Важливу роль для розуміння поняття «гарантійний строк» відіграє і порядок його обчислення. Так, відповідно до положень цивільного законодавства початком гарантійного строку є момент передавання товару, який визначається згідно зі ст. 664 ЦК України. У випадку, коли товар складається із кількох комплектуючих частин, вважається, що моментом його передачі буде день, коли продавець поставить останню із складових цього товару, якщо інше не передбачено договором. Конкретний термін, з якого починає спливати гарантійний строк, зазначається у договорі або гарантійному талоні [12, 26-27].

Але є і спеціальні правила щодо початку перебігу гарантійного строку: відповідно до ст. 7 Закону України «Про захист прав споживачів» при продажу товарів за зразками поштою, а також у випадках, коли час укладення договору купівлі-продажу і час передання товару споживачеві не збігаються, гарантійні строки обчислюються від дня доставки товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складання - від дня їх здійснення. Якщо день доставки, установки (підключення) чи складання товару, а також передання нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі-продажу, гарантійний строк починається від дня укладення договору купівлі-продажу. Необхідно також зазначити, що за договором купівлі-продажу сторони можуть змінити початок перебігу гарантійного строку. Він може починатись із моменту експлуатації або через певний проміжок часу чи по досягненні будь-якого факту. Так, початок гарантійного строку на автомобіль може починатись як з моменту його передачі покупцеві, так і з моменту початку експлуатації, або після пробігу автомобілем певної відстані. У будь-якому випадку цей момент має бути зумовлений у договорі.

Строк придатності - це встановлений відповідно до актів цивільного законодавства та законодавства з питань стандартизації період часу (строк чи термін), зі спливом (настанням) якого товар вважається непридатним до використання і таким, що створює небезпеку для життя і здоров'я фізичних осіб та (або) майна фізичних та юридичних осіб.

Використання та нормативне визначення строку придатності міститься у ряді актів цивільного законодавства (статті 1, 7 Закону України «Про захист прав споживачів»; ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів»).

Після спливу строку придатності товар вважається неякісним (небезпечним) (ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів»). Такий товар не може бути предметом договору купівлі-продажу. Звичайно, такий товар не може виступати предметом договору купівлі-продажу за основним своїм господарським призначенням. Однак це зовсім не означає, що він не може бути використаний для інших потреб, при яких не створюється небезпека, пов'язана зі встановленням цього строку придатності.

Строк придатності товару виконує дві функції:

1) гарантує відповідність товару вимогам щодо якості, визначеним для продавця;

2) встановлює заборону на реалізацію (передання) продавцем (виготівником) товару після спливу строку придатності, а також у період до його завершення, який є недостатнім для його використання покупцем.

Строк служби товару - встановлений виготівником або законом строк безпечного використання виготовленого товару за первісним господарським призначенням. Тобто продавець визначає можливість використання даного товару (використання телевізора для прийому телевізійного сигналу). У подальшому ця річ може використовуватися запервісним господарським призначенням. Однак продавець вже не нестиме відповідальності за результати такого використання. Строк служби встановлюється виготівником товару самостійно навіть у тих випадках, якщо його встановлення визначено як обов'язок виготівника. Строк придатності встановлюється, як правило, актами цивільного законодавства та законодавства з питань стандартизації. Виготівник може становити самостійно строк придатності у тому випадку, якщо стандартом допускається самостійне встановлення такого строку. Однак він повинен відповідати порядку, встановленому стандартом чи іншою правовою нормою.

Для позначення проміжку часу, протягом якого товар може використовуватися, встановлюється також строк експлуатації, дуже схожий на строк служби, їх відмінність простежується в тому, що гарантійний строк експлуатації відповідно до ст. 269 Господарського кодексу України обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року від дня одержання виробу покупцем; а щодо виробів широкого споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - від дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.

Подібним до попередніх є строк амортизації, протягом якого виробники, продавці, виконавці забезпечують можливість використання товару. Під гарантійним строком експлуатації також розуміють строк, протягом якого гарантується використання товару, в тому числі комплектуючих виробів та складових частин, за призначенням за умови дотримання споживачем правил користування і протягом якого виробник (продавець, виконавець) виконує гарантійні зобов'язання [12, 28].

Гарантійний строк (термін) зберігання - час, протягом якого споживчі властивості товару не повинні погіршуватися за умови дотримання вимог нормативних документів. Гарантійний термін зберігання обчислюється від дати виготовлення товару і закінчується датою, визначеною виробником (п. 4 Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. №506).

