Виконання договору на користь третьої особи може вимагати і особа, яка уклала договір, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору (ст. 636 ЦК України).

Спеціальною нормою ЦК України (ч. 1 ст. 985) для договору страхування передбачено право страхувальника укласти договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

Згідно до ст. 3 ЗУ «Про страхування» страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

При укладанні договорів особистого страхування страхувальники мають право призначати за згодою застрахованої особи фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

При укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, страхувальники вправі призначати фізичних або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Тобто за певними видами договорів страхування страхувальники можуть страхувати третіх осіб, призначати та змінювати вигодонабувачів за договором.

3. Третьою ознакою договору страхування є відплатність. Відплатний договір - це договір, за яким сторона повинна отримати плату або інше зустрічне надання за виконання своїх обов'язків; принцип відплатності означає задоволення майнових інтересів сторін договору.

Відплатність договору презумується, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з суті договору (ч. 5 ст. 626 ЦК України). Відплатність для договору страхування встановлюється у наведених вище нормах із визначеннями самого договору та в ст.ст. 9, 10 ЗУ «Про страхування». Згідно з договором страхувальник сплачує страховику страхову премію, а страховик здійснює страхову виплату. Страхувальник, сплачуючи страховий внесок, здійснює плату за страхування, оплату наданої страховиком страхової послуги, яка полягає в тому, що страховик бере на себе ризик настання певної події (страхового випадку), з настанням якої в нього виникає обов'язок здійснити страхову виплату страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Не впливає на оплатний характер договору страхування ненастання страхового випадку протягом чинності договору. У такому разі страховик все ж таки надає страхувальнику страхову послугу, звільнивши останнього, наприклад, від небезпеки понесення обумовлених договором ризиків або втрат. Крім того, ознака відплатності випливає із сутності страхування та страхових відносин, адже зі страхових платежів страхувальника формуються кошти, за рахунок яких страховик матиме можливість виконати свій обов'язок з виплати страхового відшкодування, а оскільки цей обов'язок, як вже зазначалося, є лише вірогідним, то отримання страхових платежів становить інтерес та ймовірну вигоду для страховика, що також заохочує останнього вступати у договірні відносини.

4. Питання про реальність чи консенсуальність договору страхування викликало жваву дискусію серед цивілістів як вітчизняних, так і російських.

За загальним правилом договір страхування є реальним, бо до внесення першого страхового платежу він не набирає чинності, якщо інше не передбачено умовами страхування

Такої точки зору дотримуються й автори підручника «Страхове право України»: «Як вже відзначалося, визначальною ознакою договору є угода сторін. Проте для деяких цивільно-правових договорів самої лише угоди сторін недостатньо. Потрібно виконати ще певні дії (наприклад, передати речі, гроші, сплатити внески), після чого договір вважається укладеним. Такі договори називаються реальними, на відміну від консенсуальних. До таких належить і договір страхування, який набуває сили з моменту сплати страхувальником першого страхового внеску, якщо договором або законом не передбачено інше» [72, с. 110].

Д.А. Петров вважає договір страхування реальним, тому що, оформлений належним чином, він набуває чинності з моменту внесення страхової премії або першого страхового платежу [58, с. 53]. Водночас Ю.Б. Фогельсон відзначає, що хоча договір страхування і є консенсуальним, проте для набрання ним чинності необхідно, щоб крім погодження всіх істотних умов, відбулося внесення страховику премії або першого страхового внеску [76, с.159].

На думку О. Шихова, договір страхування є консенсуальним та водночас реальним [85, с. 114]. Український цивіліст Н. Саніахметова вважає договір страхування консенсуальним [77, с. 750].

Привертає увагу досить змістовне обґрунтування консенсуальності, зроблене В.С. Бєлих та І.В. Кривошеєвим. Вони спиралися на правило, встановлене в Цивільному кодексі РФ (яке поширюється і на консенсуальні, і на реальні договори), за яким «будь-який цивільно-правовий договір вважається укладеним, якщо сторони у встановленій формі дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору» - «з моменту укладення він вступає в силу та стає обов'язковим для сторін». На стадії ж укладення договір розглядається як угода сторін, юридичний факт, що породжує цивільно-правове зобов'язання, тобто договір передує зобов'язанню, причому часовий проміжок між ними може бути значним. Інша стаття ЦК РФ говорить, що «Договір страхування, якщо в ньому не передбачено інше, набирає чинності в момент сплати страхової премії або першого внеску», що відрізняється від вищевказаного правила, яке не передбачає можливості відкласти набрання чинності договором. Тому робиться висновок, що для договору страхування у ЦК РФ введено нову конструкцію: договір укладений, але ще не діє, бо зобов'язання може виникнути лише в момент внесення страхувальником страхового платежу. Вказуючи на реальний характер певних видів цивільно-правових договорів, російський законодавець має на увазі передачу майна в повному обсязі, проте страхова премія не може вважатися майном в силу окремої статті ЦК РФ. Більше того, часто страхова премія не є остаточною ціною страхування [19, с. 148-149].

