Загальна характеристика та ознаки наказового провадження

ВСТУП

Питання судового захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, функціонування судової системи є традиційно актуальними, тому активно досліджуються вітчизняною і зарубіжною юридичною наукою. Нагальність удосконалення цивільно-процесуальних відносин обумовлюється також законотворчими процесами, які відбуваються в державі, а саме: реформами адміністративно-політичної, соціально-культурної сфер суспільства.

Діючим Цивільним процесуальним кодексом України Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №40-41. - Ст. 492. (далі ЦПК) передбачено три види цивільного судочинства: позовне, наказне та окреме провадження (ст.15 ЦПК). Якщо позовне та окреме провадження були відомі ЦПК 1963 року і детально ним урегульовані, то наказне провадження - новий інститут у цивільному судочинстві, тому і потребує належного аналізу.

Запровадження даного інституту зумовлене потребами судової практики у зв'язку з недоцільністю використання у повному обсязі цивільної процесуальної форми для розгляду і вирішення справ, що носять явно безспірний характер. Тому законодавець, враховуючи підвищену завантаженість суддів, дещо спростив процесуальну форму, виділивши категорію цивільних справ, які носять безспірний характер, до яких застосовується спрощена процедура їх розгляду та вирішення. За загальними правилами цивільного судочинства, порядок вирішення цивільних справ у порядку позовного провадження включає в себе ряд взаємозв'язаних і послідовно здійснюваних процесуальних дій суду, учасників процесу, а саме: досудове провадження, обов'язкове повідомлення і виклик сторін, інших учасників процесу, проведення судового засідання з його повним фіксуванням та ін. Однак додержання всіх цих процесуальних вимог обов'язкове у разі спірності цивільної справи. У випадках підтвердження заявником своїх вимог достатніми і достовірними доказами, які обґрунтовують їх законність і неспростовність, законодавець передбачив для таких випадків спрощену процедуру їх урегулювання - наказне провадження, яке спрямоване на спрощення і скорочення судової процедури розгляду справ, що забезпечить швидкий захист прав і свобод фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Метою даної роботи є аналіз сутності та особливостей наказного провадження у цивільному процесі України. Для досягнення мети роботи були сформульовані та виконані наступні завдання: дослідити історію розвитку наказового провадження у цивільному процесі; визначити сутність та особливість наказового провадження; охарактеризувати стадії наказового провадження.

Враховуючи те, що інститут наказного провадження є новим для нашогозаконодавства і судової практики, він малодосліджений, про що свідчить відсутність монографічних праць з наказного провадження. Однак окремі його сторони досліджувалися такими процесуалістами, як В.І. Бобрик, М.В. Вербицька, Д.Д. Луспеник, В.І. Решетняк, С.В. Фурса, С.В. Щербак та ін. У зв'язку з цим у теорії цивільного процесуального права є багато спірних питань, що стосуються кола вимог за якими видається судовий наказ, самої процедури вирішення цих справ. Наявність в судовій практиці безліч питань, на які наука має дати пропозиції та відповіді, зумовлює актуальність даної теми дослідження.

Об'єктом дослідження є спрощені процедури цивільного судочинства.. Предметом - нормативне регулювання порядку наказного провадження у цивільному процесі України.

Залежно від мети і завдань дослідження у процесі виконання роботи використані загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу та синтезу, індукції та дедукції) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання.

Структура роботи обумовлена її метою та завданням, і складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Загальна характеристика та ознаки наказового провадження у цивільному процесі 1.1 Історія розвитку наказового провадження у цивільному процесі Судочинство в кожній цивільній справі являє собою послідовне виконання процесуальних дій. Такі дії суд та інші учасники процесу здійснюють не безсистемне, а у встановленому процесуальному порядку та в точній послідовності, які визначені нормами цивільного процесуального права. Зазначений дещо жорсткий та формалізований регламент, встановлений цивільними процесуальними законами, забезпечує об'єктивність суду, дає можливість всебічно дослідити обставини справи й гарантує винесення законного та обґрунтованого рішення. Однак застосування в усіх без винятку випадках усіх формальностей позовного процесу досить часто затягує судочинство, відкладає на потім захист уже порушених прав і законних інтересів. Ціла низка вимог, що не викликають сумніву, підтверджених документально оформленими зобов'язаннями, може бути розв'язана за спрощеним порядком.

Слід зазначити, що наказне провадження або „інститут судового наказу” Див. наприклад: В. Бевзенко. Переваги і недоліки нового Цивільного процесуального кодексу України // Юстиніан. - № 9. - 2005. - С. 18. практикується у багатьох країнах світу. Інститут судового наказу в тих чи інших формах застосовується й у законодавствах інших країн (наприклад, Німеччини. Швейцарії, Данії, Греції, Італії, Франції тощо). В правовій системі України такий інститут як наказне провадження, з'явився недавно.

Наказне провадження та судовий наказ у різні часи мали різну правову регламентацію в українському законодавстві та у національних законодавствах про цивільне судочинство інших країн. Прообраз наказного провадження (спрощення судового процесу) мав місце ще за часів римського права і зустрічається в епоху середньовіччя в європейських країнах. В нормах римського права і носив назву інтердиктного провадження, під час якого не вислуховувалися сторони, свідки, справа детально не досліджувалася. Підставою застосування інтердикту була лише заява позивача чи потерпілого Підопригора О.А. Римське приватне право. - К.,2001.- С. 87..