Строк придатності відрізняється від гарантійного строку перш за все тим, що він встановлюється законом, у той час як гарантійний строк може бути встановлений і безпосередньо продавцем. Після спливу строку придатності товар вважається непридатним до використання взагалі. Існує різниця у способі обчислення гарантійних строків та строків придатності. На відміну від гарантійного строку, строк придатності обчислюється не з моменту укладення договору купівлі-продажу чи передачі товару, а від дня його виготовлення. Строк придатності може визначатися певним періодом часу або терміном, датою, до настання якої річ придатна до використання.

Відповідно до ст. 269 Господарського кодексу України гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару, причому незалежно від того, чи визначений він певним проміжком часу (строком), чи календарною датою (іншою обставиною) - терміном. На відміну від гарантійного строку, строк придатності товару не підлягає зупиненню та перериванню.

Термін «розумний строк» зустрічається у нормах ЦК України, які стосуються багатьох видів цивільних договорів. Та найчастіше його вживає законодавець стосовно договору купівлі-продажу. Розглянемо їх детальніше.

1. Претензії мають бути пред'явлені у розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару (п. 1 ст. 688 ЦК України);

2. Доукомплектування товару - у розумний строк (ст. 684 ЦК України);

3. Продавець зобов'язаний передати покупцю приналежності товару та документи на нього у розумний строк (ст. 666 ЦК України);

4. Думати покупець може протягом розумного строку: «Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього» (п. 4 ст. 672 ЦК України);

5. Вимога у зв'язку з недоліками товару може бути пред'явлена покупцем лише за умови, що такі недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах 2-х років, а щодо нерухомого майна - в межах 3-х років від дня передачі товару покупцеві, якщо договором чи законом не встановлено більший строк (п. 2 ст. 680 ЦК України), якщо на товар не встановлено гарантійного строку. Пункт 5 ст. 7 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює норму про те, що «стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом 2-х років, а стосовно об'єктів будівництва - не пізніше 10-ти років від дня передачі їх споживачеві». Як бачимо, в законі набагато збільшено термін для претензій відносно об'єктів будівництва, а самі конкретні терміни у 2 та 10 років не названо розумними і це є логічним. Якщо у нормативному акті встановлено конкретний строк для якихось дій, то додатково називати його розумним немає сенсу. Дію треба вчинити у конкретно визначений строк, все інше буде порушенням. І той факт, що цей строк може вважатися розумним чи нерозумним значення не має [14, 115].

6. У розумний строк товар доставляють і забирають, «якщо договором конкретний строк доставки товару покупцеві не встановлено, то він повинен бути доставлений у розумний строк після одержання вимоги покупця» (ст. 704 ЦК України).

7. Продавець зобов'язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем, або розпорядитися ним у розумний строк (ст. 690 ЦК України). Яким саме за тривалістю буде цей розумний строк залежатиме від того, що треба забрати, у якій кількості, яких розмірів та об'єму і звідти та куди транспортувати неприйнятий товар. Та головне, щоб у покупця та у продавця співпадали погляди на тривалість строку, який може розглядатися як розумний.

Отже, підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що для регулювання відносин купівлі-продажу законодавство застосовує більш ніж достатню кількість видів строків: гарантійні строки, строки придатності, строки служби товару, строки експлуатації, строки реалізації, строки зберігання, строки амортизації товару, розумні строки. Кожен із цих строків має своє функціональне призначення і характеризує окремі аспекти, пов'язані із володінням та використанням товару, який є предметом договору купівлі-продажу. Однак це не завжди позитивно впливає на якість такого регулювання. Споживач має бути «обізнаним» у відмінностях цих строків, у доцільності застосування тих чи інших строків у певних випадках.

2. Договір купівлі-продажу в міжнародному праві

2.1 Договір купівлі-продажу в українському та європейському праві: порівняльний аналіз

Регулювання цивільних правовідносин здійснюється за допомогою різних правових інститутів. Одним з основних таких інститутів є цивільно-правовий договір. Цей правовий інститут, відомий ще з римських часів, не втратив свого значення, а, навпаки, стає ще більш важливим. Підвищення ролі договору відбувається не тільки в Україні, а й в інших країнах. Не менше уваги регулюванню договірних відносин приділено в Європейському Союзі. Останнім часом уніфікації договірного права в Європейському Союзі (надалі - ЄС) приділяється значна увага. Про це свідчать як уже розроблені документи, наприклад, Принципи європейського договірного права, так і проекти документів, зокрема, проект Європейського Цивільного кодексу (де договірному праву приділено значну увагу) та проект Acquis Communautaire у сфері договірного права, що зараз активно розробляється під егідою Європейської комісії (поки що офіційна назва документа - Загальні принципи європейського договірного права). Проте у цій статті ми не будемо зупинятися на загальних питаннях договірного права, а висвітлимо конкретний вид договору.