Відповідно до ч. 1 ст. 981 ЦК України, договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатися шляхом видачі страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). Згідно до ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про страхування» факт укладення договору може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою цього договору. Тобто законодавчо передбачено два способи укладення договору страхування: шляхом складання одного документу, який підписується сторонами, і шляхом видачі страховиком страхувальнику страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховий поліс та свідоцтво, як правило містять всі умови договору, в тому числі правила страхування, спеціальні умови для конкретного договору, доповнення та виключення зі стандартних правил; в них можуть зазначатися індивідуальні, окремо узгоджені зі страховиком умови.

Існує два види полісів: разовий та генеральний. Перший використовується при оформленні простих операцій зі страхування (з одним предметом), другий охоплює декілька однорідних операцій зі страхування майна (відносно групи предметів) [78, с. 582-583].

Страховий поліс може бути іменним та на пред'явника.

В окремих наукових дослідженнях пропонується визначити страховий поліс (свідоцтво, сертифікат) як письмовий документ, що видається страховиком у відповідь на усну чи письмову заяву страхувальника, містить всі істотні умови договору страхування, регулює відносини між страховиком і страхувальником та з достовірністю свідчить про наявність договірних зв'язків між ними [29, с. 181].

Науковці висловлювали різні точки зору стосовно правового значення цих документів. В одних випадках їх розглядали в якості основних доказів правовідносин, які виникли між сторонами договору страхування [67, с. 413]. В інших -- в якості самого договору, який виник з моменту його викладення на папері [26, с. 56]. На мою думку, найбільш правильною точкою зору є та, згідно з якою правове значення страхового поліса (свідоцтва, сертифіката) полягає в тому, що даний документ поєднує в собі значення документа, який відповідно до вимог законодавства надає договору письмової форми, висловлює згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору [85, с. 76].

Для отримання страхової виплати страхувальник повинен пред'явити страховикові страховий поліс, проте дана обставина не перетворює його у цінний папір, оскільки страховий поліс не дає його власнику права вимагати виконання того, що в ньому зазначено, а цінний папір, навпаки, дає право вимагати виконання тільки того, що в ньому буквально зазначено. Страховий поліс є виключною приналежністю страхової вимоги: папір слідує за вимогою, а не вимога за папером, як це має місце в цінних паперах. Не є страховий поліс цінним папером і в тих випадках, коли він складений на пред'явника. Таким чином, про страховий поліс можна також говорити як про документ, який посвідчує особистість страхувальника (вигодонабувача, застрахованої особи) перед страховиком для отримання страхових виплат.

Страхові сертифікати є більш простими документами. В них містяться лише істотні умови договору та посилання на правила страхування.

При необхідності доповнення договору страхування або зміни певних його положень такі зміни оформлюються адендумом (доповненням), що є невід'ємною частиною договору.

У разі недодержання письмової форми (ч. 4 ст. 203 ЦК України) договору страхування такий договір є нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України), тобто недійсним з моменту його укладення незалежно від з'ясування причин та умов визнання його недійсним. Відповідно, такий договір не створює для сторін прав та обов'язків: кожна з них повинна повернути іншій все, що було отримано за такою угодою (або відшкодувати вартість отриманого) - ст. 216 ЦК України.

12. Договір страхування є самостійним (основним) цивільно-правовим договором, що належить до групи договорів про надання послуг.

Поділ договорів на основні (головні) та додаткові (похідні) є досить поширеним в юридичній літературі. Основні договори (в тому числі договір страхування) вільні від впливу інших договорів і є самодостатніми. Додаткові договори прямо залежать від юридичної сили й руху основних договорів, задля виконання яких вони й укладаються. «Додаткові договори вирішують задачу обслуговування інтересів сторін у межах основного договору і відповідно наслідують його долю. Різновидом додаткових договорів є угоди, які визначають способи забезпечення виконання зобов'язань (неустойка, порука, застава, завдаток)» [19, с. 153].

Наприклад, порука (додатковий договір між боржником за основним зобов'язанням і третьою особою (поручителем) для забезпечення виконання основного зобов'язання) відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України однією з підстав свого припинення має припинення забезпеченого нею зобов'язання.

В.І. Серебровський, розглядаючи страховий договір, перш за все підкреслював його самостійний характер. У цій самостійності договору страхування він вбачав ключ до відмежування його від інших, схожих на нього договорів, таких як: видача гарнтій в межах договору купівлі-продажу, делькредере договору комісії. [68, с. 38].