів для державних потреб.

Ще одним виключенням із загального правила буде випадок взяття на себе добровільного зобов'язання. Зокрема, таке добровільне зобов'язання може виникнути у особи шляхом укладення попереднього договору купівлі-продажу на підставі ст. 635 ЦК України.

Взаємодія сторін договору купівлі-продажу завжди відбувається із врахуванням його предмета. Під предметом договору купівлі-продажу слід розуміти сукупність нижченаведених дій: * дія продавця, спрямована на передачу товару покупцю;

* дія покупця, спрямована на прийняття товару;

* дія покупця, спрямована на сплату за товар ціни;

* дія продавця, спрямована на прийняття сплати ціни товару.