Цікаво зазначити, що Устав цивільного судочинства Росії 1864 р. при прийнятті передбачав лише спірний (позовний) порядок здійснення правосуддя у цивільних справах, але 29 грудня 1889 р. з метою спростити та прискорити провадження справ, які не мають в більшості випадків труднощів для вирішення, закон про провадження судових справ у земських начальників і міських суддів ввів «спонукальне виконання». За своєю суттю, порядок спонукального виконання був комбінацією позовного процесу з порядком виконання рішень. В порядку спонукального виконання здійснювалось стягнення грошових сум, повернення рухомого майна, звільнення і здачу найманого майна, стягнення за опротестованими векселями тощо. Отже, наказне провадження стало певним прототипом спонукального виконання Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. - М.: Издание БР. Башмаковых, 1917.- С. 322..

Ухвалення так званого судового платіжного наказу в межах окремого провадження судочинства передбачав Австрійський Устав цивільного судочинства 1895 р., який був чинним на території Західної України. Відповідно до ст.ст. 548-554 Уставу платіжний наказ був можливим за позовами про присудження грошей або інших речей, визначених родом та якістю. У випадках пред'явлення такого позову позивач міг просити суд про посилання відповідачеві платіжного наказу за наявності даних, на яких ґрунтуються вимоги позивача, підтвердженні достовірними документами: 1) публічними документами; 2) домашніми документами з підписом особи, що видала документ, засвідченим австрійським судом або нотарем; 3) іншими документами, які підтверджують внесення у публічні книги речового права присвоєної вимоги. На прохання позивача платіжний наказ надсилався відповідачу без попереднього усного розгляду та заслуховування відповідача Австрийский Устав гражданского судопроизводства 1895 года в сопоставлении с нашим Уставом. Н.А.Тура..-С.П.Б. - Типография Правительствующего Сената, 1896.-С.208-209..

Таким чином, спрощення судового процесу виникає вже у XIV-ХV ст. в Росії, проте провадження, більш-менш схоже на те, що існує нині, було розроблене в Росії у XIX ст. Черемин М. Приказное производство в российском гражданском процессе. - М., 2001. - С.29. . І сьогодні даний вид провадження зберіг своє існування у Російській Федерації, зайвий раз доводячи свою значимість та необхідність. Так, згідно з ЦПК Російської Федерації судовий наказ (ст. 122) видається, якщо вимога ґрунтується на: 1) нотаріально посвідченій угоді; 2) угоді, вчиненій у простій письмовій формі; 3) вчиненому нотаріусом протесті векселя про несплату, неакцепті і не датуванні акцепту; 4) вимозі про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, що не пов'язана зі встановленням батьківства, оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю притягнення інших заінтересованих осіб; 5) вимозі стягнення з громадян недоїмок з податків, чекових платежів; 6) стягненні нарахованої, але не виплаченої працівнику заробітної плати; 7) заяві орган) внутрішніх справ, податкової поліції, підрозділу судових приставів про стягнення витрат, пов'язаних з розшуком відповідача чи боржника та його майна Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации. - М., 2005. - 132с. .

Інститут судового наказу вже був зафіксований у Цивільному процесуальному кодексі УРСР 1924 р. (статті 210--219) і давав можливість вирішувати значну кількість безспірних справ, якщо боржник не оспорював свій борг і добровільно не виконував своїх зобов'язань. Цивільний процесуальний кодекс УРСР 1924 р. також передбачав в порядку окремого провадження видачу судових наказів. В ст. 210 ЦПК УРСР 1924 р. вказувалось, що судові накази видаються при стягненні грошей або поверненні майна, що ґрунтуються на : а) опротестованих векселях; б) актах, щодо яких встановлений нотаріальний порядок здійснення або посвідчення за умови його додержання; в) мирових угодах всілякого роду, здійснених судовим порядком; г) угодах про розмір утримання на дітей і подружжя, укладених в порядку, передбаченому відповідним законом; д) розрахункових книжок на заробітну плату; е) зобов'язаннях, що видаються селянами і селянськими організаціями при купівлі у державних установ і кооперативних організацій в роздріб з розстрочкою сплати сільськогосподарських машин і обладнання (селянське зобов'язання). Тобто судові накази видавалися за безспірними вимогами про стягнення грошей або про повернення майна і перелік цих вимог був виключний. Ст. 224 ЦПК УРСР 1924 р. передбачала, що судовий наказ не видається: 1) якщо вимога звернена до державної установи або держаного підприємства, за винятком випадків, коли звернення додержавного підприємства засновано на опротестованому векселі; 2) якщо з дня настання строку вимоги пройшло більше двох місяців; 3) якщо для встановлення прав позивача на заявлення вимоги треба подавати додаткові докази; 4) якщо відповідальність боржника не випливає з самого тексту документів, що подаються; 5) якщо виконання зобов'язання, на якому основана вимога, поставлено в залежність від умов, настання яких належить доводити.