Як відомо, договори у Цивільному кодексі України (надалі - ЦК України) розміщені відповідно до системи. Першими у кодексі розміщена група договорів про оплатну передачу майна у власність. Основним у цій групі договорів є договір купівлі-продажу. Можна стверджувати, що він є основним і важливим не тільки для групи договорів про оплатну передачу майна у власність, а й також для інших, оскільки досить часто у нормах, які регулюють ті чи інші договірні правовідносини, існують відсилки на договір купівлі-продажу.

За допомогою договору купівлі-продажу опосередковуються, як відомо, товарно-грошові відносини між виробником і споживачем. Саме тому, у ЦК України договору купівлі-продажу (в т.ч. його різновидам) присвячено значну кількість статей - 61 (зі ст. 655 по ст. 716.) [1]. Для порівняння у Цивільному кодексі УРСР 1963 р. (надалі - ЦК УРСР 1963 р.) цьому договору було присвячено лише 31 статтю (зі ст. 224 по ст. 255) [15].

Договір купівлі-продажу є важливим у правовідносинах не тільки в межах тієї чи іншої держави, а й у приватних відносинах між резидентами різних країн. Саме тому уніфікації норм договору купівлі-продажу на міжнародному рівні приділяється така увага. Недарма ще у 1980 р. була прийнята Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, а у 1986 р. - Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. На рівні ЄС, як уже було зазначено, також відбувається процес узгодження й невдовзі можливого прийняття документа, де було б прописано єдині для усіх норми договору купівліпродажу.

Одним з таких проектів, де передбачено узгоджені норми про договір купівлі-продажу, є проект Європейського цивільного кодексу (надалі - проект ЄЦК). У проекті ЄЦК договору купівлі-продажу присвячено 57 статей. Безумовно, багато європейських науковців скептично ставляться до потреби розроблення проекту ЄЦК та можливості його прийняття. Однак, як слушно зазначено у книзі Рейхарда Зіммермана і Самона Вайтакера «Добросовісність у Європейському договірному праві» [3; 11], розробка й прийняття Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів у 60-х роках минулого століття теж викликало скептицизм.

З огляду на українські перспективи щодо можливого членства в ЄС, а також вимоги ст. 51 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами цей проект становить значний інтерес для науковців. Саме тому у цій статті ми проведемо порівняльний аналіз відповідних норм ЦК України та проекту ЄЦК в частині, що стосується поняття договору купівлі-продажу. Безперечно, у цьому порівняльному дослідженні ми не обійдемо увагою й теоретичні досягнення щодо цієї проблеми.

У ч. 1 ст. 655 ЦК України закріплено найпоширеніше визначення договору купівлі-продажу, відповідно до якого «за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму». Це визначення договору не змінилося порівняно із ЦК УРСР 1963 р. Ця дефініція настільки універсальна, що в літературі важко знайти будьяке оспорювання цього поняття або пропонування якихось істотних варіацій на цю тему. Немає в Україні й жодних комплексних наукових досліджень загальних положень договору купівліпродажу. А наявні дослідження стосуються тільки різновидів договору купівлі-продажу.

Однак, незважаючи на відсутність якихось істотних варіантів загального визначення договору купівлі-продажу в науковій літературі, наведемо декілька визначень у наукових джерелах, які в основному збігаються з дефініцією, що міститься в ЦК України.

В українському варіанті енциклопедії Вікіпедія написано: «Договір купівлі-продажу - договір, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму» 34]. У «Юридичній енциклопедії» відсутнє будь-яке загальне визначення договору купівлі-продажу, там наведено тільки визначення договору купівлі-продажу земельної ділянки [4; 435].

У книзі «Договірне право» за редакцією М.І. Брагінського та В.В. Вітрянського вказується, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього визначену грошову суму (ціну) (п. 1 ст. 454 ГК РФ) [5; 15]. Не наведено іншого визначення й у підручнику «Гражданское право» за ред. А.П. Сергєєва та Ю.К. Толстого [6; 3]. Також не міститься жодних пропозицій щодо поняття договору купівлі-продажу й у працях за редакцією проф. В.В. Луця [7; 151]. У книзі «Договірне право: особлива частина» можна знайти певну варіацію поняття цього договору (хоча наприкінці визначення дається знову ж таки посилання на статтю ЦК України), де вказано: «Договір купівлі-продажу - це цивільно-правове зобов'язання, під яким розуміють правовідношення, в якому одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму (ст. 655 ЦК)» [8; 7-8].

Тепер розглянемо цю проблему на рівні ЄС. Слід відразу зазначити, що в доступних нам джерелах в ЄС, так само як і в Україні відсутні наукові дискусії щодо поняття договору купівлі-продажу. З одного боку, це не зовсім добре, оскільки відсутність дискусії та пропозицій щодо різних визначень не дає можливості повною мірою зрозуміти підходи до поняття договору купівлі-продажу в ЄС і тим самим висловити свою точку зору. З іншого боку, це позитивно, оскільки можна стверджувати про те, що сформульоване десятками років визначення поняття договору купівлі-продажу, є настільки узгодженим, що не потребує будь-яких удосконалень.

