ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття та загальна характеристика договору страхування. Види договорів страхування

1.1 Поняття та загальна характеристика договору страхування

1.2 Форми і види страхування. Співстрахування та перестрахування

1.3 Порядок укладення, зміни та припинення договору страхування

Висновки до розділу

Розділ 2. Зміст договору страхування

2.1 Істотні умови договору страхування

2.2 Сторони. Їх права та обов'язки. Відповідальність сторін у договорі страхування

2.3 Проблеми та спори, що виникають з договору страхування

Висновки до розділу

Загальний висновок

Список використаних джерел

Додатки

1. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 05.10.2007 р. По справі № 2-3502/07/02

2. Рішення апеляційного суду черкаської області від 10.12.2007 р. По справі № 22ц-2114/07

3. Рішення апеляційного суду хмельницької області від 02.04.2008 р. По справі № 22-ц-7

ВСТУП

Економічні та соціальні перетворення в Україні, розвиток міжнародних відносин зумовили формування страхової галузі. Розбудова ринкової економіки, процеси роздержавлення і приватизації, зростання конкуренції привели до переорієнтації та розвитку системи захисту юридичних та фізичних осіб від матеріальних втрат, які можуть виникнути в результаті стихійного лиха, нещасного випадку та інших ризикових обставин.

Страхові правовідносини останнім часом набувають все більш масового характеру: ними пронизані майже всі сфери нашого життя - воно й не дивно, адже прагнення фізичних та юридичних осіб убезпечити своє існування, діяльність та майбутнє є раціональним і прогресивним.

У свідомості українців страхування поступово закріплюється в якості обов'язкового компоненту організації життя, адже економічно розвинуте суспільство не може існувати без страхування, яке є невід'ємною частиною суспільних відносин, гарантом благополуччя та стабільного розвитку.

Цей інститут не лише важливий у сучасних умовах життя і діяльності громадян, підприємств, установ, організацій, банківських, комерційних структур та українського суспільства в цілому, а й відпрацьований у теорії юридичної науки та в практиці.

Правовим засобом, що опосередковує надання страховиками страхових послуг, є договір страхування, що виступає основним регулятором конкретних страхових правовідносин. Але для того, щоб договір дійсно виконував покладені на нього функції, він повинен розроблятися, виходячи з розуміння суті та природи страхових правовідносин, якому передує глибоке вивчення науково-теоретичних положень, сформульованих провідними цивілістами - фахівцями цієї галузі, з використанням історичного та зарубіжного досвіду; детальний аналіз законодавства та ознайомлення зі страховою практикою, що існує, а також із відповідною судовою практикою. Договір має складатися з урахуванням особливостей та проблем, які притаманні даним відносинам, щоб бути адекватним їм, а відтак стати ефективним правовим механізмом реалізації прав та інтересів сторін, регулювання відносин між ними.

Таким чином, дослідження юридичної природи договору страхування є дуже актуальним і набуває неабиякого значення у сучасних реаліях, адже його результати знайдуть як теоретичне, так і практичне застосування.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є закономірності правового регулювання суспільних відносин договором страхування.

Предметом дослідження виступає юридична природа договору страхування.

Метою даної дипломної роботи є поглиблення теоретичних знань про юридичну природу договору страхування, вивчення його особливостей та формування власної позиції з проблемних питань, щодо яких точаться наукові дискусії.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

1. Визначити теоретичні засади дослідження договору страхування;

2. Вивчити правову доктрину щодо об'єкта дослідження;

3. Проаналізувати положення законодавства, якими регулюється договір страхування;

4. Ознайомитися з практикою, що склалася у сфері страхування, та існуючою судовою практикою;

5. На основі проведеного дослідження вивести комплексну юридичну характеристику договору страхування та сформувати власну позицію з різних питань, особливо дискусійних.

Відповідно до поставлених завдань зміст дипломної роботи буде викладено у двох розділах, які умовно утворюють загальну та особливу частину роботи. До першого розділу входять наступні глави:

1.1 Поняття та загальна характеристика договору страхування;

1.2 Форми і види страхування. Співстрахування та перестрахування;

1.3 Порядок укладення, зміни та припинення договору страхування.

Розділ 2 містить:

2.1 Істотні умови договору страхування;

2.2 Сторони. Їх права та обов'язки. Відповідальність сторін у договорі страхування;

2.3 Проблеми та спори, що виникають з договору страхування. Кожна глава та розділ закінчуються висновком, а після другого розділу буде зроблено загальний висновок по дипломній роботі.

