Слід звернути увагу також на те, що остаточно невирішеним ні на теоретичному, ні на практичному рівнях і досі залишається актуальне питання щодо позапроцесуального контролю за виконанням суддями своїх службових обов'язків та дотриманням присяги. Стаття 129 Конституції України закріпила фундаментальний принцип діяльності суддів у правовій державі: "Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпорядковуються лише закону". Але, на жаль, деякі судді вважають, що вони вільні і не зв'язані ні присягою, ні службовими обов'язками. Судові рішення, навіть незаконні, що, на жаль, є непоодинокими випадками, не можуть бути скасовані або змінені законодавчою чи виконавчою владою, а виключно судовою і тільки у порядку, визначеному процесуальним законодавством. У той же час питання щодо дотримання суддями присяги має бути під контролем не тільки органів суддівського самоврядування, а й інших гілок влади, а також громадянського суспільства. Проте, такий контроль повинен бути специфічним, опосередкованим. Він не може зачіпати незалежності судді при здійсненні правосуддя. Усі мотивовані офіційні звернення, в яких містяться відомості про порушення суддею присяги, повинні перевірятися спеціально утвореним для цього органом, в якому мають бути і представники судової влади. Так Президент України Леонід Данилович Кучма запропонував як один із способів вирішення цього питання створення в складі Вищої ради юстиції Суддівської інспекції. Чисельність її складу може бути невелика, сім-дев'ять осіб, які матимуть право виїжджати до того чи іншого суду для перевірки фактів, викладених у зверненнях, скаргах, заявах щодо порушення присяги та неналежної поведінки суддів. На посаду інспекторів можуть бути призначені особи, які мають значний стаж та досвід суддівської роботи. Право призначати інспекторів повинні мати Президент України, Верховна Рада України та на підставі рекомендації Ради суддів України -Голова Верховного суду України.

Отже, «Мала судова реформа» стала на невизначений час компромісом у вирішенні довготривалої дискусії між прибічниками діаметрально протилежних концепцій реформування судової спадщини тоталітарної системи. За такий короткий проміжок часу( з моменту здобуття Україною незалежності) майже неможливо було врахувати всі тонкощі створення досконалої судової системи, беручи до уваги відсутність досвіду та свіжого бачення на побудову нової незалежної держави. Мала судова реформа привела національну судову систему у відповідність до вимог Конституції України і створила необхідні передумови для прийняття нового закону про судоустрій.

Наступний етап судової реформи, який бере свій початок від прийняття 7 лютого 2002 року нового Закону “Про судоустрій України”, триває по сьогоднішній день. Новий закон про судоустрій прийнятий на заміну Законів України "Про судоустрій України" 1981 року, "Про господарські суди", "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України", "Про органи суддівського самоврядування", які, незважаючи на неодноразові зміни й доповнення, у значній своїй частині застаріли і не забезпечували повноту законодавчого регулювання значного обсягу відносин у галузі судоустрою.

Закон про судоустрій передбачив у системі судів загальної юрисдикції нові судові ланки - Касаційний суд України як суд касаційної інстанції у системі загальних судів, і Апеляційний суд України як суд апеляційної інстанції щодо рішень інших апеляційних загальних судів, ухвалених у першій інстанції. Закон також встановив трирічний строк для створення адміністративних судів. Державну судову адміністрацію України як центральний орган у системі органів державної судової адміністрації утворено Указом Президента від 29 серпня 2002 року “Про Державну судову адміністрацію України”. Вона почала виконувати свої функції тільки 1 січня 2003 року.

Прийняття нового Закону “Про судоустрій України” стало вагомим, але не завершальним кроком до утворення нової, доступної для населення судової системи, яка б забезпечувала якісний, своєчасний та передбачуваний судовий розгляд.

Правильно організована система судів є однією з гарантій справедливого і ефективного правосуддя. Сучасна система судів загальної юрисдикції потребує вдосконалення з метою більш повної реалізації визначених Конституцією України засад, вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо забезпечення права на судовий захист та положень нового процесуального законодавства. Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції повинен зберігатися у судовій системі України у незмінному вигляді. Не повинна змінюватися і процедура його формування.

Останній етап має бути спрямований на оптимізацію судової системи і судочинства, досягнення більшої зрозумілості і відкритості, підвищення ефективності здійснення правосуддя. На цьому етапі на основі законів про судоустрій і про статус суддів потрібно підготувати комплексний закон, який зокрема забезпечить утворення системи цивільних та системи кримінальних судів, інтегрування господарських судів у систему цивільних судів, відмову від військових судів, передбачить відповідні перетворення у системі кваліфікаційних комісій та органів суддівського самоврядування, утворення Дисциплінарної комісії суддів. У зв`язку з цим положення про особливості провадження у справах за участю суб`єктів господарювання імплементувати у Цивільний процесуальний кодекс. Потрібно підготувати нову редакцію Закону “Про виконавче провадження”, яка передбачить більш ефективні механізми виконання судових рішень.