Цікавим видається те, що положення ЦК РФ щодо укладення і моменту набрання чинності договору майже збігаються з нашим ЦК, і можна було б використати такий само алгоритм доведення консенсуальності, якби не ст. 640 «Момент укладення договору» (ч. 2), що містить положення, яке повністю виключає конкуренцію зі спеціальною нормою щодо набрання чинності договором страхування - «Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передача майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії». А оскільки ст. 983 ЦК України, а так само ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про страхування» передбачають набрання чинності договором страхування з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу (якщо інше не встановлено договором), то за нашим законодавством договір страхування, як правило, є реальним.

Якщо ж сторони в індивідуальному порядку передбачили в договорі страхування інший момент набрання чинності (наприклад, досягнення згоди з усіх істотних умов), то такий договір можна справедливо віднести до консенсуальних договорів.

5. Договір страхування є ризиковим або алеаторним договором. Поняття алеаторних договорів прийшло з французької школи права та французького законодавства. Групу алеаторних договорів виділяють німецька та швейцарська правові системи. Сутність алеаторного договору, у визначенні європейської правової науки, полягає в тому, що за існуючого договору виникає сумнів, яка зі сторін виграє, а яка програє від настання невідомої події [68,с. 39]. Типовими видами алеаторних договорів є ігри, лотереї, парі - тою мірою, в якій вони дозволені законодавствами окремих країн. Тобто алеаторні договори - це договори на ризик, коли при укладенні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов'язків, а втрати чи збагачення однієї зі сторін залежать від випадку.

К. Побєдоносцев вважав, що до ризикових договорів належать договори, які відрізняються тим, що в них за метою і намірами сторони кінцевий результат договору, матеріальна цінність його поставлені в залежність від події, зовсім не відомої або випадкової чи тільки ймовірної, що при укладенні його зовсім невідомо, яка сторона в кінцевому підсумку виграє, отримає вигоду [59, с. 341].

Договір страхування відноситься до ризикових, оскільки виникнення, зміна та припинення тих чи інших прав та обов'язків залежить від настання певних обставин (страхових випадків). При страхуванні такі події мають об'єктивний і випадковий для сторін характер, тому страховику невідомо, чи буде він виконувати свої обов'язки за договором, а також коли саме і в якому обсязі. Обов'язки страховика здійснити страхову виплату реалізуються не одразу і далеко не за всіма укладеними договорами страхування. Відповідно в одних випадках він отримує дохід на нееквівалентній основі, а в інших - має здійснити страхову виплату, розмір якої істотно перевищує отриману ним винагороду.

Отже, невизначеність у настанні або ненастанні страхового випадку надає невизначеності головному обов'язку страховика, тому так само ризикує і страхувальник, який, сплачуючи внески за договором, невпевнений щодо отримання страхового відшкодування - страховий випадок може взагалі не настати, а отже у страхувальника (застрахованої особи або вигодонабувача) не виникне права на отримання страхової виплати. Страхувальнику також невідоме співвідношення сплачених ним страхових платежів і розміру страхової виплати. Може мати місце ситуація, коли загальна сума сплачених страхових внесків значно перевищує отримане страхове відшкодування.

У договорі страхування від ризику залежить виконання обов'язків страховиком, але не страхувальником, який сплачує страхову премію незалежно від настання страхового випадку.

Ризик у самому широкому розумінні можна розглядати як невідомість настання деякої події. В. Ойгензихт розглядає ризик як допущення негативних майнових наслідків при настанні чи ненастанні страхового випадку [56, с. 77]. О.Д. Заруба зауважує, що передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без якого не існує страхування, бо без ризику немає страхового інтересу [37, с. 19]. З іншого боку, ризик - це та небезпека, матеріальні наслідки якої бере на себе страховик [45, с. 334].

Ризиковим характером може бути наділений будь-який договір. Для цього достатньо, щоб передбачене договором виконання або його обсяг були поставлені у залежність від недостовірної обставини. Ризиковий характер носить лише окреме страхове правовідношення (окремий договір страхування). З економічної точки зору, як зазначав А.Г. Гойхбарг, страхування для страховика не повинно носити ризиковий характер, інакше істотно порушується мета страхування - забезпечення. Для досягнення такої мети необхідно, щоб існувала ймовірність, яка переходить у впевненість, що всій групі страхувальників необхідно буде виплатити менше, ніж одержано від них [24, с. 25]. Сума виплат за зобов'язаннями страховика має забезпечити безперебійне виконання ним його фінансових зобов'язань по здійсненню страхових виплат та покриття витрат на здійснення страхової діяльності.