Етапи становлення судової влади в Україні

Вирішення цих протиріч має бути обов'язково закріплене у відповідних документах. Адже за таких умов досягнення поставленої законотворцями мети є майже неможливим. Ми сподіваємось, що сучасна судова реформа проллє світло на темні плями нашого законодавства та вирішить всі нагальні питання.

Висновки та рекомендації Венеціанської комісії щодо проведення судової реформи в Україні

На своєму засіданні, яке відбулося 15-- 16 жовтня 2010 р., Венеціанська комісія ухвалила висновки щодо законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо недопущення зловживань правом на оскарження» [9]. Перший висновок, який необхідно зробити за результатами засідання Венеціанської комісії, -- це визнати помилковим остаточне ухвалення Закону «Про судоустрій і статус суддів» без проведення його попередньої експертизи у Венеціанській комісії. У своєму висновку, ухваленому 15 -- 16 жовтня 2010 р., Венеціанська комісія відзначила, що, хоча багато положень закону вдосконалено, порівняно з попереднім законопроектом, основні критичні зауваження, викладені у попередньому висновку, залишаються актуальними (пп. 8, 124 висновку). При цьому ці зауваження стосуються не тільки тих положень закону, котрі потребують внесення змін до Конституції України. Зокрема, не було враховано зауваження Венеціанської комісії, які стосувалися необхідності вилучення положень, що можуть бути розцінені як посягання на незалежність суддів шляхом позапроцесуального впливу на розгляд ними конкретних справ (пп. 12, 37, 129.6, 129.10 висновку) [10]. Не повною мірою враховано рекомендацію Венеціанської комісії про те, що Державна судова адміністрація та питання підготовки суддів мають належати судовій владі (пп. 49, 108, 109, 128.3, 129.13, 129.25, 129.26 висновку). Венеціанська комісія відзначила також, що актуальними залишаються її попередні зауваження щодо системи суддівського самоврядування. Як зазначає Венеціанська комісія, «є небезпека, що задекларовані завдання суддівського самоврядування і задекларовані функції органів суддівського самоврядування існуватимуть лише на папері» (пп. 91--97 висновку). Найбільше занепокоєння Венеціанської комісії викликали положення закону, якими радикально звужено роль Верховного суду України та розширено повноваження Вищої ради юстиції у процесі призначення та звільнення суддів, а також здійснення дисциплінарного провадження щодо них, з огляду на те, що склад цього органу не відповідає міжнародним стандартам [11]. Позиція Венеціанської комісії щодо зниження статусу ВСУ -- категорична. Як зазначається у рішенні комісії, «складно уникнути висновку про те, що умисна спроба зменшити повноваження Верховного суду перебуває далеко за межами бажання створити більш ефективну судову систему. Конфлікт між виконавчою і судовою владою може бути нормальним і навіть здоровим явищем за умови переважання атмосфери взаємної поваги. Її відсутність створює загрозу подальшому існуванню суспільства, заснованому на верховенстві права» [10]. Більше того -- під час засідання йшлося про те, що демонстроване відношення до ВСУ перекреслює всі позитиви законодавства про судоустрій і статус суддів. Європейські експерти відзначили, що передбачені процесуальним законодавством повноваження ВСУ фактично позбавляють його можливості впливати на судову практику. А це далеке від ідеї Верховного суду, який зазвичай дає прецедентне тлумачення закону і в такий спосіб готує ґрунт для однакового застосування закону всіма судами (пп. 31, 125 висновку). Венеціанська комісія рекомендує розширити юрисдикцію ВСУ, щоб він відповідав своєму конституційному статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції. Нагадаю: цей статус був і є незмінним в обох редакціях Конституції -- 1996-гоі 2004 років. Зокрема надати йому повноваження щодо вирішення колізій між рішеннями вищих спеціалізованих судів і в питаннях процесуального права, а також самому вирішувати питання про прийнятність скарг щодо неоднакового застосування закону. Звичайно, пропонована колегіальна форма роботи Верховного суду при розгляді кожної справи також потребує змін. Не менш категоричними є й висновки щодо положень Закону «Про судоустрій і статус суддів», а також Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо недопущення зловживань правом на оскарження», якими розширено повноваження Вищої ради юстиції. Венеціанська комісія черговий раз відзначила, що передбачений Конституцією України порядок формування ВРЮ не відповідає міжнародним стандартам, оскільки не забезпечує присутності в цьому органі більшості суддів, призначених самими суддями. Комісія наполягає на тому, що, за відсутності конституційних гарантій збалансованого складу Вищої ради юстиції, її повноваження мають не розширюватися, а звужуватися і обмежуватися лише тими, які безпосередньо визначені Конституцією України. Зокрема це стосується й передбаченого Законом «Про судоустрій і статус суддів», але не закріпленого в Конституції України повноваження призначати суддів на адміністративні посади. Венеціанська комісія також вважає, що існують фундаментальні проблеми у системі призначення та звільнення суддів, незважаючи на деякі вдосконалення.