Теоретичну базу дослідження склали праці відомих українських вчених-цивілістів: Борисової В.І., Дзери І.О., Луця В.В., Харитонова Є.О. та ін., а також роботи зарубіжних (насамперед російських) авторів: Брагінського М.І., Вітрянського В.В., Граве К.А., Лунца Л.А., Райхера В.К., Рейтмана Л.І., Серебровьського В.І., Шершеневича Г.Ф. та ін.

Методологічну основу дипломної роботи складають: діалектичні, метафізичні, історичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльний методи, а також аналіз та синтез.

Практичне значення: результати роботи були представлені у вигляді тез на V науковій конференції студентів та молодих вчених «Від громадянського суспільства - до правової держави», що проводилась у лютому 2010 року в ХНУ ім. В.Н. Каразіна.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ. ВИДИ ДОГОВОРІВ СТРАХУВАННЯ

1. Поняття та загальна характеристика договору страхування

Термін «договір» у цивільному праві є багатозначним.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) [1] однією з підстав виникнення цивільно-правового зобов'язання є договір та інші правочини. Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Ч. 1 ст. 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для розуміння співвідношення понять «договір» та «правочин» існує правило, що всі договори є правочинами, та не всі правочини є договорами.

Отже, договір як юридичний факт (правочин) спричиняє виникнення цивільно-правового зобов'язання. Справедливим є твердження М.І. Брагінського та В.В. Вітрянського про те, що «договори в їх якості правочинів не відрізняються від інших юридичних фактів, не мають змісту. Ним наповнене лише договірне правовідношення, що виникло з договору-правочину» [20, с. 116].

Договір можна розглядати і як саме зобов'язання, тобто правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Серед науковців висловлена точка зору, що будь-який цивільно-правовий договір є документом [31, с. 20]. Це твердження є вірним стосовно договору страхування, адже для нього законом встановлено обов'язкову письмову форму, проте загальне правило щодо форми договору дозволяє укладення договору у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Ще одна властивість цивільно-правового договору: договір в цілому та конкретно договір страхування - це правовий засіб індивідуального регулювання суспільних відносин [19, с. 127].

З'ясуванню поняття страхового договору у науковій літературі приділено значну увагу. Неодноразово в науці та в законодавстві різних країн робилися спроби дати єдине визначення страхового договору, проте більшість запропонованих визначень договору страхування можна віднести до поверхневих, таких, що не розкривають суті цього договору. Однак саме дослідження попереднього досвіду, аналіз праць авторитетних вчених-юристів надасть можливість більш глибинно зрозуміти юридичну природу страхового договору і, відповідно, ефективно використовувати здобуті знання у сьогоденній правовій реальності.

Так, В. Побєдоносцев свого часу дав таке визначення договору страхування - це самостійний договір, який укладається заради одного забезпечення. Одна особа - страховик - приймає в іншої - страхувальника - майно на свій страх, тобто зобов'язується відшкодувати їй шкоду або загибель майна від нещасного випадку [59, с. 570, 571]. Порівняно з сучасними пропозиціями щодо визначення договору страхування наведений приклад не видається ідеальним. В ньому суть даного договору розкривається лише через його мету - забезпечення шляхом відшкодування шкоди (збитків) - і стосується лише майнового страхування.

Загальне визначення договору страхування давав і Д. Мейєр: договір страхування - це договір, за яким одна особа, за відому винагороду або безоплатно, бере на себе страх щодо будь-якого майнового права, яке належить іншій особі, тобто зобов'язується винагородити її у випадку втрати цього права від будь-якого нещасного випадку [53, с. 319]. Це визначання здається мені більш вдалим, але воно також не враховує особистого страхування. Більш того, можливість безоплатності у страховому договорі, на мою думку, позбавляючи страхувальника його головного обов'язку зі сплати страхових внесків, зводить нанівець інтереси страховика, забираючи в нього джерело фінансування майбутніх виплат - отже який для нього сенс у такому односторонньому, здебільшого витратному договорі?

Як зазначає В. Серебровський, встановлення загального поняття страхового договору є недоцільним. На його думку, правильний метод повинен полягати не в створенні тонких, ажурних юридичних понять, а у встановленні міцних характеристик страхового договору, які б дозволили відрізнити його від суміжних або схожих з ним юридичних явищ [67, с. 336].

Було запропоновано різноманітні критерії для формування єдиного поняття договору страхування. Наприклад, в якості фундаменту для формування загального визначення було висунуто категорію майнової потреби, яка перебуває у зв'язку зі страховим випадком як джерелом, що її викликає [60, с. 460].