В енциклопедії Wikipedia дається таке визначення договору купівлі-продажу: «договір купівлі-продажу є законним контрактом про обмін товарами, сервісом чи власністю від торговця (або продавця) до покупця за погодженою для оплати вартістю в грошах (чи в грошовому еквіваленті) або обіцянка сплатити таке саме» [9].

У ст. 1:101 проекту ЄЦК міститься узгоджена для країн ЄС дефініція договору купівлі-продажу: «Договір купівлі-продажу - це договір, відповідно до якого одна сторона - продавець зобов'язується передати власність на товар іншій стороні - покупцю негайно при укладенні договору або в найближчий майбутній час, а покупець зобов'язується заплатити згідно з ціною» 1 [16]. В. Гейткер і С. Джеловчек вказують, що в проекті ЄЦК застосовано найбільш узгоджене поняття договору купівлі-продажу [17; 546].

Отже, якщо порівнювати визначення, що містяться в ЦК України та проекті ЄЦК, то можна сказати, що основні аспекти збігаються. Зокрема, по-перше, сторонами договору є традиційно з одного боку продавець, а з іншого - покупець. По-друге, продавець зобов'язується передати покупцю у власність товар. По-третє, покупець зобов'язується за це сплатити певну грошову суму. Тут повністю можна погодитися з думкою Ю.Д. Притики, що договором купівлі-продажу вважається такий договір, який спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність до покупця [17; 148].

Наступне питання, стосується договору купівлі-продажу: що є предметом цього договору за українським та європейським правом? У ЦК України у ч. 1 ст. 655 вказується, що за договором купівлі-продажу від продавця до покупця передається «майно (товар)», а уже в наступних статтях застосовується тільки термін «товар». У ст. 656 уже чітко вказується, що предметом договору купівлі-продажу може бути: а) товар, який є у продавця на момент укладення договору, або; б) буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому; в) майнові права (окрім особистих майнових та вимог, що мають особистий характер). Отже, що ж розуміють під терміном «майно чи товар», яке застосовується у визначенні договору купівлі-продажу у ЦК України та проекті ЄЦК?

ЦК України містить визначення «майно», але не має визначення «товар». Згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України під майном розуміють окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Термін «товар» в ЦК України, як було зазначено, відсутній. Однак на основі дослівного тлумачення тексту статті можна стверджувати, що поняття товар автори кодексу прирівнюють до поняття майно.

Яке ж ставлення науковців до цієї проблеми? Так, у науково-практичному коментарі до ЦК України Ю.Д. Притика вказує, що в контексті викладення принципових положень договору купівлі-продажу терміни «майно» й «товар» мають тотожне значення, оскільки зміст терміна «товар» поглинається змістовою частиною поняття «майно». Хоча тут же зазначає, що під терміном «товар» стосовно договору купівлі-продажу розуміють будь-які речі, що не вилучені з цивільного обігу [17; 150]. Таке твердження не можна вважати коректним, оскільки якщо якесь поняття поглинається іншим, то вони співвідносяться як спеціальне та загальне, а не як тотожні поняття.

У «Юридичній енциклопедії» вказано, що товар - це продукт праці, який виготовляється для продажу або обміну і має задовольняти певні потреби людини [14; 82-83]. В енциклопедії Вікіпедія подано три визначення терміна товар: 1) продукт природи, природи і людської праці або тільки людської праці у матеріальній і нематеріальній субстанції та у формі послуг, який завдяки своїм властивостям здатен задовольняти наявні чи передбачувані суспільні потреби і призначений для обміну і купівлі-продажу; 2) продукт праці, що виробляється не для власного споживання, а на продаж; 3) матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення [4]. Попри розмаїтість визначень, слід погодитися з думкою О.Р. Стефанчука, який вказує, що «під поняттям товару як предмета договору купівлі-продажу доцільно розуміти річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки» [5; 15].

У законодавстві закріплено визначення «товар», що відображає теоретичні бачення цього терміна. Так, наприклад, у ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» закріплено: «Товар - будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі)» [18]. Таке визначення занадто розширено трактує поняття «товару», оскільки надання послуг та виконання робіт стає можливим на підставі купівлі-продажу. Тоді такі групи договорів як про виконання робіт та надання послуг стають зайвими, а це, по суті, суперечить самій структурі договірного права. Тому визначення товару слід вважати адаптованим не до приватноправових відносин, а до проблематики регулювання зовнішньоекономічної діяльності (тарифного чи нетарифного). У п. 24 ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» вказано, що «товар - будь-яка продукція, призначена для продажу» [19]. Узагальнюючи основні визначення поняття «товар» в приватноправовому аспекті, можна дійти висновку, що поняття «товар» та поняття «майно» в цивільному праві розглядаються як тотожні.