Окрім зауважень, які стосуються ролі в цьому призначенні Верховної Ради України, що не може бути повною мірою усунено без внесення змін до Конституції України, -- серйозні застереження висловлені стосовно прозорості процесу добору кандидатів на посаду судді, процедури дисциплінарного провадження та звільнення з посади. Звернено увагу на відсутність об'єктивних критеріїв підвищення суддів по службі, внаслідок чого «підвищення по службі перетворюється в суто політичне питання, яке вирішується виключно Верховною Радою -- органом, якому не годиться оцінювати «кваліфікації, чесноти, здібності та результати праці» суддів (п. 69 висновку).

Про законопроекти про судоустрій та статус суддів, які ініціював колишній президент Ющенко і активно лобіює в парламенті С.Ківалов, в нашій країні за останні три роки сказано багато. Переважно об'єктивного, тобто негативного. Адже очевидно, що реалізація законопроектів фактично призвела б до повного руйнування судової системи, посилення залежності судів, їхньої політизації, віддалення населення від правосуддя. У виграші були б лише кілька осіб, які за рахунок неконституційних та юридично необґрунтованих законодавчих змін отримали б можливість встановити контроль над судами і мати з цього відповідний зиск.

Про неприпустимість ухвалення цих законопроектів, які після нелегітимного прийняття (після дострокового припинення повноважень Верховної Ради) у першому читанні були об'єднані в один, неодноразово заявляли судді (з'їзд суддів, Рада суддів України, представники ВСУ), провідні вчені-юристи. Однак автори наполегливо проштовхували ці законопроекти, поки не довели їх аж до другого читання. У червні 2008 року очолюваний Сергієм Ківаловим парламентський комітет усього за кілька годин «розглянув» понад 800 пропозицій щодо тексту законопроектів і рекомендував ухвалити їх у цілому. Тобто зробити законом.

Потім парламентський комітет з правосуддя несподівано вирішив відкликати поданий на друге читання законопроект для доопрацювання. Надто вже не хотілося дістати негативну оцінку з боку Європейської комісії «За демократію через право» (далі -- Венеціанська комісія). Адже вона саме завершувала експертизу результату цієї законотворчості і готова була оприлюднити свої висновки. Тому «зняття законопроекту з розгляду» мало запобігти офіційному оприлюдненню небажаного висновку авторитетної міжнародної організації щодо цього законопроекту.

Так, С.Ківалов наголосив на тому, що Венеціанська комісія відзначила поліпшення якості законопроектів, підготовлених до другого читання, а також дала цілу низку рекомендацій [12]. Насправді у висновку Венеціанської комісії йдеться про доцільність запровадження замість різних органів суддівського самоврядування одного органу на кшталт нової Вищої ради юстиції. При цьому ставиться вимога щодо складу ВРЮ. На думку Венеціанської комісії, в незалежній ВРЮ «більшість або принаймні значну частину мають становити судді, обрані самими ж суддями (що потребує поправки до Конституції)». За чинною Конституцією України судді через свій з'їзд делегують лише трьох своїх представників (усього ВРЮ складається з 20 членів). Тобто Венеціанська комісія висловилася за передачу функції деяких органів суддівського самоврядування ВРЮ лише за умови, що останню буде реформовано і вона складатиметься переважно із суддів.

Світовий Досвід США . Судова система США

Як відомо, США є країною з однією з найсправедливіших судових рішень. Тож,можливо, проаналізувати систему судоустрою та зробити деякі висновки щодо причин цього явища та можливість запровадження деяких елементів судочинства США в Україні.

Характерною особливістю судового устрою США є відсутність єдиної, загальнонаціональної судової системи. У державі функціонують паралельно єдина федеральна система судів і самостійні судові системи кожного з 50 штатів, округу Колумбія і чотирьох федеральних територій. Основною особливістю судової системи США є функціонування інституту присяжних, що забезпечую справедливість та незалежність американського судочинства. Судова система США має багато цікавих особливостей. Серед них : закони відтворюють норми, сформовані судовою практикою. Норми, вироблені законодавцем, входять до системи американського права лише після їх кількаразового застосування і роз'яснення судами, коли виникає можливість посилатися не на самі норми, а на судові рішення, прийняті на їх основі. Відомий компаративіст Рене Давид підкреслює цю особливість такими словами: «Якщо немає прецедентів, американський юрист охоче скаже: «З цього питання право мовчить» навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується даного питання», більш вільна дія правил прецеденту, зростаюча роль таких форм систематизації права, як кодифікація і консолідація. Спільні для всіх штатів норми, які стосуються різних галузей права, об'єднані у Звід законів (складається із 50 розділів, кожний із яких присвячений певної галузі права або значному правовому інституту) Судова влада має велике значення і наділена широким обсягом компетенції. Роль суду є настільки значною, що навіть державну систему називають «правлінням суддів», а американську націю -- найсхильнішою до судового позову. В деяких випадках суди федерації та окремих штатів вирішують спори, що потребують політичної оцінки і розв'язання на рівні загальнодержавних інтересів. Суди штатів здійснюють юрисдикцію незалежно один від одного. Нерідкими є випадки, коли суди штатів приймають в аналогічних справах різні рішення, іноді протилежні. Остання обставина призводить до колізії між рішеннями судів штатів і федеральних судів, яким підвідомчі певні категорії справ. Проте, керуючись принципом конституційної спільності штатів, американські юристи прагнуть ураховувати рішення, раніше прийняті в інших штатах, особливо в тих випадках, коли в праві свого штату відсутній відповідний прецедент.