Сьогодні немає жодної держави в світі, яка б не намагалася вдосконалити свою діяльність в реалізації відповідних функцій. Одним із перших кроків поліпшення справ є реформування у такій важливій сфері як судова діяльність. Проведення судової реформи має відбуватися в період політичної та економічної стабільності у державі. Лише за таких умов можна розраховувати на її результативність, досягнення визначеної мети, виконання поставлених перед нею завдань, створення надійного механізму забезпечення незалежності суддів. Успішність судової реформи буде залежати від чіткого встановлення мети, засад, засобів досягнення, складу виконавців. Судова реформа має ґрунтуватися на загальних принципах реформування державної діяльності. Відповідно до ст. 6 Конституції України влада в Україні поділяється на виконавчу, законодавчу і судову, що вимагає єдиних принципів державного реформування. На сьогоднішній день не можна проводити реформу тільки у судовій сфері, нехтуючи реформуванням в інших напрямках державної влади. Судова реформа України повинна здійснюватись у системному взаємозв'язку з парламентською, адміністративною, муніципальною реформами, що зумовлюється єдністю системи державної влади [7, ст. 15]. Відповідно до ст. 1 Конституції України про суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, суди є важливою складовою конституційного механізму держави. Відповідно до ст. 125 Конституції України система судів базується на принципах територіальності та спеціалізації. Тож для того щоб внести зміни у систему судів, потрібно спочатку внести зміни до Конституції України. Ще одним важливим аспектом у відповідності судової реформи Конституції України є безпосередня участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних відповідно до частини 4 ст. 124 Конституції України. Інститут суду присяжних та народних засідателів не функціонує в Україні багато років, на відміну від країн сусідів, таких як Російська Федерація, які частково перейняли досвід інституту суду присяжних у США. Крім того, неможливо не згадати про двозначність тлумачення чинного законодавства та правових колізій, які часто є джерелом винесення несправедливих судових рішень, що неможливо у сучасній правовій державі. Реформа повинна здійснюватись на основі чітко розподілених функцій та повноважень між органами судової влади, а також інших державних органів. При підборі кадрів потрібно враховувати фахові, ділові та моральні якості. Законність, неупередженість, справедливість - основна діяльність суддівського корпусу [7, ст. 17].

24 березня 2010 року за наказом Президента України Віктора Януковича було утворено робочу групу з питань судової реформи з метою невідкладної підготовки узгоджених пропозицій щодо подальшого комплексного реформування судової системи, забезпечення гарантій реалізації конституційного права громадян на судовий захист, удосконалення законодавчої бази стосовно судоустрою, судочинства, статусу суддів. Новий проект закону «Про судоустрій» повинен вирішити наступні питання: полегшити доступ громадян до правосуддя, спростити судові процедури, дати суддям як гарантії роботи, так і нагадати про невідворотність покарання за неправосудне рішення, внормувати на принципово іншій основі питання підготовки, добору та призначення суддів. Було запропоновано створити єдині суди першої інстанції, яким будуть підсудні всі справи, стороною в яких виступатимуть громадяни. Апеляційна інстанція стане останньою для переважної більшості судових рішень і також може стати єдиною для всіх видів справ. Це має суттєво полегшити завдання Верховного суду у забезпеченні єдності судової практики. Вищі спеціалізовані суди мають стати справжньою та єдиною касаційною інстанцією [5]. Верховний Суд відстоює за собою своє право «останнього слова», що розглядається ним як прояв вищої влади. Зауважимо, що звуження повноважень Верховного Суду може мати наслідком руйнацію єдності системи судів загальної юрисдикції. Перше, на що слід звернути увагу, це неузгодженість передбаченої проектом закону про судоустрій системи судів з положеннями ст.125 Конституції України. Запропонована авторами законопроекту система судоустрою фактично зводить нанівець принципи її побудови. Як наслідок - дестабілізація судової системи та неефективність правосуддя. Не менш дискусійним залишається питання судових ланок. Законопроект передбачає існування дворівневої системи місцевих судів: дільничних (районні, районні у містах, міські та міськрайонні) та окружних судів (господарські, адміністративні і кримінальні). Створення цивільних окружних судів проектом не передбачено. Систему апеляційних судів пропонується створити з апеляційних судів, що розглядатимуть цивільні і кримінальні справи, апеляційних господарських судів та апеляційних адміністративних судів. Загальні суди мають залишатись єдиним цілим, зберігши свою сутність стержня судової системи. Їх компетенція має включати розгляд всіх цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Сама ж побудова системи загальних судів повинна співпадати з функціональними повноваженнями у сфері правосуддя: розгляд справи по суті, апеляція і касація. Для цього достатньо три ланкової системи судів. Утворення в цій системі Вищого цивільного та Вищого кримінального судів (замість «мертвонародженого» Касаційного суду) є недоречним. За словами голови Печерського районного суду Володимира Колесніченко, звернення громадянина до суду за місцем перебування є явищем, яке потребує негайного викорінення, оскільки є причиною такого явища як рейдерство. Прикладом такого явища є обшук та закриття офісів у Києві відповідно постанови районного суду за декілька сотень кілометрів від Києва [8]. Звернемо Вашу увагу на те, що в цьому немає порушення закону! Ще одне важливе питання це відповідальність судді за винесені рішення. Обвинувачення та доведення вини судді у винесенні неправомірного або несправедливого рішення є майже неможливим, оскільки Конституція дає судді право на помилку, чим і зловживають сьогоднішні судді.